4. Формування портфеля цінних паперів та методи управління ним

Із врахуванням інвестиційних якостей цінних паперів інвестор здійснює формування портфеля цінних паперів. Процес форму­вання портфеля цінних паперів ґрунтується на пріоритетних цілях інвестора, а також на врахуванні оптимальних пропорцій між реальними і фінансовими інвестиціями.

Портфель цінних паперів - це сукупність цінних паперів, які належать одному інвестору, але випущені різними емі­тентами. Оптимальним вважається портфель, якщо він містить від 10 до 30 типів цінних паперів.

Формування портфеля цінних паперів є результатом диверси­фікації вкладень інвестора в цінні папери, яка може здійснюва­тись як за видами діяльності, так за окремими територіями, регіонами чи країнами, а також емітентами і видами цінних паперів.

Диверсифікація дозволяє поєднати інвестиційні цілі інвестора і забезпечити найбільш важливе співвідношення між доходністю і ризиками.

Портфелі цінних паперів можуть бути різних видів:

І. Залежно від поєднання цілей інвестора розрізняють такі портфелі цінних паперів:

• консервативний (спрямований на надійність вкладень і низький ризик, зведений до мінімуму);

• поміркований (забезпечує середні доходи при середньому рівні ризику);

• агресивний (спекулятивний) (забезпечує високий дохід при високому рівні ризику).

ІІ. Залежно від способів диверсифікації портфель може бути:

• диверсифікований (збалансований) - відповідає визначеним цілям інвестора;

• недиверсифікований (однорідний).

ІІІ. Залежно від різноманітності цінних паперів виділяють:

• ринковий портфель цінних паперів;

• неринковий портфель цінних паперів.

ІV. Залежно від способу одержання доходу розрізняють:

• портфель, орієнтований на одержання доходів у вигляді процентів чи дивідендів;

• портфель, орієнтований на приріст курсової вартості цінних паперів.

Науковцями досліджено, що більшість інвесторів мають схиль­ність до ризику, коли вони молоді, а з віком стають більш консерва­тивними. При формуванні портфеля цінних паперів інвестору необхідно забезпечити певний рівень доходу на цінні папери, що входять до портфеля.

Для визначення сукупного доходу портфеля цінних паперів ви­користовується така формула:

де P_n - норма доходу портфеля;

Ч₁, Ч₂, Ч_п - частка кожного цінного паперу у портфелі, %;

P₁, Р₂ , Р_п - норма доходу за відповідним цінним папером у портфелі, %;

n – кількість видів цінних паперів у портфелі.

За допомогою диверсифікації портфеля цінних паперів можна досягти зниження лише диверсифікованого ризику, однак при цьому залишається недиверсифікований ризик, який залежить від стану економіки, політики та інших зовнішніх факторів (кон'юнк­тури ринку цінних паперів).

Для врахування недиверсифікованого ризику розраховують /? - коефіцієнт ризику:

Де p - кореляція (залежність) між доходами від цінних паперів і ринковими доходами;

q_n - середнє квадратичне відхилення доходу від цінних паперів, що входять до портфеля;

q_g - середньоквадратичне відхилення ринкового доходу.

Якщо β= 1, то ступінь ризику портфеля середній.

Якщо β<1, то ступінь ризику портфеля низький.

Якщо β>1, то ступінь ризику портфеля високий.

Портфель цінних паперів повинен постійно переглядатись з ме­тою контролю за його відповідністю інвестиційним цілям. Для підтримки бажаної ефективності використовують моніторинг (слідкування) за інвестиційними якостями цінних паперів, за ситуацією на фінансовому ринку, за фінансовим станом емітентів.

З метою формування оптимального портфеля цінних паперів використовують два способи управління ним:

• активне управління портфелем цінних паперів, за якого утримання в портфелі видів цінних паперів залежить від строків користування (володіння) ними;

• пасивний cпосіб управління портфелем цінних паперів базу­ється на формуванні диверсифікованого портфеля із заздалегідь визначеним ступенем ризику, доходності і утримання портфеля тривалий час у незмінному стані.

У світовій практиці відомі два протилежні підходи до управ­ління портфелем цінних паперів:

• безризиковий - повне страхування процентного ризику, спря­мованого на коливань ринкової кон'юнктури (при цьому не обов'язково кращого) результату за операціями;

• спекулятивний - цілковита відмова від фіксації результатів у розрахунку на сприятливу зміну ринкової кон'юнктури, досягнення максимально можливого прибутку.

На практиці підприємства намагаються знайти компроміс між праг­ненням максимізувати прибуток і необхідністю обмежувати ризики.