2.Основні ідеї російських філософів права.

Борис Чичерін – ідеолог лібералізму

Ідея свободи отримала розвиток в творчості Бориса Миколайовича Чичеріна (1828—1904  рр.). Суть його філософсько-правового лібералізму полягає у визнанні людини спочатку вільною істотою. Із його точки зору, існує три рівні лібералізму: вуличний (свавілля), опозиційний (незадоволеність владою) і охоронний (гармонія свободи, влади і закону).

Основний зміст філософії права, з погляду Б.Н.  Чичеріна, складає природне право як система неписаних норм і правил, витікаючих з природної природи і розуму людини. Вони служать підставою, принципами створення позитивного права  вчення про правду, справедливість і рівність. Само право Чичерін розумів як зовнішню свободу, визначувану загальним законом, тобто зафіксованими нормами. Право виникає на початковій стадії розвитку людського суспільства для взаємного обмеження свободи в ім'я справедливості. «Справедливим вважається те,  писав Чичерін,  що однаково додається до всіх. Це початок витікає з самої природи людської особи: всі люди розумно-вільні істоти, всі створено за образом і подобою Божому і, як такі, рівні між собою» Чичерин Б.Н. Философия права. М., 1990. С. 96.

Своєю філософією права Чичерін вніс істотний внесок до оновлення і розвитку юридичних і філософсько-правових досліджень в Росії.

Павло Новгородцев – апологет лібералізму

На позиціях лібералізму стояв і інший російський філософ права Павло Іванович Новгородцев (1866—1924  рр.). Проте на відміну від позиції Б.Н.  Чичеріна, його лібералізм індивідуалістичний. Новгородцев проводив ідею етичного ідеалізму у філософії права, вважаючи, що основу природного права складає етика абсолютних цінностей. Дотримувався позиції «відродження природного права» як етичного критерію і ідеалу. На його думку, право вкорінене в глибинах духовного життя. Із його точки зору, термін «природне право» застарілий, оскільки само природне право міняється у міру розвитку людства так само, як міняються і його ідеали, що становлять , плани прийдешніх подій, проекти майбутніх реформ і тому подібне

2.3.Релігійно-філософський лібералізм Володимира Соловйова

Трактування права з релігійно-філософської позиції належить видатному російському філософові Володимиру Соловйову (1853—1900  рр.). У руслі ідеалістичного підходу до пояснення дійсності В.С.  Солов'їв вважав, що природне право  це загальна ідея права, в основі якої лежать поняття «особа» «свобода» і «рівність» .

Право без свободи  насильство, право без загальної рівності  неправда, затверджував В.С.  Соловйов в праці «Право і моральність». Але не всяка рівність робить свободу правом, а лише рівність справедлива, рівність в належному. Така рівність можлива лише тоді, коли воно регулюється правовим законом.

Ідея права отримує у нього моральне обґрунтування. Право, на думку Соловьева, займає проміжне положення між ідеальним добром і злою дійсністю. Шлях до загального блага лежить через примусову організацію суспільного життя. Без права і держави моральність залишається благим і безсилим побажанням, а право без моральності втратило б свою безумовну підставу, і не відрізнялося б від свавілля.

Таким чином, право в розумінні В.С.  Соловйова  це «примусова вимога реалізації певного мінімального добра, або порядку, що не допускає відомих проявів зла» Соловьев В.С. Соч.: в 2-х т. М., 1990. Т. 1. С. 450.. В цілому В.С.  Соловйов розглядав право як умову етичного прогресу, як показник рівня моральності.

2.4.Апологія релігійно-філософського лібералізму Миколою Бердяєвим

У руслі релігійно-ідеалістичної концепції висловлював свої філософсько-правові погляди російський мислитель Микола Бердяєв (1874—1948  рр.). Н.А. Бердяєв вважав, що особа   це самоцінність і самоціль; немає нічого вищого за особу (окрім Бога), особа  це ідеал, і ніякий закон до неї не непридатний. Особа не може бути об'єктом, вона завжди суб'єкт, але що існує у відкритій системі і прагнучий до об'єктивування. По Бердяєву, об'єктивування йде по двох напрямах:

1) соціальному  через визнання і підпорядкування особі нормам, що існують в суспільстві, і різним інститутам;

2) екзистенціальному  через духовне єднання з Богом в творчості.

Перше  це шлях рабства і нівеляції особи, ведучий в царство Кесаря, друге  шлях отримання особою свободи через самоподолання, і веде він в царство Духу. Бердяєв стверджував, що держава не може бути правовою в принципі, що цінність особи завжди вища за цінність держави. А величезне значення права визначається його призначенням гарантувати і охороняти мінімум свободи, захищати людину від тотального підпорядкування матеріальним умовам, від любові і ненависті іншої людини. Свобода і незалежність особи вимагають того, щоб в основу держави була покладена не тільки любов, але також примушення і право.

Висновки:

1. Філософія права в Україні є невід'ємною частиною її філософської і загальної національної культури. Ук­раїнська філософсько-правова думка багато в чому співзвучна ідеям європейської філософсько-право­вої традиції, у той же час відрізняється самобутніс­тю й оригінальністю. Ця оригінальність полягає в релігійно-екзистенційному характері ідеї "природного права" і "прав людини".

2. Для вітчизняної філософії права характерно ірраціо­нальне обґрунтування права. Найбільш наочно це виявляється у "філософії серця" Г. Сковороди і П. Юркевича, коли "серце" виступає не предметом філософського осмислення, а методологічною під­ставою.

3. Найбільший внесок у розвиток української філосо­фії права вніс видатний мислитель кінця XIX — початку XX ст. Б. Кістяківський, що вперше звернувся до систематичної розробки філософсько-методоло­гічних передумов правознавства, ідеї якого актуальні й сьогодні.

4. Величезне значення вітчизняні мислителі приділяли проблемі співвідношення права і моралі, морального обґрунтування права і боротьбі з правовим нігіліз­мом — явищем, характерним не тільки для народної свідомості, а й для свідомості інтелігенції.