Коментар:
вказівні частки є засобом привертання уваги слухача (читача) предмета, події:
Он жайворонок тріпоче у синяві. Ось дорога на Київ. Це в жінок завтра свято.
Вказівні частки потрібно відрізняти від подібних за формою вказівних займенників (це, то, воно), які є членами речення.
Порівняйте:
Займенник: Це – свято жінок. (підмет: це (є) свято) - Частка: Це в жінок завтра свято.
Займенник: Воно (кошеня) пило молоко. (воно - підмет) - Частка: Що воно діється на світі!
Уточнювальні частки виражають міру точності, правдивості повідомлення: Прийдемо рівно о восьмій. Ми мало не запізнилися.
Серед них також є омоніми: треба відрізняти частки з-поміж прислівників, сполучників. Порівняйте:
Прислівник: Слухай багато, а говори мало. (обставини міри) - Частка: Він мало не втопився.
Прислівник: Дівчина красується мов червона калина. (порівняльний сполучник) -
Частка: Горобці мов подуріли.
Видільні частки вживаються перед різними словами у реченні, підсилюють ці слова, надаючи певного змісту цілому реченню. Порівняйте:
Микола розв'язав задачу.
Лише Микола розв'язав задачу. (а всі інші – ні)
Микола розв'язав лише задачу. (а приклади не встиг)
У ролі видільної частки часто вживається сполучник “і”, який змінив свою функцію зв'язки на функцію підсилення. Порівняйте:
Сполучник: Батько добре знав і розумів людей.
Частка: Так я і знав. Так він тобі і скаже.
2) Словотворчі частки служать для утворення займенників і прислівників, виконуючи роль префіксів і постфіксів: аби -, де-, -сь, казна-, хтозна - , ні-, не-, що -, будь -, небудь-: абищо, деякий, казна-скільки, хтозна-чому, будь-що, ніде, коли-небудь, хтось, вчитися, котрий-небудь.
3) Формотворчі частки є засобом утворення різних форм дієслова: умовного способу – би (б ) форм наказового способу – хай (нехай) і форм стану (пасивного і активного) – ся.
Частки з іншими словами речення пишуться по-різному.
Окремо від інших слів пишеться переважна більшість часток: зробив би, адже ж, ось як, тільки так.
Однак ці частки у складі сполучників та інших часток пишуться разом: якби, щоб, мовби, ніби. Винятки : коли б то, хоч би, але ж, бо ж, отже ж.
Частки ось і он пишуться як окремо, так і разом (залежно від наголосу: ось де – осьде, он де – онде.).
Через дефіс пишуться такі частки :
видільні : -бо, -но, –то, -таки;
словотворчі : хтозна-, бозна-, казна-, будь-, -небудь, -невідь, екс-.
Разом пишуться частки аби-, де-, сь-, ні-, ані-, чи-, як-, чим-, що- з будь-якою частиною мови. Напр. : абищо, деякий, котрийсь, нічий, ніколи, анічому, чималий, якнайдалі, якраз, щоправда.
Вигук – це особлива частина мови, яка виражає емоції та волевиявлення мовця, не називаючи їх.
Вигук не називає, а краще сказати, зображає різні почуття, емоції, спонукання мовців. Напр.: фе!, тю!, ой-ой-ой!, цить!, добридень!, перепрошую!, дякую!, ура і под.
Від самостійних частин мови вигук відрізняється своїм специфічним значенням – зображенням емоційної, чуттєвої сфери. Від службових – тим, що не виконує функцій зв’язку слів і речень.
За походженням вигуки поділяються на первинні і вторинні.
Первинні: о!, ой!, ей!, ах!, ух!
Вторинні (похідні від інших частин мови): господи!, страх!, гвалт!, гляди!, диви!, спасибі!, браво!
За значенням вигуки поділяються на:
емоційні: ах!, овва!, ой боже!, матінко моя! Виражають емоції, почуття, реакцію мовця на факти дійсності;
спонукальні: геть!, гайда!, цить!, годі!, марш!, тсс!, стоп!, цабе!, брись!, вйо! і под. Виражають спонукання людей або тварин до дії;
мовний етикет: здрастуйте!, прощайте!, прошу!, спасибі!, даруйте!, будьте здорові! і под. Виражають привітання, побажання, прохання, подяку тощо.
звуконаслідувальні – звуки, шуми різних явищ природи, звукові сигнали тварин, птахів: брязь!, грюк!, кап-кап!, ку-ку!, ме-е-е! і под.
У мові вигуки виступають як замінники речень, на письмі обов’язково відокремлюються розділовими знаками (комами або знаком оклику), а в усному мовленні мають спеціальну інформацію.
Конкретне значення вигуків великою мірою залежить від контексту. Пор.:
Ох, як він співав, який був голос! – захоплення
Ох! Як ти мене злякав! – переляк
Ох! Як важко жити! – невдоволення.
Звуконаслідувальні слова, які передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: а-а-а, му-у-у, ой-ой-ой, ха-ха-ха і под. Звуки різних явищ природи (шум дощу, вітру, води. гуркіт грому, звукові сигнали тварин і птахів) відтворюють так звані звуконаслідувальні слова: буль, ляп, ку-ку. Якщо звуконаслідувальні слова не передають повторюваних або протяжних звуків, вони пишуться разом: овва, кукуріку, кудкудак, бабах, тарарах і под.