- •Державна податкова служба україни національний університет державної податкової служби україни затверджую
- •Опорний конспект лекцій з курсу
- •Передмова
- •Зм 1 (т. 1) фІлософія права як наука т.1: ФілософІя правА: її предмет і місце серед філософських та юридичних наук
- •План лекції:
- •1. Філософія права як наука та навчальна дисципліна.
- •2. Предмет, принципи та структура філософії права.
- •3. Філософія, мораль і право.
- •4. Функції філософії права.
- •Питання для самоконтролю:
- •Розділ II. (т. 2-4) Історія виникнення і розвитку філософії права
- •План лекції:
- •1.Виникнення і розвиток філософсько-правових поглядів в епоху античності.
- •2. Особливості філософсько-правової думки в епоху середньовіччя.
- •3. Філософсько-правова думка епохи Відродження та Реформації.
- •4. Філософія права Нового часу та епохи Просвітництва.
- •Питання для самоконтролю:
- •Литература
- •Т. 3. ФілософСько-правОві вчення у західній європі кінця XVII- середини XIX століття
- •План лекції:
- •1. Філософія права і. Канта, її зв'язок з антропологією та етикою, її значення для сучасних філософсько-правових дискусій.
- •2. Філософія права г. Гегеля.
- •3. Історична школа та марксизм.
- •Питання для самоконтролю:
- •Литература
- •Т. 4. Сучасні теорії філософії права.
- •План лекції:
- •1. Загальна характеристика філософії права XX століття.
- •2. Позитивізм та його трансформація у неопозитивізм.
- •3. Концепції відродженого природного права XX століття.
- •4. Сучасні концепції природного права інтерсуб'єктивного напрямку.
- •Литература
- •Т. 5. Вітчизняна філософсько-правова думка.
- •План лекції:
- •1. Філософія права в Україні: виникнення, світоглядно-методологічні підстави, основні ідеї.
- •2.Основні ідеї російських філософів права.
- •Питання для самоконтролю:
- •Литература
- •Розділ III. Основні проблеми теорії філософії права т.6. Проблеми онтології права
- •План лекції:
- •1. Онтологічна природа права. Правова реальність.
- •2. Природне і позитивне право як основні структурні елементи правової реальності, їх зміст і співвідношення.
- •3. Форми буття права: ідея права, закон, правове життя.
- •Питання для самоконтролю:
- •Литература
- •Т.7. Антропологічні основи права
- •План лекції:
- •1.Природа людини і право. Антропологічні основи права.
- •2.Філософський зміст і обґрунтування прав людини.
- •3.Особистість і право. Гуманістична природа права.
- •Литература
- •Т. 8. Правова Аксіологія.
- •План лекції:
- •1. Цінності у праві та право як цінність.
- •2. Свобода як цінність. Право як форма свободи.
- •3. Справедливість як основна правова цінність.
- •Література
- •2.Філософські проблеми права і влади в суспільстві, що трансформується.
- •Література
- •Орієнтовні питання до екзамену.
- •Список рекомендованої літератури: Основна література:
- •Додаткова література
4. Сучасні концепції природного права інтерсуб'єктивного напрямку.
Характерні для класичної філософії права протиставлення суб'єкта й об'єкта, свідомості і буття і, як наслідок, протиставлення об'єктивних умов та ідеї права у процесі законодавства, протиставлення позицій об'єктивізму і суб'єктивізму намагаються подолати некласичні концепції права, що виходять з позиції інтерсуб'єктивності.
Феноменологічні концепції права.
У Г. Радбруха природа речей тлумачиться як юридично мислима форма, її зміст визначають не самі "речі" як "матеріал", що формує "право", а їх "природа" чи сутність, яка суб'єктивно фіксується законодавцем чи суддею. Аналогічно тому як зміст формального природного права наповнюється "культурними цінностями", суб'єкт наповнює змістом мислиму форму природи речей як ідеальні типи інститутів і правовідносин.
Для Г. Радбруха природа речей є насамперед рушійною силою трансформації юридичних інститутів у відповідь на динаміку соціальної дійсності. Тому право — результат та інструмент змін соціальної дійсності, до яких воно досить чутливе. Логічна конструкція поняття "природа речей" є способом витягування норм і громадських інститутів із сутності життєвих відносин. Вона переводить реальність феноменів у світ правових інститутів, які володіють іманентною цінністю (інститути власності, угоди, обов'язки).
У Е. Гуссерля центральним поняттям права є правовий ейдос. Це поняття розкриває апріорні структури, які суб'єкт, що пізнає, відкриває у своїй свідомості шляхом "поглиблення сутностей" норм, інститутів тощо. Можна сказати, що це є тим загальним, що виділяється у різних правових системах як їх обґрунтування і не залежить від специфіки конкретних явищ, від їхнього соціально-історичного контексту.
Екзистенціальний напрям у природно-правовому мисленні.
Специфіка екзистенціалістських природно-правових поглядів полягає, по-перше, в запереченні класичних уявлень про природне право. Екзистенціалістський пошук "справжнього права" передбачає поняття права як правовідносин. Проголошується конкретність, антинормативність, безперервний розвиток "справжнього" права як індивідуальних правових рішень, що перманентно виникають у соціальному житті. При цьому відхиляється принципова різниця між; "істинним рішенням законодавця і звичайного громадянина", бо цінність першого не в тому, що воно встановлює "мертві" абстрактні норми, а в тому, що воно прийнято під сприянням структур буття свідомості, через що норми згодом "оживають" у суддівсько-адміністративних рішеннях, у правовідносинах.
Екзистенціалісти оголошують всі загальні принципи фікцією і пов'язують поняття справжнього права саме з конкретними змістовними визначеннями. Тому характерним для екзистенціалізму є пошук правового рішення в конкретній ситуації, у конкретній справі — це не тлумачення норми, не витяг з неї ідеалу, а насамперед пошук рішення у змісті самої справи, в життєвій ситуації.
Мюллер виділяє три основні моменти розуміння природного права: по-перше, надання позитивному праву (нормі, закону) вільного рішення, завдяки якому "мертва" норма "оживає" у разі збігу зі змістом рішення; по-друге, обумовленість "істинності" рішення "існуванням" (первинно-правовими структурами буття-у-свідомості); по-третє, підхід до історичного буття права як до одноразового рішення в неповторній індивідуальній ситуації.
З-поміж інших помітних напрямів філософії права XX ст. виділяються також герменевтичний і комунікативний.
Герменевтичний напрям розглядає право як текст, що нерозривно пов'язаний із суб'єктом, його свідомістю. Сучасна юридична герменевтика — це застосування у сфері права ідей В. Дільтея, але насамперед екзистенціально-феноменологічної герменевтики М. Хайдеггера, Г.-Г. Гадамера і П. Рікера. її принципова відмінність від позитивістського підходу до тлумачення тексту полягає в тому, що позитивіст намагається встановити, що хотів сказати в тексті законодавець, а герменевтика встановлює смисл тексту, незалежний від його автора, законодавця. Не людина говорить мовою, а мова (за М. Хайдеггером, саме буття) — через людину. Мова має самостійне буття щодо індивіда.
Ще однією і дуже важливою версією інтерсуб'єктивістського підходу до права є комунікативна теорія обґрунтування справедливості (К.-О. Апель, Ю. Габермас). Ця теорія також герменевтична, але в той же час вона відмовляється від побудови онтології права. У ній дається комунікативне рефлексійне обґрунтування права через "аргументацію у дискурсі". Норми права обґрунтовуються практично в реальній комунікації, що має процедурний характер. Однак цей дискурс повинен співвідноситися з ідеальною комунікацією (аналог "природного права"), яка як регулятивна ідея показує направленість раціонального обґрунтування норм і служить критерієм для встановлення "істинного консенсусу". Розробляючи консенсусно-комунікативну концепцію обґрунтування норм і цінностей, К.-О. Апель і Ю. Габермас виступають проти вульгарно-онтологічного виведення їх з "життя", з "буття", вважаючи, що рефлексивно-посвідчуючі трансцедентально-нормативні умови аргументації належать підструктурі людського буття у світі.
З точки зору Ю. Габермаса, право виступає умовою можливості соціальної інтеграції на основі комунікативної взаємодії, тобто можливості комунікації як суспільної інституції, що володіє зобов'язуючою силою, а також як можливості влади розуму, втіленого у структурах спілкування громадян, обміну думками.
В правовому суспільстві процес законодавства посідає центральне місце в механізмі соціальної інтеграції. В основі справедливої правотворчості, тобто яка утворює закон, що спрямований на встановлення справедливого суспільства, лежить етичний дискурс співтовариства. До цього дискурсу Ю. Габермас ставить такі вимоги: повне духовне розкріпачення громадян, участь кожної дорослої людини в обговоренні сутності справедливості. У ході дискусій передбачається виникнення консенсусу, який би відтворював необхідність кооперації. При цьому соціальна умова солідарності виступає тут не як матеріальний критерій реалізації справедливості, а як процедурна умова.
Висновки:
1. У XX ст. формується некласична модель правосвідомості як своєрідний протест проти влади формальних норм, які заважали людині реалізовувати свою екзистенціальність. У загальному руслі, розвитку природничо-наукових і суспільних наук значно оновлюється юридична наука, вдосконалюється понятійний апарат, прийоми і методи юридичного аналізу, розширяються методологічні підходи до права, філософських тлумачень співвідношення права і закону, оцінок позитивного права тощо.
2. Істотні зміни відбулися в юридичному позитивізмі, який трансформувався у неопозитивізм. Під впливом теорії наказів Дж. Остіна, "чистої теорії права" Б. Кельзена, аналітичної концепції Г. Харта сформувались і поширилися нові юридично-позитивістські підходи до розуміння права (лінгвістичний, юридично-логічний, структуралістський тощо).
3. Посилилася тенденція звернення до природного права як частини соціальної реальності. У теоріях "природного права" акцентується на ціннісно-ідеальній "реальності" права і ця реальність є умовою прагнення людей до справедливості як ідеалу, як гармонійного поєднання всіх цінностей.
4. Основою існування права виступає інтерсуб'єктивність. У руслі цього напряму зроблено спроби подолати односторонні підходи суб'єктивістських способів осмислення правової реальності. Тут смисл права не розчиняється у свідомості суб'єкта чи у зовнішньому соціальному світі, а розглядається як результат зустрічі (комунікації) двох суб'єктів, занурених у життєвий світ.
5. Ключовою для філософії права XX ст. залишається концепція справедливості, яка є досить складною за ідейно-філософською структурою. Ідея справедливості значною мірою сприяє формуванню і розвитку філософсько-правових концепцій ліберально-демократичного характеру.
Питання для самоконтролю:
1. На основі яких системоутворюючих ознак можна охарактеризувати різні сучасні концепції філософії права?
2. У чому полягають розбіжності між позитивізмом і юстнатуралізмом?
3. Які чинники лежать в основі процесу формування неокласичних моделей правосвідомості в XX ст.?
4. Чим пояснюється феномен відродження ідей природного права в сучасній філософсько-правовій думці?
5. Яка головна риса сучасної правової парадигми ін-терсуб'єктивності?
6. У чому вбачають сутність права представники феноменологічної концепції філософії права?
7. Назвіть сутнісні завдання герменевтичної концепції права.
9. Які вихідні положення комунікативної концепції права? Назвіть основних її представників.