Фінанси_3

Лекція 3. Тема : Фінансові ресурси та державні фінанси.

1. Методи організації фінансової діяльності підприємств.

2. Склад державних фінансів та державних доходів.

3. Класифікація державних видатків.

1. Фінанси підприємства призначені для забезпечення їх виробничої діяльності.

Фінансова діяльність підприємства може бути організована такими методами :

1. комерційний розрахунок,

2. неприбуткова діяльність,

3. кошторисне фінансування.

Комерційний розрахунок - є основним методом діяльності підприємства. І здійснюється за такими принципами :

1. повна господарська і юридична відокремленість ( Наприклад: товариство з обмеженою відповідальністю )

2. самоокупність - означає покриття витрат за рахунок отримання доходів.

3. прибутковість - отримані доходи повинні не тільки покрити витрати, а й сформувати прибуток.

4. самофінансування - підприємство здійснює розширення свого виробництва за рахунок отриманих прибутків, а якщо їх недостатньо то кредитів, які погашаються за рахунок майбутнього прибутку.

5. фінансова відповідальність.

Неприбуткова фінансова діяльність здійснюється за такою схемою :

Фінансові ресурси — Витрати — Доходи

Особливість цього методу полягає в тому, що підприємство в процесі своєї діяльності не отримує прибуток. Свої фінансові ресурси підприємство формує за рахунок спонсорських допомог, внесків засновників тощо. Принципи неприбуткового фінансування :

1. господарсько-юридична відокремленість,

2. самоокупність,

3. фінансова відповідальність.

Кошторисне фінансування - це третій метод, він здійснюється за схемою :

Фінансування — Витрати

Кошторисне фінансування здійснюється двома способами :

1. з бюджету,

2. з централізованих фондів, корпоративних об'єднань або фондів підприємств.

Принципи кошторисного фінансування :

1. планомірність-це фінансування на основі попередньо розроблених і затверджених планів-кошторисів ( виписується кошторис-документ в якому розраховані і затверджені планові витрати на відповідний період),

2. цільовий характер,

3. виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності,

4. підзвітність — за виділені кошти необхідно обов'язково відзвітувати органам, який їх виділив.

2. Державні фінанси - це сукупність процесів розподілу та перерозподілу вартості ВВп, що виникають у процесі формування, розподілу і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

" Склад державних фінансів можна розглядати за ланками та рівнями органів державної влади й управління.

Ланками державних фінансів є:

• бюджет держави (зведений бюджет);

• позабюджетні фонди цільового призначення;

• державний кредит;

• фінанси державного сектору.

За рівнями державні фінанси поділяються на загальнодержавні та місцеві фінанси.

Загальнодержавні фінанси формують фінансову базу вищих органів державної влади й управління, вони призначені для забезпечення тих потреб суспільства, які мають загальнодержавний характер і відображають інтереси держави взагалі.

Місцеві фінанси - це фінансова база місцевих органів влади та управління, їх призначення полягає в забезпеченні фінансової незалежності місцевих органів самоврядування.

Державні фінанси мають такі фінансові категорії:

• державні доходи;

• державні видатки;

• державний кредит.

Державні доходи - це кошти, що мобілізуються державою для виконання своїх функцій та забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані та децентралізовані. Централізовані концентруються в Державному та місцевих бюджетах, позабюджетних фондах цільового призначення. Децентралізовані доходи розміщуються на державних підприємствах.

Державні видатки - це кошти, що витрачаються державою в процесі виконання своїх функцій та здійснення її фінансової діяльності. Вони також поділяються на централізовані і децентралізовані .

Державний кредит характеризує залучення коштів державою на позиковій основі у різних суб'єктів фінансового ринку. В окремих випадках держава може бути кредитором (при наданні кредитів іншим країнам) чи виступати гарантом з боргових зобов'язань підприємств своєї країни.

Джерела державних доходів можуть бути внутрішніми і зовнішніми.

Внутрішніми джерелами є сукупний суспільний продукт, національний дохід і національне багатство своєї країни.

Зовнішні джерела - це відповідні економічні ресурси інших країн. У країнах з розвинутою ринковою економікою державні доходи становлять значну частину сукупного суспільного продукту та справляють величезний вплив на його перерозподіл та розширене відтворення. Залежно від порядку формування системи державних доходів їх поділяють на централізовані і децентралізовані.

Централізовані доходи залишаються в розпорядженні держави та надходять на формування централізованих грошових фондів (державний бюджет, місцеві бюджети, державні цільові фонди).

Децентралізовані доходи надходять у розпорядження окремих державних підприємств, установ, організацій, формуються за рахунок їх доходів і використовуються відповідно до їх фінансових планів. Є різні фінансові методи мобілізації державних доходів:

1. податковий;

2. позиковий;

3. емісійний.

Податки - це економічні відносини, які виникають між державою та юридичними й фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі. Податки - це головний дохід державної скарбниці.

Державний кредит (позики) - це сукупність економічних відносин, що виникають між державою як позичальником і кредиторами - фізичними або юридичними установами, корпораціями, іноземними урядами та міжнародними фінансовими організаціями) у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів.

Емісійний дохід - це грошові відносини між державою та фізичними і юридичними особами, у процесі функціонування яких держава отримує дохід від емісії в обіг надлишків грошей, що призводить до їхнього наступного знецінення і скорочення реальних доходів населення.

3. Державні видатки - це грошові відносини які складаються між

державою та юридичними і фізичними особами в процесі розподілу й споживання частини вартості сукупного суспільного продукту, використання фондів фінансових ресурсів.

Державні видатки - це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Державні видатки поділяються на:

- поточні видатки;

- видатки розвитку.

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності; фінансування уапітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства. Державні видатки поділяють на дві групи:

- державне споживання;

- державне фінансування юридичних і фізичних осіб.

Державне споживання - це видатки на утримання державного апарату - управління, правоохоронних органів, судової влади. Державне споживання поділяють на військове та цивільне. Цивільне споживання пов'язане з потребами поточного утримання адміністративних будівель, шкіл, лікарень, наукових установ, тобто соціальної інфраструктури. Державне фінансування - відображає процес перерозподілу доходів у суспільстві. Якщо державні видатки в частині державного споживання відшкодовуються суспільству у вигляді відповідних послуг з бюджету держави, то державне фінансування є або поверненням суспільству, або суспільним споживанням частини централізованого у державних фінансах ВВП.

За формами фінансування розрізняють такі державні видатки:

• державні інвестиції;

• державні трансферти (субсидії, субвенції, дотації);

• державні кредити;

• кошторисне фінансування.

Державні інвестиції можуть здійснюватись у різних формах. Основною формою є фінансування капітальних вкладень. Виділення коштів може мати форму проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції можуть спрямовуватися також на придбання частки акцій акціонерних товариств. Державні інвестиції посідають особливе місце. Вони становлять досить значну частину загального обсягу державних витрат.

Державні трансферти — це цільове, безповоротне та безоплатне (нееквівалентне) виділення коштів з бюджету конкретним суб'єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій.

Субсидії можуть виділятись юридичним та фізичним особам і мають форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів (житлові субсидії в Україні малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг). У країнах з розвинутою ринковою економікою поширеними є субсидії виробникам сільськогосподарської продукції на відшкодування втрат доходів у зв'язку з підтриманням доступного рівня цін на продукти харчування.

Субвенції та дотації надаються юридичним особам. Субвенції є різновидом цільових субсидій, які передбачають спільну участь отримувача і бюджету у фінансуванні певних витрат. Державні дотації видаються на покриття збитків підприємств, але у тому разі, коли вони викликані незалежними від підприємств причинами.

Бюджетні кредити — це надання коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на поворотній основі, що взагалі не властиве бюджетним відносинам. На відміну від банківських кредитів вони видаються на більш пільгових умовах та за нижчими процентними ставками.

Кошторисне фінансування означає виділення коштів з бюджету на основі спеціального планового документа — кошторису. Воно охоплює такі напрями видатків, як соціальна сфера, соціальне забезпечення, фундаментальні дослідження, оборона, управління.

Кошторис — це основний документ, який визначає обсяг, цільове спрямування та щоквартальний розподіл коштів, спрямованих із бюджету на утримання установ. Усі установи, які фінансуються в кошторисному порядку, належать до бюджетних.