- •З курсу “релігієзнавство”
- •Робоча програма
- •Тема1. Релігія та вільнодумство як соціокультурні феномени
- •Тема 2. Ранні форми релігійних вірувань
- •Тема 3. Національні релігії
- •Тема 4. Світові релігії. Буддизм
- •Тема 5. Християнство
- •Тема 6. Іслам
- •Тема 7. Містика та сучасні нетрадиційні релігії
- •Рекомендована література з усіх тем курсу
- •Питання до заліку
- •Методичні рекомендації до семінарів Загальна підготовка
- •Вимоги до оформлення реферату:
- •Вимоги до оформлення фіксованої доповіді:
- •Теми семінарів
- •Тема 1. Релігія та вільнодумство як соціокультурні феномени
- •Теми рефератів
- •Література
- •Тема 2. Первісні релігії. Тема 3. Національні релігії
- •Теми рефератів
- •Література
- •Тема 4. Світові релігії. Буддизм
- •Теми рефератів
- •Література
- •Тема 5. Християнство
- •Теми рефератів
- •Література
- •Тема 5. Християнство
- •Теми рефератів
- •Література
- •Тема 6. Іслам
- •Теми рефератів
- •Література
- •Тема 7. Містика та сучасні нетрадиційні релігії
- •Теми рефератів
- •Література
- •Методичні рекомендації до написання кнтрольних робіт
- •Тематика контрольних робіт
- •Тема 1. Релігія як соціокультурний феномен
- •Література
- •Тема 2. Структура та соціокультурні функції релігії
- •Література
- •Тема 3. Проблема виникнення релігії
- •Література
- •Тема 4. Первісні релігії
- •Література
- •Тема 5. Національні релігії.
- •Література
- •Тема 6. Іудаїзм
- •Тема 12. Виникнення християнства
- •Література
- •Тема 13. Біблія
- •Література
- •Тема 14. Православ’я
- •Література
- •Тема 15. Католицизм
- •Література
- •Тема 16. Протестантизм
- •Література
- •Тема 17. Секти у пізньому протестантизмі
- •Література
- •Тема 18. Порівняльний аналіз віровчення в основних напрямах християнства
- •Література
- •Тема 19. Культ в основних напрямах християнства: порівняльний аналіз
- •Література
- •Тема 20. Православ’я в Україні
- •Література
- •Тема 21. Українська греко-католицька церква (угкц)
- •Література
- •Тема 22. Буддизм і християнство: порівняльний аналіз
- •Література
- •Тема 23. Віровчення буддизму і християнства
- •Література
- •Тема 24. Культ у буддизмі та християнстві
- •Література
- •Тема 25. Іслам
- •Література
- •Тема 26. Християнство та іслам
- •Література
- •Тема 27. Порівняльний аналіз віровчення ісламу і християнства
- •Література
- •Тема 28. Подібне і специфічне у культі християнства і ісламу
- •Література
- •Тема 29. Містика і сучасні нетрадиційні релігії
- •Література
- •Тема 30. Вільнодумство як соціокультурний феномен
- •Література
- •Конспект лекцій
- •Тема 1. Релігія і вільнодумство як соціокультурні феномени
- •Тема 2. Ранні і національні релігії
- •Тема 3. Світові релігії. Буддизм
- •Тема 4. Християнство
- •Тема 4. Основні напрямки християнства
- •Тема 6. Іслам
- •Тема 7. Сучасні нетрадиційні релігії
Тема 6. Іслам
1. Виникнення ісламу.
2. Основи віровчення і культу.
3. Основні напрямки ісламу.
Ключові поняття: іслам, Коран, шаріат, Кааба, суннізм, шиїзм, суфізм.
1. Іслам - найпізніша за часом виникнення і друга за чисельністю послідовників світова релігія. Іслам сповідають більш як 1 млрд. людей в 120 країнах світу, у 28 з них він визнаний державною чи офіційною релігією, розповсюджений у Західній, Південній, Південно-Східній Азії й у Північній Африці, а в Україні - в Автономній Республіці Крим.
Іслам (арабське – покірність) виник на початку VII в. н.е. на Аравійському півострові, у м. Мецці., його засновником став Мухаммед (біля 570-632 р.), що близько 610 р. оголосив себе пророком та виступив із проповіддю єдинобожжя.
Розпад родоплемінного укладу арабів, економічний занепад міст через труднощі у торгівлі у зв’язку з несприятливою міжнародною обстановкою підсилили тенденції до об'єднання безлічі племен, державотворенню, що припускало і єдину релігію замість безлічі племінних політеїстичних вірувань. Найбільш впливовим серед них був культ древнього святилища Кааби в Мецці, де поряд з головним богом племені курейшитов, згодом названого Аллахом (божеством), поклонялися і богам інших племен, цей культ став поступово витісняти інші. Монотеїстичні уявлення на той час уже поширювалися ханіфами, що виступали проти деяких пережитків первісного ладу (кровозмісними шлюбами). Крім того, серед торговців Мекки і Медини було чимало звернених в іудаїзм і християнство. Отже, релігійні системи цих двох монотеїстичних релігій послужили основою для утвердження ісламу як монотеїстичної релігії, що і відбулося завдяки діяльності Мухаммеда.
Мухаммед проголосив, що існує лише один Аллах, що усі повинні бути покірні його волі, служити йому в чеканні кінця світу, судного дня і встановлення царства справедливості на землі; висунув вимоги соціальної справедливості, братерства віруючих, добродійності, необхідності дотримання простих норм моральності. Змушений через переслідування бігти з Мекки в Медину, він стає там не тільки релігійним лідером, але і світським правителем, а пізніше починає завойовницькі походи, перетворює Мекку в центр ісламу. Під його керівництвом формується мусульманська феодально-теократична держава Арабський Халіфат, розширення якого, скорення багатьох народів і звертання їх в іслам продовжили спадкоємці Мухаммеда.
2. Джерелом віровчення ісламу є Коран (читання), складений після смерті Мухаммеда за його розповідями; у ньому легенди, міфи, персонажі зі Старого і Нового завітів переплелися з традиційними арабськими віруваннями. Іудеї й християни вважаються в ісламі "людьми писання", даного богом, але перекрученого ними. Адам, Ной (Нух), Авраам (Ібрагім), Мойсей (Мусу), Ісус (Іса) прийняті мусульманами як пророки, що передують Мухаммеду. У Коран увійшли змінені біблійні міфи про Адама й Єву, про створення світу і людини, про всесвітній потоп. Трактування фігури Мухаммеда нагадують розуміння значення Ісуса Христа.
Головне в Корані – іудео-християнські ідеї єдинобожжя, посередника між богом і людьми, боговдохновенності Священного писання, загробного воздаяння, кінця світу. З арабських вірувань іслам запозичив культ Кааби з "чорним каменем", шанування духів (джинів), деяких богів, перетворених ісламом у святих. Крім Корана до священних писань відносять іудаїстську Тору і християнські Євангелія. У Корані викладені основи віровчення, моральні і правові норми, обрядові наставляння. Коран включає 114 сур, розташованих за ступенем убування їхнього обсягу (крім першої). Моральне і правове вчення ісламу викладено також у Сунні, збірнику переказів (хадисов) про те, як пророк поводився і що він говорив у різних ситуаціях, вона є головним джерелом мусульманського права – шаріату (запропонований шлях).
Віровчення ісламу містить 6 основних положень: 1) віра в Аллаха, 2) віра в ангелів, 3) віра в Коран, 4) віра в пророків, 5) віра у воскресіння померлих і у воздаяння (останній суд) у загробному житті, 6) віра в приречення.
Аллах розглядається як всевідаючий, всемогутній, всеблагий і вічний творець світу, але, на відміну від християнства, як безособова істота. Вчення про ангелів відрізняється розгалуженістю. Коран розуміється як книга божественного одкровення, що існує вічно, що перебуває на сьомому небі, у ній записані всі події і долі. Пророків нараховується до двохсот тисяч, але головний – Мухаммед, шостий пророк, людина, обрана Богом, наділена надприродними властивостями: розмовляти з Богом і ангелами, передавати людям одкровення Аллаха. Акцентовано уявлення про божественне приречення.
Основні культові розпорядження ісламу сформульовані у виді 5 "стовпів віри" – "аркан-ад-дін": 1) сповідання віри – повторення основної формули: "Немає бога, крім Аллаха, і Мухаммед – посланець його", 2) п'ятикратна молитва – намаз, 3) постування в місяці рамазані (рамадані) як тілесна форма служіння богу – ураза, 4) обов'язкова милостиня – закят, 5) паломництво в Мекку – хадж.
Крім того, ще одним стовпом вважають джихад, "священну війну" проти невірних. Серед обрядів важливі: обрізання, шлюб, читання Корана, харчові заборони, похорон, заборона зображувати живих істот і Аллаха.
3. Уже в другій половині VІІ в. виникли два основні напрямки ісламу: суннізм і шиїзм. Підставою для цього послужила суперечка про принципи спадкування релігійної і світської влади. Суннізм (самий великий напрямок ісламу, близько 90% мусульман – його прихильники) думає, що влада повинна належати шановному мусульманину в силу особливого договору (мубайї) між релігійною громадою (умою) і майбутнім халіфом, що повинний мати звання богослова-законознавця вищого рангу, походити з племені курейшитов, бути справедливим, мудрим, фізично здоровим і піклуватися про благо підданих. Сунніти своє віровчення і культ засновують на Корані і Сунні.
Шиїзм (шиа – група, партія) наполягає на тому, що державна влада має божественну природу і повинна переходити в спадщину прямим спадкоємцям, найближчим родичам пророка Мухаммеда. У VІІ в. їм був Алі, двоюрідний брат і зять Мухаммеда. Він створив групу шиїтів, організував змову, був убитий халіф Осман, Алі був проголошений четвертим халіфом, але незабаром також був убитий супротивниками, від одного його сина халіф, що захопив владу, Муавія відкупився, а другий син Хусейн був убитий, потім оголошений шиїтами мучеником. Дню його загибелі (шахсей-вахсей, дні ашури) щорічно присвячуються урочисті процесії, учасники яких піддають себе самобичуванню. Шиїти вважають спадкоємцями Мухаммеда халіфа Алі і його прямих спадкоємців-імамів, вони визнають 12 імамів, дванадцятий імам, Мухаммед бек аль Хасан, таємниче зник і вважається мунтазаром (очікуваним), що повинний з'явитися перед страшним судом як месія (махді) для встановлення рівності і справедливості. Шиїти визнають лише ті хадіси, авторами яких є халіф Алі і його послідовників, вони мають священне писання – ахбари, що включає хадіси, зв'язані з творчістю Алі і його спадкоємців.
Містико-аскетичним напрямком ісламу є суфізм (суфі – вовна), що виник наприкінці VІІІ в. як єресь. Суфії вважають, що існує єдина божественна сутність, проявом якої виступає усе видиме різноманіття світу. Головна мета людини – злиття з нею. Спочатку суфії, тобто "одягнені у вовняний плащ", проповідували повне зречення від індивідуальної волі, потім вони розвили навчання про містичну любов. До різних суфійських орденів належали жебруючі ченці-дервіші (перське – жебрак), що ведуть аскетичний спосіб життя, що виступають із критикою офіційного духівництва, що відмовляються від виконання релігійних обрядів. Потім під впливом неортодоксальних сект буддизму і християнства зросла роль духовних наставників шейхів і значення споглядання, цей вплив помітно в трактуванні світу як еманації бога, у повному ототожненні того, хто пізнав істину, з божеством.