Тема 4. Християнство

1. Виникнення християнства.

2.Основи віровчення, культу й організації раннього християнства.

Ключові поняття: християнство, трійця, символ віри, догмат, таїнство.

1. Християнство – друга за часом виникнення світова релігія: воно виникло на рубежі старої і нової ери. Воно є найбільш масовою релігією, нараховується більш 1,5 мільярда послідовників. Для численних конфесій, що групуються в три основні напрямки (православ'я, католицизм і протестантизм), загальними є історичні корені, основи віросповідної і культової системи, образ Ісуса Христа, засновника цієї релігії. Відповідно до теології, християнство дане людям від Бога, провіщене боголюдиною Ісусом, посланим Богом у світ, щоб мученицькою смертю відпокутувати гріхи людства, примирити його з Богом. Священним писанням християн є Біблія, що складається зі Старого і Нового завітів. У філолофсько-науковому напрямку релігієзнавства аналізуються соціокультурні фактори виникнення християнства. Економічний спад, криза господарського укладу, заснованого на рабській праці; соціальна нестабільність, повстання рабів, сепаратистські тенденції в слабко інтегрованій Римській імперії, війни; політична нестабільність, що збільшується погрозою навали варварів; духовна криза, домінування настроїв тривоги, розпачу в соціальних низах і моральне розкладання в правлячій еліті, релігійна криза давньоримської релігії з її раціоналізмом у часи, коли поширювалися всякого роду містичні східні культи, процвітала магія, окультизм – усе це ознаки глибокої системної кризи духовно – матеріальних підвалин старого суспільства і необхідності істотних соціальних трансформацій як у матеріальній, так і в духовній сфері. Стрижнем зміни останньої і з'явилося християнство.

Головним релігійним джерелом християнства виступив іудаїзм. Ідеї месіанізму (пришестя рятівника), монотеїзму (єдинобожжя), створення світу і людини єдиним Богом склали основний зміст, запозичень християнством з іудаїзму в модифікованій формі.

Філософськими джерелами християнства стали вчення античної філософії, насамперед пізнього стоїцизму і платонізму в трактуванні єврейського мислителя Філона з Олександрії.

Відповідно до стоїцизму, єдиний загальний божественний Логос, тотожній світові й долі, діє у світі і керує ним. Особливий вплив на християнство зробила етика Сенеки: проповідь байдужності до природних і соціальних реалій, свободи від пристрастей, мудрість, безтурботності, непротивлення, покірності долі, релігійного космополітизму, обманливості почуттєвих задоволень, необхідності аскетизму.

За Філоном, що дав на основі ідей Платона, алегоричне тлумачення старозавітної картини світу, Бог як є поза часом і простором співвідноситься зі світом через посередника; Бог трактувалася як особистість, а не безособова духовна сутність. Бог створює світ у злагоді з Логосом, створеним їм духом, царством вічних довершених ідей.

Залишався один крок до ототожнення Логосу (Слова) із Христом, і він був зроблений у Євангелії від Іоанна.

Християнство синтезувало багато духовних досягнень, але в центр свого вчення висунуло образ Ісуса Христа, спасителя - боголюдину, що відкрило людям шлях до возз'єднання з Богом і безсмертя.

2. Християнство – принципово нова релігія, сутністю якої став моральний початок. Уявлення про світ подібно з тим, що є в іудаїзмі, але на місце єдиного Бога воно (як правило) ставить Святу трійцю, єдиносущого Бога в трьох іпостасях (обличчях): Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого, триєдність Бога символізує духовну гармонію, божественну любов і всемогутність. Головне – переконання, що Бог дав свого сина, Ісуса Христа, аби возвістити про швидке встановлення царства божого, про порятунок людей від духовної смерті, про прилучення до божественного життя за допомогою воцаріння Бога в душах людей.

Шлях у царство боже відкриває віра в Ісуса Христа як сина Бога, прийняття морального ідеалу, вираженого в нагорній проповіді:

Блаженні злиденні духом, тому що їх є царство небесне.

Блаженні плачучі, тому що вони утішаться.

Блаженні лагідні, тому що вони успадковують землю.

Блаженні прагнучі і прагнучі правди, тому що вони наситяться.

Блаженні милостиві, тому що вони помилувані будуть.

Блаженні миротворці, тому що вони будуть наречені синами божими.

Блаженні вигнані за правду, тому що їх є царство небесне.

Зміст "заповідей блаженства" у звеличуванні значення духовних цінностей над всіма іншими. Основний напрямок у переосмислюванні християнством іудаїзму складається в поглибленні і збагаченні морального аспекту релігії: принцип любові, милосердя стає домінуючим, а моральне вчення – провідним, заповідь любові до Бога, до ближнього (навіть до ворога) – основою моральності.

Християнство наполягало на тому, що перед обличчям Бога всі народи, усі суспільні стани рівні, це сприяло перетворенню його у світову релігію. Однак зміст заповіді "віддай Богу – боже, а кесарю – кесареве" у превалюванні моральної справедливості над соціальною.

Ісус Христос стверджує не тільки свою особисту божественність, але і спільну для усіх людей здатність до обоження (теозису): кожна людина може досягти божественної висоти, волі в Бозі разом з безсмертям. Це була окриляюча обіцянка, що пробуджує найсміливіші мрії, що піднімає особистість над буденністю життя.

Основу християнства складає "Символ віри" – короткий звід догматів, прийнятий на перших двох всесвітніх соборах (Нікейському – у 325 р. І Константинопольському – у 381 р.). Він повинний бути прийнятий християнином на віру, без доказів, не розумом, а серцем. Символ віри містить у собі 12 положень, що містять формулювання про Бога як творця, про його утвір світу і людини, про триєдність Бога, про боговтілення, спокуту, воскресіння з мертвих, про роль церкви, що рятує.

Разом з розвитком догматики розвивався і християнський культ. З набуттям християнством статусу державної релігії почалося будівництво храмів, на них з'являються куполи і дзвіниці, на яких установлюються хрести, поступово виникають зображення Христа, Бога-Отця, Бога-Духа Святого, Богородиці, різних святих, біблійних сцен. Раннє християнство не знало поклоніння святим, поклонялися лише Ісусу Христу, згодом виникає культ святих: спочатку починають почитати богородицю, слідом за цим – апостолів, далі – мучеників, пізніше – святителів, сповідників, юродивих. Разом із шануванням святих виникає і культ їхніх мощів.

Розширюється коло християнських свят: святкування воскресіння доповнюється спочатку святом Великодня, потім – святами Різдва, Водохрещення, п'ятидесятниці, іншими, зв'язаними з епізодами з життя Ісуса Христа. Пізніше з'являються свята на честь Богородиці, ще пізніше – на честь святих. Серед обрядів раннього християнства найважливішими були молитва, водохрещення і причащання. Потім значну роль починають грати постування, періоди посилених молитов, покаяння і помірності в усьому з метою очищення від гріхів. За допомогою культу церква прагне охопити своїм впливом усе життя віруючого від народження до смерті.

Еволюціонувала й організація християнства: від нечисленних еклесій (зібрань віруючих) до церкви (ієрархічної організації). Спочатку нормотворча діяльність здійснюється на помісних (провінційних), а потім і на Всесвітніх соборах.

У громадах спочатку стали виділятися пророки, наділені благодаттю божою, потім – старійшини – пресвітери, називані також єпископами, і служителі нижчого рангу – диякони, помічники єпископів у господарських справах, далі – митрополити, з яких згодом виділилося п'ять головних: римський, константинопольський, олександрійський, антиохійський і єрусалимський. Римський одержує титул папи, інші - патріархів. Рим і Константинополь були столицями імперії, тому керівники організацій цих міст відігравали провідну роль.

Поступово з'являються розколи в християнській організації, найбільш значними стали поділ церкви на східну і західну (у 1054 р.), східне християнство називає себе православ'ям, а західне - католицизмом, а в XVІ в. у ході Реформації від католицизму відокремлюється протестантизм.