6. Учасники ринку цінних паперів. Характеристика основних та інфраструктурних учасників ринку цінних паперів

Основними учасниками ринку цінних паперів виступають:

• емітенти;

• інвестори;

• посередники.

Склад учасників ринку цінних паперів залежить від рівня роз­витку виробництва та банківської системи, а також економічних функцій держави.

Емітенти - це юридичні особи, які зацікавленні в короткостроковому або довгостроковому фінансуванні своїх поточних або капітальних витрат (при цьому

можуть доказати, що їм як позичальникам, боржникам і підприємцям можна довіряти).

Емітентами цінних паперів в Україні виступає: держава, акці­онерні товариства, приватні підприємці, нерезиденти.

Емітенти можуть самі розміщувати свої цінні папери, однак складний механізм емісії в умовах конкуренції вимагає не тільки великих витрат, але і професійних знань, спеціалізації, навиків. Тому емітенти надаються до послуг професійних посередників: банків, брокерів, інвестиційних компаній, які як

Інвестори - фізичні і юридичні особи України та інших країн світу, які стали чи мають намір стати власниками акцій, облігацій та інших цінних паперів з метою одержання доходу, за винятком органів держаної влади та управління і місцевих органів самоврядування.

Інвестори вкладають у цінні папери власні кошти, майно, май­нові та немайнові права, у тому числі інтелектуальну власність. Інвестори можуть бути індивідуальні, інституціональні і профе­сійні учасники ринку.

На ринках цінних паперів у розвинених країнах Інституційні інвестори є основною категорією учасників ринку ЦП.

Крім інституційних інвесторів, на фондовому ринку також діють фізичні особи, яких ще називають індивідуальними інвес­торами. Індивідуальні інвестори є досить численною категорією учасників ринку цінних паперів, завдяки чому вони мають можливість акумулювати кошти та використовувати їх з метою здійснення підприємницької діяльності. Незначні кошти окремих індивідуальних інвесторів у кінцевому результаті консолідуються в акціонерні капітали.

За останні роки на ринку інвестиційних цінних паперів відбулась еволюція від переважання індивідуальних інвесторів до доміну­ючої ролі інституціональних, що призвело до розширення кола покупців фінансових інструментів:

по-перше, інституційні інвестори володіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні;

по-друге, саме інституційні інвестори частіше бувають за­цікавлені в тому, щоб брати участь у повсякденному управ­лінні справами емітента;

по-третє, інституційні інвестори досить часто купують цінні папери з метою поєднання як власних інтересів, так і інтересів емітента.

Населення вкладає кошти в цінні папери тільки тоді, коли воно досягає достатнього рівня свого багатства, яким потрібно ке­рувати, тобто зберігати у фінансових активів, що приносять дохід.

Першими інституційними інвесторами були комерційні банки США, які вкладали в цінні папери кошти, довірені їм їх клієн­тами, для дохідного розміщення.

Сьогодні великими інвесторами є страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні (взаємні) фонди, інвестиційні компанії та інші фінансові установи. Одночасно вони є посередниками на ринку цінних паперів.

Професійними учасниками РЦП є банки, брокери, брокерські контори, довірчі товариства. Професійні учасники ведуть рахунки клієнтів у цінних паперах і грошових коштах, а також здійснюють через брокерів біржові угоди з купівлі-продажу та інші біржові операції з цінними паперами.

Їх ще називають інфраструктурними учасниками фондового ринку. Особливостями цієї категорії учасників є те, що:

- по-перше, вони одночасно можуть виступати як посередни­ком, так і емітентом та інвестором;

- по-друге, відносини, які формуються між інфраструктурними учасниками, передбачають досить високий ступінь довіри у відносинах фізичних та юридичних осіб до таких інституцій;

- по-третє, взаємодія суб'єктів фондового ринку з певними інститутами інфраструктури є обов'язковою умовою здійснення окремих видів операцій. Прикладом може бути функціонування в Україні інституту реєстраторів акцій акціонерних товариств тощо.

Інфраструктурними учасниками РЦП є торговці цінними паперами, до яких належать:

- фондові біржі;

- позабіржова система продажу цінних паперів.

Фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Організаційно-правовою формою фондових бірж є акціонерне товариство. Біржі є основним інститутом вторинного ринку цінних паперів, сприяють накопиченню, розподілу і перерозподілу капіталу, зосереджують попит і пропозицію цінних паперів, сприяють формуванню їх біржового курсу.

Фондова біржа здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», інших законодавчих актів України, статуту і правил фондової біржі на засадах ціліс­ності, централізації та прозорості ринку, його відповідності сві­товим стандартам фондової торгівлі. Такі принципи забезпе­чують високі гарантії безпеки, надійності, стабільності і ліквід­ності ринку цінних паперів в Україні.

Головна функція фондової біржі, що закріплена законодавчо, полягає в тому, що це є ринок цінних паперів, тобто місце, де брокери виконують замовлення клієнтів і укладають угоди з купівлі-продажу акцій та облігацій за цінами, що визначаються співвідношенням попиту і пропозиції.

Сучасні фондові біржі - це суб'єкти, оснащені найновішими телекомунікаційними системами, що забезпечують швидкий зв'язок з будь-яким учасником біржі. У світі функціонує близько 200 фондових бірж. Найбільшими серед них є Нью-Йоркська фондова біржа - "Великий світ", Токійська, Лондонська та Осакська фондові біржі.

В Україні на даний час діє 7 фондових бірж, а саме:

1) Українська фондова біржа;

2) Київська міжнародна фондова біржа;

3) Українська міжбанківська валютна біржа;

4) Донецька фондова біржа;

5) Українська міжнародна фондова біржа;

6) Кримська фондова біржа;

7) Придніпровська фондова біржа.

Крім того, операції щодо продажу акцій виконують фондові відділи товарних бірж.

Торгівля цінними паперами може здійснюватися не тільки у приміщенні біржі, а й за її межами, на позабіржовому ринку, на якому сьогодні здійснюється більшість операцій. Позабіржовий ринок ділиться на дві частини: організаційно оформлений (комп'ютеризовані торговельно-інформаційні системи) та неорганізований («вуличний», дилерський ринок).

В Україні створено дві торговельно-інформаційні системи - Перша фондова торговельна система (ПФТС) і Південно - Українська торговельна система (ПУТС).

Значний оборот цінних паперів викликав необхідність ство­рення додаткових спеціалізованих інститутів, що обслуговують фондову біржу. Важливими із них є: депозитарії, зберігачі; клірингові корпорації та незалежні реєстратори.

Депозитарна діяльність - надання послуг щодо збері­гання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуго­вування операцій за цими рахунками (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуго­вування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Депозитарій - це юридична особа, що здійснює діяльність щодо:

-надання послуг із зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску;

-відкриття та ведення рахунків у цінних паперах;

- обслуговування операцій за цими рахунками, включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

-обслуговування операцій емітента щодо випущених ними цінних паперів.

Депозитарій виступає у якості номінального утримувача, зареєстрованого у реєстрі власників іменних цінних паперів як юридична особа, якій ці цінні папери передано за дорученням та в інтересах власників цінних паперів для здійснення операцій у Національній депозитарній системі.

Депозитарій може створюватися у формі відкритого акціонер­ного товариства, учасниками якого є не менше 10 зберігачів. Депо­зитарна діяльність повинна бути єдиним видом діяльності товариства. Засновниками депозитарію можуть бути фондова біржа, а також учасники організаційно оформленого позабіржового ринку.

Клієнтами депозитарію є: зберігачі, які уклали з ними депози­тарний договір; емітенти - щодо рахунків власних емісій, від­критих на підставі договорів про обслуговування емісій цінних паперів; інші депозитарії, з якими укладено договори про кореспон­дентські відносини.

В Україні на сьогодні діють два депозитарії.

Учасники Національної депозитарної системи поділяються на прямих та опосередкованих.

Прямі учасники - це депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів.

Опосередковані учасники - організатори торгівлі цінними паперами, торговці цінними паперами та емітенти.

Для здійснення кореспондентських відносин щодо цінних паперів у Національній депозитарній системі необхідно укласти відповідні угоди та відкрити рахунки.

Зберігач - банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання й обслуговування обігу цінних паперів та операцій емітента з ними.

У статутному капіталі зберігача частка іншого зберігача або торговця цінними паперами, інвестиційної, страхової компанії чи іншого інвестора не може перевищувати 5 %. Зберігач не може вести реєстр власників цінних паперів щодо яких він здійснює угоди.

Діяльність, пов'язана із зберіганням цінних паперів, проводиться на підставі договору про відкриття рахунку в цінних паперах, який укладає власник цінних паперів із вибраним ним зберігачем.

Реєстратор - суб'єкт підприємницької діяльності, який повинен одержати у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Реєстр власників — це список власників та номінальних утримувачів іменних цінних паперів, складений на певну дату. Ведення реєстру передбачає облік та зберігання інформації про власників іменних цінних паперів, а також: операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєстру. Зміни до реєстру вносяться на підставі документів, згідно з якими переходить право власності на відповідні цінні папери.

Реєстратор зобов'язаний на вимогу власника цінних паперів або його представника, а також номінального утримувача надати виписку з реєстру власників іменних цінних паперів. Ведення реєстру може здійснювати і сам емітент, але. коли кількість власників іменних цінних паперів перевищить 500, емі­тент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору, укла­даючи з ним відповідний договір.

В Україні учасники фондового ринку об'єдналися в Професійну асоціацію реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД).

Для гарантування та прискорення розрахунків за операціями з цінними паперами в Україні створюється клірингова система, яка складається із клірингового депозитарію та розрахункового банку (можливо декілька депозитаріїв та розрахункових банків).

Кліринг - отримання, звірення та поточне оновлення інформації, підготовка бухгалтерських та облікових доку­ментів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов'язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

Згідно з нормативними вимогами НБУ для комерційного банку, який бажає стати розрахунковим, здійснення клірингових розрахунків за операціями з цінними паперами повинно бути винятковим видом його діяльності. Стаючи розрахунковим, банк підмовляється від будь-яких інших видів діяльності і повинен функціонувати на доходи від клірингу за операціями з цінними паперами. Банківський капітал повинен становити мінімум 10 млн. грн. Банк має мати сучасне приміщення, кваліфікований персонал тощо.

Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1994р. зобов'язує кліринговий депозитарій для здійснення грошових розрахунків щодо цінних паперів користуватися послугами, що надають розрахункові банки на підставі відповідного договору, типова форма якого затверджується Державною ко­місією з цінних паперів та фондового ринку і НБУ.

Діяльність розрахункових банків регулюється положенням про особливості ліцензування, регулювання та аналізу діяльності спеціалізованих (розрахункових) банків, затвердженим постано­вою Правління НБУ № 159 від 31.03.1999 р. Документом вста­новлено досить жорсткі економічні нормативи для розрахунково-клірингових закладів.

Учасники фондового ринку можуть об'єднуватися в саморегулівні організації (СРО). Статус такої організації можуть отримати громадські організації, об'єднання юридичних осіб-професійних учасників ринку цінних паперів, а також фондові біржі. СРО встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури. В Україні до складу саморегулівних організацій входять: сім фондових бірж;, дві торговельно-інформаційні сис­теми, Асоціація учасників фондового ринку України, Професійна асоціація реєстраторів і депозитарії^, Українська асоціація інвес­тиційного бізнесу, Українська асоціація торговців цінними паперами.

34