Основна література за темами курсу

№ п/п	Тема	Сторінки (розділи) за основними підручниками
		Філософія. Навч. посібник за ред. Т. Ф. Надольного (3-є вид.)	Філософія. Підручник за ред. М. І. Горлача, В. Г. Кременя	Введение в философию. Под ред. И. Т. Фролова
1.	Філософія, її проблеми та роль у житті людини і суспільства	5–23 (п. 1.1)	8–32	Ч. 1, 20–73
2.	Філософія стародавнього Сходу (Китай, Індія)	25–30 (п. 1.2)	33–76	Ч. 1, 93–114
3.	Антична філософія	31–46 (п. 1.2)	77–101	Ч. 1, 80–92
4.	Філософія середньовічного суспільства та епохи Відродження	46–55 (п. 1.2)	102–157	Ч. 1, 115–146
5.	Філософія Нового часу (англійське та французьке Просвітництво)	55–77 (п. 1.2)	158–177	Ч. 1, 146–168
6.	Німецька філософія XVIII – XIX ст.	77–100 (п. 1.2)	178–215	Ч. 1, 169–191, 223–247
7.	Філософія Росії та України	164–181 (п. 1.4) (Україна)	232–269 (Росія), 270–303 (Україна)	Ч. 1, 92–220
8.	Сучасна світова філософія	101–163 (п. 1.3)	216–231	Ч. 1, 280–314, 33–367
9.	Буття, субстанція, матерія	182–193 (п. 2.1)	326–350, 630-649	Ч. 2, 14–94
10.	Свідомість	194–212 (п. 2.2)	351–372	Ч. 2, 289–320
11.	Діалектична концепція розвитку: принципи, закони, категорії	213–237 (п. 2.3)	650–666	Ч. 2, 95–184
12.	Пізнання. Наукове пізнання. Проблема істини	238–279, 464–496 (п. 3.1–3.3; 4.10–4.11)	488–505, 570–587	Ч. 2, 321–415
13.	Природа і суспільство. Проблема коеволюції	293–327, 389–406 (п. 4.2; 4.6)	373–390, 391–418	Ч. 2, 185–218, 416–457
14.	Людина в соціокультурному середовищі	371–388, 449–463 (п. 4.5; 4.9)	304–325, 399–404, 611–629	Ч. 1, 314–332, ч. 2, 219–268, 50–584
15.	Духовні виміри людського буття. Культура і цивілізація	328–346, 429–448 (п. 4.3; 4.8)	506–525, 588–601	Ч. 2, 522–549

Тема 1. Філософія, її проблеми та роль у житті людини і суспільства План

1. Світогляд як духовно-практичний феномен. Рівні світогляду, його структура.

2. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія.

3. Співвідношення філософії та науки.

4. Функції філософії. Місце філософії в системі культури та її цінність для особи і суспільства.

Ключові поняття: світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння, картина світу.

Перше питання рекомендується вивчати з боку розуміння світогляду як активного самовизначення людини у світі, де її діяльність зумовлена не лише проблемами, досвідом і знаннями, а й ідеалами, цінностями, віруванням тощо. Для цього необхідно виписати визначення світогляду, а також з’ясувати його якісні рівні та загальні складові.

У другому питанні варто виявити основні ознаки міфологічного, релігійного, філософського світогляду та порівняти їх. Мета цього питання – визначити специфіку філософії як теоретично сформульованого світогляду, як вищої інтелектуальної сфери духовної культури.

Третє питання потребує знаходження спільних та відмінних рис філософії та науки з тим, щоб остаточно з’ясувати специфічність філософського мислення, її певну елітарність серед інших форм теоретизування. Саме це дозволить у четвертому питанні зрозуміти ті функції, які одвічно виконує філософія в суспільній та духовній діяльності людей, визначити її безсумнівну користь для духовного зростання особи і вдосконалення суспільних відносин.

Питання для самоконтролю

1. Які основні структурні елементи світогляду?

2. Які основні історичні типи світогляду склалися в історії людства?

3. У чому полягає сутність наукової картини світу?

4. Як співвідносяться філософія і наука?

5. Які джерела та особливості філософського знання?

6. Назвіть функції філософії?

7. Яке місце посідає філософія в системі культури?

Питання для міркування

1. Чому людина постає як вища цінність у системі філософського знання?

2. Чому загальна картина світу прагне бути завершеною в світоглядних уявленнях людей?

3. Як ви розумієте твердження про те, що «філософія змушена вічно народжуватись у кожному новому поколінні»?

Тема 2. Філософія Стародавнього Сходу (Китай, Індія)

План

1. Своєрідність світогляду стародавніх китайців.

2. Філософські напрями в Китаї: конфуціанство, моїзм, легізм, даосизм.

3. Веди – найдавніша пам’ятка духовної культури стародавніх індусів.

4. Ортодоксальні та неортодоксальні філософські школи Індії.

Ключові поняття: дао, інь і ян, ци, брахман, сансара, дхарма, карма, мокша, астіка, настіка, ньяя, санкхья, вайшешика, йога, джайнізм, буддизм, чарвака-локаята.

Оскільки витоки філософського мислення пов’язані з міфологією і релігією, то в першому питанні треба з’ясувати, які саме загальні світоглядні поняття були запозичені філософією з попереднього духовного потенціалу китайського народу. Треба також зрозуміти, яким чином стиль життя, мораль, суспільні відносини впливали на менталітет китайців, що згодом зумовило коло основних проблем, які і визначили різні напрями філософських міркувань.

Друге питання потребує конкретизації філософських позицій конфуціанців, моїстів, легістів та даосів, а також порівняння їхніх основних переконань.

Мета третього питання – з’ясувати специфіку духовної культури індусів та коло одвічних світоглядних питань, які викладені у Ведах. Це необхідно зробити тому, що умовний поділ філософських шкіл в Індії на ортодоксальні та неортодоксальні визначається саме ставленням до Вед. Ортодоксальні, як правило, виходили із визнання незаперечного авторитету Вед, вважаючи, що у Ведах уже зосереджена уся можлива світова мудрість. Неортодоксальні школи, також визнаючи авторитет Вед, намагалися не лише тлумачити їх зміст, а й розвивати свої міркування щодо будови світу, його циклічності, місця людини в ньому тощо.

У четвертому питанні студенту потрібно ознайомитися з основними позиціями різних ортодоксальних та неортодоксальних філософських шкіл Індії (ньяя, санкхья, вайшешика, йога, джайнізм, буддизм, чарвака-локаята та ін.) із тим, щоб з’ясувати усю багатоманітність філософських поглядів, а разом з тим і зрозуміти своєрідність «східного» типу мислення. Цей тип мислення скерований перш за все на світовідчуття, взагалі на чуттєвість і «розчинність» людини в природі.

Питання для самоконтролю

1. Чому більшість філософських шкіл Китаю є переважно соціально-етичними за характером?

2. Як слід розуміти поняття «дао»?

3. Чому час V–III ст. до н. е. називають «золотим віком» китайської філософії?

4. Яка проблема поєднує ортодоксальні і неортодоксальні філософські напрями Індії?

Питання для міркування

1. Чим зумовлена в індійській філософії переконаність у переселенні душ (сансара)?

2. В якій філософії – китайській чи індійській – людина більш залежна від природи?

Тема 3. Антична філософія

План

1. Формування античної філософії. Іонійська філософія та її представники.

2. Італійська філософія, її основні школи.

3. Атомістичні вчення античності (Левкіпп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар)

4. Класичний період: проблеми буття й пізнання людини і суспільства в ученнях Сократа, Платона, Арістотеля.

5. Основні школи елліністичного та римського періоду античної філософії.

Ключові поняття: космоцентризм, гілозоїзм, першоречовина, буття, небуття, еманація, матерія, трансценденція.

У першому питанні бажано чітко визначити, які саме риси давньогрецької культури вплинули на характер філософування греків і чому зв’язок із міфологією виявився не таким вирішальним, як на Сході. Треба також зрозуміти, що грецька філософія виникла в умовах відносного свободомислення і на основі засвоєння греками від інших народів Середземномор’я різноманітних знань (метеорологічних, географічних, математичних та ін.), до яких самі ці народи, що жили в умовах деспотичної влади, ставилися як до незмінних святинь і не могли їх обмірковувати, перепровіряти і розвивати, бо лише один деспот мав право на власну думку. Спосіб життя стародавніх греків (скотарство, мореплавство, торгівля) зумовив відповідний світогляд, який відбивав сподівання греків більше на свої власні сили, ніж на силу богів. Тому і перші версії світобудови, запропоновані представниками іонійської філософії, відзначалися космоцентризмом і намаганнями знайти «першоцеглину», «першоречовину» світу, а не його творця. Щоб це зрозуміти, варто розглянути вчення Фалеса, Анаксимандра, Анаксимена, Геракліта.

Друге питання потребує розуміння суті філософії італійського періоду як такої, що здійснює перехід від образно-чуттєвого мислення до логічно-понятійного. У першу чергу треба розглянути вчення елеатів та піфагорійців, а також визначити зміст понять «буття» і «небуття», запропонованих Парменідом. Співставлення парменідівського буття як єдиного, вічного і неподільного з варіантом буття за Демокрітом дозволить у третьому питанні зрозуміти, що учення про атоми з’явилися як спроби визначити буття не як єдине, а як множинне.

Четверте питання потребує детального розгляду учень видатних мислителів Сократа, Платона, Арістотеля, які відзначають розквіт філософської думки античності і водночас завершення її класичної проблематики: будова світу, місце людини в ньому, пізнання і можливості вдосконалення світу людей тощо.

У п’ятому питанні треба визначити причини зміни проблематики у філософії, переходу від глобальних до індивідуалістичних тем, появи песимізму і скептицизму в ученнях елліністичного та римського періоду античної культури. Учення стоїків, скептиків, епікурейців, неоплатоників можна розглянути в плані визначення основних ідей та представників.