Питання для самоконтролю

1. Які риси характерні для українського філософського світогляду?

2. У чому полягає особливість мислення доби Київської Русі?

3. Що характерне для філософської думки українського Ренесансу і Просвітництва?

4. У чому полягає «філософія серця»? Чиї ідеї складають і збагачують її?

5. Які особливості російської філософії «срібного віку»?

6. Які основні проблеми ставила російська філософія першої половини XX ст.?

Питання для міркування

1. Яке століття слід вважати початком української філософії? Що є початком: формування філософського світогляду певним народом чи утворення осередків освіти, де викладається філософія?

2. Що спільне і що відмінне в розвитку філософської думки України і Росії?

3. Що таке «радянська філософія»?

Тема 8. Сучасна світова філософія План

1. Загальні риси сучасної західної філософії.

2. Основні напрями філософської думки:

а) філософія науки – неопозитивізм і постпозитивізм;

б) структуралізм;

в) фрейдизм;

г) герменевтика.

3. Екзистенціальна філософія та її різновиди.

4. Еволюція релігійної філософії XX ст.

Ключові поняття: верифікація, дефініція, наукова метафізика, евристика, епістема, дискурсивна формація, ментальна структура, Воно, Я, понад-Я, сублімація, лібідо, колективне несвідоме, екзистенція, істинне буття, неістинне буття.

Перше питання потребує визначення широкого спектра проблем і підходів до їх вирішення в західній філософії, які зумовлені інтересом, по-перше, до суперечностей сучасного суспільства і, по-друге, до об’єктивних тенденцій розвитку сучасного світу в цілому (проблеми людини, культури, глобальні проблеми тощо). Тому основне завдання сучасної філософії полягає у вивченні глибинних зрушень у культурі і динаміці співвідношень між різними її сферами (наука, технологія, політика, мораль тощо). Сучасна філософія характеризується наявністю великої кількості різноманітних шкіл та напрямів зі своїми специфічними ідеями, принципами, підходами до реалій життя.

Серед безлічі напрямів і течій є кілька ліній: 1) позитивістська; 2) ірраціонально-гуманістична; 3) релігійна.

Друге питання передбачає з’ясування напрямів, так чи інакше пов’язаних із ставленням до науки і процесів пізнання. Філософія науки, що виникла в середині XIX ст., пережила декілька стадій – позитивізм, емпіріокритицизм (критика змісту понять з позиції досвіду), неопозитивізм (або логічний емпіризм) і постпозитивізм. XX ст. – час розвитку неопозитивізму (засновник – Людвіг Вітгенштейн) та постпозитивізму (представники – К. Поппер, І. Лакатос, Т. Кун, Дж. Агацці).

Однією з форм прояву позитивізму вважають також структуралізм (К. Леві-Стросс, Ж. Лакан, М. Фуко), що висуває на передній план аналіз структури досліджуваного об’єкта.

Фрейдизм і неофрейдизм являють собою етапи розвитку психоаналітичної філософії, емпіричною базою якої став психоаналіз, що «виріс» із медичної методики до рівня філософської течії, яка прагнула з’ясувати особистісні, культурні та соціальні явища. Усі вони у фрейдизмі вважаються явищами несвідомого. Саме несвідоме визначається прихильниками фрейдизму (З. Фрейд, Ф. Адлер, К. Юнг, К. Хорні, Е. Фромм) по-різному.

Герменевтика означає мистецтво і теорію тлумачення текстів. Філософського змісту герменевтиці надав Фрідріх Шлейєрмахер ще на початку XIX ст. Його ідеї розвивають В. Дільтей, Е. Гуссерль, Х. Гадамер, П. Рікьор, К. Апель. Прихильником герменевтики був М. Хайдеггер, чиє ім’я зазвичай пов’язують з екзистенціалізмом.

Третє питання плану має за мету з’ясувати суть однієї з провідних течій західної думки – екзистенціальної філософії, що висуває на перший план ідею абсолютної унікальності людського буття і зосереджується навколо проблеми місця людини у світі. У витоків екзистенціальної філософії стоять датський мислитель С. К’єркегор та вітчизняні філософи Л. Шестов і М. Бердяєв. Екзистенціалізм став найбільш впливовим напрямом гуманістичної думки у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: у Німеччині – М. Хайдеггер, К. Ясперс; у Франції – Ж.-П. Сартр, А. Камю, Г. Марсель, М. Мерло-Понті, С. де Бовуар; в Іспанії Х. Ортега-і-Гассет; в Італії – Н. Абаньяно, в Сенегалі – Л. Сенгор. Є послідовники екзистенціалізму в США, Японії, арабських країнах.

Гуманітарно-антропологічна орієнтація в західній філософії прагне визначити специфіку, основи та сфери власне людського буття, людської індивідуальності, творчих можливостей людини, виходячи із самої людини, і через неї пояснити як її власну природу, так і смисл та природу навколишнього світу. Учення про природу й сутність людини називають філософською антропологією. У ній вирізняють відносно самостійні, але співіснуючі концепції: 1) біологічну (Гелен, Портман); 2) культурологічну (Ротхакер, Ландман); 3) релігійну (Шелер, Хенгстенберг); 4) педагогічну (О. Больнов).

Своєрідним синтезом екзистенціальної та релігійної філософії є персоналізм. Його представники – П. Боун, Р. Флюелінг, З. Брайтмен, М. Калкінс, Х. Керр, В. Штерн, Е. Муньє, Ж. Лакруа.

Студент має дійти до висновку, що екзистенціальна філософія – це цілісний ідейний рух, що сформувався на історичному ґрунті соціальних криз XX ст., сконцентрований навколо проблеми людини.

Проблема людського буття є головною і для релігійної філософії. Вона дає своє вирішення онтологічних, гносеологічних, космологічних, соціальних та інших проблем. Головне питання релігійної філософії – це питання про ставлення Бога до створеного ним світу та до людини і ставлення людини до Бога. У четвертому пункті плану слід розглянути перш за все неотомізм як офіційну філософську доктрину Ватикану (Е. Жільсон, Ж. Марітен, Е. Корет, Ю. Бохенський, К. Ранер, Ф. ван Старберген, К. Войтила) і тейярдизм (П. Тейяр де Шарден). Крім цього, треба звернути увагу на так звані «нові теології» («теологія визволення», протестантська «теологія кризи»), що мають свої різновиди і представників.

Загальний висновок щодо сучасної західної філософії: філософія сьогодні прагне активно обговорювати і осмислювати ключові проблеми розвитку цивілізації, відображаючи складний, динамічний, суперечливий, але єдиний світ.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні течії некласичної філософії кінця XIX ст.

2. Які особливості сучасної світової філософії?

3. Що таке «екзистенція»?

4. Які концепції містить філософська антропологія?

5. У чому сутність еволюції релігійної філософії XX ст.?

6. Що таке принцип верифікації?

7. Чи є екзистенціальна філософія гуманістичною?

Питання для міркування

1. Яка основна мета і причини невдачі неопозитивістської стадії філософії?

2. Яким уявляє фрейдизм співвідношення свідомого і несвідомого у структурі особистості? Чи закликав Фрейд до «сексуальної революції»?

Тема 9. Буття, субстанція, матерія

План

1. Філософський смисл проблеми буття, основні форми буття.

2. Поняття субстанції в історії філософії.

3. Матерія, структурні рівні її організації.

4. Рух, простір і час – форми буття матерії.

Ключові поняття: буття, існування, субстанція, матерія, речовина, поле, простір, рух, час.

Дана тема є центром філософської онтології (вчення про буття). У першому питанні варто відразу з’ясувати відмінності між поняттями «буття», «субстанція» та «матерія», за допомогою яких визначається об’єктивна реальність. Треба засвоїти, що поняття «буття» підкреслює момент наявності, фактичності, існування світу, його якостей і властивостей. Після цього можна характеризувати і основні форми буття (природне та соціальне, індивідуальне та суспільне, буття речей і буття людини тощо).

У другому питанні обов’язково слід відзначити, що поняття «субстанція» доречне, коли потрібно вказати на внутрішню єдність, взаємообумовленість, взаємозв’язок усього з усім. Також слід на основі вже засвоєного історико-філософського матеріалу прослідкувати, який зміст вкладали в поняття «субстанція» філософи різних епох, і порівняти його з сучасним розумінням основи світу.

Третє питання передбачає розкриття категорії «матерія», яка набула більш поширеного застосування у філософії, ніж «субстанція». Визначення поняття «матерія» базується на умовному протиставленні власного, індивідуального «Я» (як суб’єкта) усьому іншому світові. Далі треба пояснити, які структурні рівні організації матерії визначають у філософії і за якими принципами. Слід також охарактеризувати основні види матерії – речовину і поле.

Вихід на проблеми мікросвіту допоможе у висвітленні четвертого питання. Форми і типи руху як атрибута матерії є невід’ємними від її просторово-часових характеристик. Дане питання потребує використання матеріалу фізики, астрономії та інших природознавчих наук. Потрібно, крім загальних визначень простору і часу, дати характеристику їхніх властивостей та пояснити їх взаємовплив.

Питання для самоконтролю

1. Коли і чому у філософії виникла проблема буття?

2. Що таке онтологія?

3. Які форми має людське буття?

4. Чи існує небуття?

5. Як доводиться єдність світу?

6. Що таке рух? Як рух пов’язаний з матерією?

7. У чому особливості простору і часу як форм буття матерії?

Питання для міркування

1. Чи можна визначити початок і кінець буття?

2. Чи існує межа між речовиною і полем як видами матерії на мікрорівні?

3. Що ж є основою світу?

Тема 10. Свідомість

План

1. Проблема свідомості у філософії, у науці, у релігії.

2. Відображення як універсальна властивість матерії. Свідомість як відображення.

3. Свідомість як єдність психічного і соціального.

4. Структура свідомості: самосвідомість і безсвідоме.

Ключові поняття: дух, душа, психіка, відображення, інформація, рефлексія.

Перше питання потребує узагальнення різноманітних відомостей і думок про найдивовижніший феномен світу – людську свідомість. Варто визначити і порівняти основні позиції щодо свідомості, які склалися в міфології, в релігії, в різних філософських напрямах, у науці.

У другому питанні слід розглянути відображення як здатність матеріальних явищ, предметів, систем у процесі взаємодії відтворювати у своїх структурах особливості інших предметів, явищ, систем, тобто нести і зберігати інформацію. У визначенні рівнів відображення та їх особливостей головну увагу варто приділити вищому рівню – свідомості, а також особливим інформаційним процесам у ній.

Третє питання передбачає дещо відмінний від попереднього аспект вивчення свідомості, а саме: межа біологічного і соціального світів, які обидва впливають і зумовлюють чуттєві й мислительні процеси у сфері свідомості. Жодний із них окремо не може створити людську особистість.

Своєрідні «глибини» людської свідомості являють собою самосвідомість і безсвідоме. Без цих складових не можна уявити структуру свідомості, яка має бути розглянута у четвертому питанні плану. Доречним тут буде й використання новітніх концепцій природознавства, які виходять на проблеми психічної енергії, передання інформації через торсіонні поля, існування загального інформаційного поля тощо (теорії Г. І. Шипова, П. П. Гаряєва та ін.). Через цей аспект відбувається своєрідне повернення до першого питання, але вже на якісно новому рівні, унаслідок чого утворюється досить цілісне і ґрунтовне розуміння теми.

Питання для самоконтролю

1. У чому проявляється «вторинність» свідомості, її залежність від матерії?

2. Чи можливо зрозуміти природу людської свідомості, якщо вивчати тільки мозок?

3. Як потрібно розуміти соціально-історичну сутність свідомості?

4. Яку роль у житті людини відіграє несвідоме?

5. Чим відрізняється психіка людини і психіка тварини?

Питання для міркування

1. Що означає положення про те, що свідомість не тільки відображає світ, а й створює його?

2. Чи може бути створений комп’ютерний аналог свідомості?

Тема 11. Діалектична концепція розвитку: принципи, закони, категорії

План

1. Діалектика та її альтернативи.

2. Діалектика як логіка і теорія пізнання.

3. Закони і категорії діалектики.

Ключові поняття: закон, метафізика, еклектика, софістика, догматизм, релятивізм, тотожність, протиріччя, протилежність, заперечення, кількість, якість, одиничне, загальне, зміст, форма, сутність, явище, причина, наслідок, необхідність, випадковість, можливість, дійсність, розвиток, прогрес, регрес.

У першому питанні слід перш за все з’ясувати філософські коріння діалектики як способу мислення. Бажано прослідкувати, яким чином проявляється в історії філософії цей спосіб та його елементи, згадавши Геракліта, Арістотеля, Ніколу Кузанського, Шеллінга, Гегеля та інших мислителів. Діалектика як учення про всезагальний зв’язок та розвиток створювалася поступово, але як теорія розвитку вона – продукт німецької класичної філософії. Альтернативами діалектики є метафізика та «негативна» діалектика, що має кілька різновидів.

Друге питання потребує усвідомлення діалектики як логіки і теорії пізнання через такі принципи, як принцип загального зв’язку, принцип розвитку, принцип системності, принцип причинності, принцип суперечності, принцип цілісності, принцип заперечення та інші.

Діалектика як філософська теорія розвитку спирається на такі основні закони, як: закон єдності і боротьби суперечностей, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін та закон заперечення заперечення. Ці закони, а також і основні діалектичні категорії, слід розглянути в третьому питанні. Спочатку треба з’ясувати зміст таких категорій, як закон, тотожність, відмінність, протилежність, суперечність, якість, кількість, міра, стрибок, заперечення з тим, щоб зрозуміти суть основних законів діалектики, які осягають основні аспекти будь-якого розвитку. Для довершення розуміння процесів розвитку варто також ознайомитися з категоріями одиничне і загальне, частина і ціле, зміст і форма, сутність і явище, причина і наслідок, необхідність і випадковість, можливість і дійсність тощо, які ще називають «неосновними законами діалектики», або «парними категоріями».

Засвоєння змісту категорій і законів діалектики означає оволодіння «абеткою» філософського мислення.