Питання для самоконтролю:

1. Що таке онтологія і як співвідносяться поняття «буття», «реальність», «існування»?

2. У чому полягає особливість правової реальності?

3. До яких типів реальності відноситься право?

4. Як співвідносяться поняття «право» і «правова реальність»?

5. Що таке життєвий світ людини?

6. У чому суть і зміст правових відносин?

7. Розкрійте зміст і структуру правової свідомості.

8. Яка роль правосвідомості в структурі суспільної свідомості?

9. Перерахуєте основні функції правової свідомості.

Литература

1. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт фило­софского осмысления. — Харьков: Право, 2002.

2. Хеффе О. Политика, право, справедливость. Осно­воположения критической философии права и государ­ства. — М.: Гнозис, 1994.

3. Кістяківський Б.О. Вибране. – К., 1996.

4. Франк С. А. Духовные основы общества. М.: Рес­публика, 1992.

5. Г.Радбрух. Философия права. М.: “Международные отношения”, 2004.

6. Ермоленко А.Н. Этика ответственности и социальное бытие человека. – К.: Наукова думка. 1994.

7. Бергман П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. — М., 1995.

8. Коркунов Н.М. Общественное значение права. — СПб., 2001.

9. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. — М., 1995.

Т.7. Антропологічні основи права

Мета: вияснити, які існують антропологічні основи права. Прояснити в якому відношенні людина є правовою істотою. Усвідомити філософський сенс і філософсько-правове обґрунтування прав людини.

Основні поняття: громадянське суспільство, діалектика, права людини, рівність правова, рівність соціальна, свобода, справедливість.

План лекції:

1.Природа людини і право. Антропологічні основи права.

2.Філософський зміст і обґрунтування прав людини.

3.Особистість і право. Гуманістична природа права.

1.Природа людини і право. Антропологічні основи права.

Поза суспільством чоловік жити не може, тільки в товаристві чоловік усвідомлює себе людиною. Він центральний елемент, творець цього суспільства. Суспільні відносини, що виникли в соціумі, можуть бути лише людськими відносинами. І ці відносини потребують організації, впорядкованості, гармонізації, узгодження, регулювання, у тому числі і в правовому відношенні.

Феномен права найтіснішим чином пов'язаний з людиною, його суттю, сенсом людського буття. Право  це явище, без якого людина не може існувати. Право виникає з людського буття, і ця обставина робить можливою власне правову антропологію.

Правова антропологія   це вчення про право як спосіб людського буття. Антропологічні підстави права завжди займали людей. Вони мріяли про життя по праву, по справедливості. З появою держави виникає і право як особливий інститут життєдіяльності людського суспільства. З того часу людина існує в правовому полі, тобто в рамках, що регламентують співвідношення «мого» і «нашого», «дозволеного» і «недозволеного». Причому регламентація визначається не традицією і обрядом, а правовою нормою, встановленою владою. У подальшому правове поле розповсюджується на всі сфери людських відносин. Людина зобов'язана виконувати встановлені правила і норми, якщо він хоче бути повноправним членом суспільства.

Взаємозв'язок людини і права, обґрунтування права як цінності для суспільства була в центрі уваги філософсько-правовій думці на всьому протязі її розвитку. Але особливо яскраво цей взаємозв'язок виразився в класичній філософії права XVII—XVIII  ст.

Розглянемо, як вирішувалося питання про антропологічні підстави правової теорії трьома великими представниками філософії права  Т.  Гоббсом, Ж.-Ж.  Руссо, І.Кантом і які були практичні наслідки цього рішення.

Згідно Т.  Гоббсу людина, живучи в суспільстві, керується власними інтересами. Необхідність же правопорядку, тобто загальних для всіх людей норм, усвідомлюється ним лише під впливом страху перед насильством з боку таких же індивідів, і цей страх виправдовує механічну силу держави, що сполучає індивідів в одне ціле. У результаті суб'єктом правопорядку виявляється абсолютно егоїстичний індивід, прагнучий перетворити іншого на засіб і договірний з ним під загрозою власної безпеки. Отже, образу людини, яка керується виключно власними інтересами і орієнтується на пошуки тільки особистої вигоди і щастя, відповідає такий образ права, де власне правова реальність підміняється реальністю державних розпоряджень.

Ж.-Ж.  Руссо вважав, що людина керується в житті мотивом особистої розсудливості, прагненням до самозбереження і щастя. І хоча у Руссо індивід вже віддає перевагу правовому порядку деспотичної державності, проте не на безумовних моральних підставах, а підкоряючись свідомості небезпеки, яка йому загрожує з боку цієї державності. До дотримання загальних норм не тільки держава примушує індивідів, але і само воно примушується надіндивідуальною недержавною волею. Воля народу стає вищою за всяку законність і починає набувати тих же рис, що і монархічні свавілля Гоббса. У результаті право втрачає свою самостійну реальність і зводиться до виправдання нового свавілля.

Класична німецька філософія підняла правові питання, у тому числі і питання про правові характеристики людини, на принципово новий рівень.

Важливий внесок в це питання вніс основоположник класичної філософії І.  Кант. Початковим пунктом філософії права І.  Канта є вчення про людину як про істоту етично вільному. В соціальному плані морально автономний індивід характеризується як суб'єкт, який здатний по праву протистояти експансії будь-якої чужої волі, зведеної в закон. Отже, тільки образ «людини морального» виявляється здатним легітимувати право як безумовну цінність, що не зводиться ні до яких іншим цінностям.

Але і сама «людина моральна» потребує виховання, але згідно певним імперативам. Зокрема, юридичний варіант категоричного імперативу І.  Канта свідчить: «Поступай так, щоб твоя свобода не обмежувала свободи інших». Через цю обставину чоловік вже не може існувати поза правовим полем, а його уміння діяти в рамках права, бути правовою істотою перетворюється на якісну характеристику цивілізованої особи.

Формування правової людини є процес, суть якого полягає у вихованні правових якостей і придбанні правових знань, навиків, умінь. У найзагальнішому вигляді цей процес протікає під впливом двох груп чинників: соціальних (зовнішніх по відношенню до окремої людини) і особових (внутрішніх).

Людина як правова істота володіє певними правами і обов'язками, які повинні гармонійно поєднуватися. Обов'язки без прав  це рабство, деспотизм, права без обов'язків  беззаконня, анархія. Суспільство не може нормально розвиватися, а людина бути правовою істотою, якщо люди вільні від обов'язків і позбавлені прав.

Реальне співвідношення права і обов'язків зумовлюється характером пануючих в суспільстві власницьких відносин. Там, де можновладці крадуть, процвітає корупція і править кримінал, де населення ділиться на «еліту» і «чернь», там неминуча дисгармонія права і обов'язків, там один «закон не писаний», а інші безправні і не захищені від свавілля.