21. Проаналізувати регіональну політику щодо реформування міжбюджетних відносин.

Державна регіональна політика — це сукупність заходів політичного, соціально-економічного характеру, які здійснюють органи державної та регіональної влади на окремих територіях країни, спрямованих на реалізацію загальнодержавних та регіональних цілей та завдань, виходячи з внутрішніх потреб і наявних ресурсів.

Завдання державної регіональної політики полягають у:

• сприянні реалізації державної соціально-економічної політики;

• стимулюванні ефективного розвитку продуктивних сил регіону;

• раціональному використанні ресурсного потенціалу регіону;

• підвищенні рівня життя населення регіону;

• охороні навколишнього середовища;

• вдосконаленні територіальної організації суспільства;

• координації міжрегіональних зв'язків;

• вирівнюванні існуючих відмінностей у соціально-економічному розвитку регіонів.

Об'єктами державної регіональної політики є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування — адміністративно-територіальні одиниці регіону, галузі господарського комплексу, виробнича, соціальна інфраструктури, ресурси регіону.

Суб'єктами державної регіональної політики є органи державної влади — центральні та місцеві, представницькі органи місцевого самоврядування.

Предметом регулювання є децентралізація влади, розподіл повноважень, відповідальності, фінансів.

Розрізняють державну регіональну політику, яка розглядається як дії центру щодо розвитку регіональних процесів, впливу на них та внутрішню політику самих регіонів.

Збалансованою вважається така регіональна політика, коли інтереси центру та регіонів співпадають, доповнюють і збагачують один одного; коли можливості центру сприяють вирішенню регіональних проблем; коли ефективно розподілені повноваження та відповідальність між центральними та місцевими органами влади.

У процесі реформування міжбюджетних відносин в Україні особливо важливим є врахування особливостей розміщення та функціонування галузей економіки, які обумовлюють економічну структуру регіону. Тобто, необхідно формувати систему фінансових відносин регіонів та держави в розрізі галузей економіки, особливо в тих регіонах, де видобуваються мінерально-сировинні та первинні паливно-енергетичні ресурси.

Держава здійснює регулювання міжбюджетних відносин за допомогою міжбюджетних трансфертів. Міжбюджетні відносини — це відносини між державою та її адміністративно-територіальними одиницями — АР Крим, областями, органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання своїх повноважень, передбачених законодавством. Міжбюджетні трансферти — кошти, які безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Для визначення величини міжбюджетних трансфертів використовується фінансовий норматив бюджетної забезпеченості. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, спрямованих на реалізацію бюджетних програм, на кількість населення або споживачів певних послуг. Фінансові нормативи для місцевих бюджетів коригуються з урахуванням особливостей регіону — соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших.

Основними видами міжбюджетних трансфертів є:

• дотації вирівнювання;

• субвенції;

• субсидії.

У державному бюджеті можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

• дотація вирівнювання;

• субвенція на здійснення програм соціального захисту;

• субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, установлених державою;

• субвенція на виконання інвестиційних проектів;

• інші субвенції.

Міжбюджетні відносини відбивають взаємозв’язки між усіма видами бюджетів, що існують в Україні, і в першу чергу між державним та місцевими, які поділяються на обласні, районні, міські, сільські й селищні. Збалансованість міжбюджетних відносин значною мірою визначається ефективністю системи оподаткування, в тому числі вертикальною структурою надходжень до бюджетів різних рівнів. У той же час від збалансованості міжбюджетних надходжень залежить ефективність системи державного регулювання економіки фінансовими методами, зближення рівнів економічного і соціальноо розвитку регіонів. Це зумовлено як суб’єктивними, так і, більшою мірою, об’єктивними причинами. До них варто віднести природні, економічні, соціальні, історичні та інші умови розвитку регіонів. Тому перерозподіл фінансових ресурсів між регіонами має за мету створити однакові умови економічної діяльності і суспільного добробуту для населення, яке проживає на певній території.

Концептуальні основи реформування міжбюджетних відносин закладені у Бюджетному кодексі. Це:

-затвердження чіткої логічної процедури послідовного ухвалення рішень у бюджетному процесі з чітко окресленими межами для посадових осіб, які відповідальні за формування та використання бюджетних коштів;

-встановлення чітких правил формування місцевих бюджетів (прозорість бюджетного процесу, самостійність формування власних бюджетів, заборона створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та бюджетними установами);

-розмежування видатків між рівнями бюджетної системи, зміцнення власної доходної бази територіальних громад, запровадження нової системи фінансового вирівнювання, формульний підхід до обрахунку міжбюджетних трансфертів, що враховуватиме як потребу у видатках певного бюджету, так і спроможність цього бюджету залучати ті чи інші доходи;

-стимули до збільшення надходжень та ефективного використання бюджетних коштів (визначення доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються та не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;

-формування бюджету розвитку;