Техноекологія

Техноекологія (від гр. techne — мистецтво, майстерність та екологія) — прикладний напрямок в екології, пов'язаний із такими об'єктами людської діяльності, як енергетика, промисловість, сільське господарство, транспорт, військова справа, наука тощо.

Техноекологія визначає обсяги, механізми й наслідки впливів на довкілля та здоров'я людини різних галузей і об'єктів, особливості використання ними ресурсів природних, розробляє регламентації природокористування й технічні засоби охорони природи, опікується проблемами утилізації відходів виробництва та відтворення зруйнованих екосистем, екологізацією виробництв.

ТЕХНОГЕНЕЗ (від гр. techne – мистецтво, майстерність та genesis – походження) – процес зміни природних комплексів під впливом виробничої діяльності людини. Техногенез — сукупність геохімічних і геофізичних процесів, пов’язаних з діяльністю людства, вже значно змінив і продовжує змінювати геохімічні умови в біосфері.

У геохімічному аспекті техногенез передбачає:

1) вилуговування хімічних елементів із природного середовища (літосфери, атмосфери, гідросфери) і їхню концентрацію;

2) перегрупування хімічних елементів, зміна хімічного складу сполук, у які ці елементи входять, а також створення нових хімічних речовин;

3) розсіювання залучених у техногенез елементів у навколишньому середовищі.

Розсіювання залучених у техногенез елементів має часто побічний, непередбачений ефект (викиди техногенних речовин в атмосферу, забруднення ґрунтів і водойм промисловими стоками, твердими відходами промислового виробництва, викиди при аварійних ситуаціях і ін.). Поряд зі стихійним розсіюванням існує навмисне, заздалегідь заплановане розсіювання продуктів техногенезу: внесення хімічних добрив, отрутохімікатів, зрошення стічними водами і компостами з полів зрошення й ін. Усі ці речовини крім безпосереднього позитивного ефекту, передбаченого .технологією сільськогосподарського виробництва, мають і побічну як позитивну, так і негативну дію.

Негативна дія техногенеза поєднується поняттям — забруднення природного середовища.

ТЕХНОГЕННЕ НАВАНТАЖЕННЯ – ступінь впливу техногенних факторів на довкілля.

Розглядаючи техногенез як процес зміни природних комплексів під впливом виробничої діяльності людини, можна виділити як засоби, так і способи цієї діяльності. Очевидно, що способи у сучасному розумінні є аналогіями технологічних процесів. Це є певною підставою для підпорядкування термінів «технологічна» та "промислова" терміну «техногенна». Окрім того, з огляду на визначення поняття «технологія», можна стверджувати, що технологічна безпека є безпекою «методів обробки, виготовлення, зміни властивостей, форми сировини, матеріалів або напівфабрикатів, що застосовують у процесі виробництва для отримання готової продукції». Це формулювання можна назвати визначенням суто технологічної безпеки, яке є більш теоретичним, ніж прагматичним, оскільки на практиці ми маємо справу з конкретною реалізацією технологічного процесу, що змушує нас розглядати певні його складові, які і зумовлюють рівень комплексної технологічної безпеки.

По-перше, це природа технологічного процесу. Слід зазначити, що від методів обробки, виготовлення, зміни властивостей, форми сировини, матеріалів чи напівфабрикатів, що застосовують у технологічному процесі, залежить рівень його потенційного ризику. Прикладом може бути перехід на нові технології виробництва вибухових речовин, що орієнтуються на застосування для промислових потреб речовин нового класу — більш ефективних і безпечних емульсійних вибухових матеріалів — наприклад, пауергель, україніт, емоніт, анемікс. Перевагою такої вибухівки є те, що всі її окремі компоненти є безпечними. Лише через 15 хвилин після їх з’єднання безпосередньо у свердловині утворюється вибухівка, яка в разі невикористання впродовж 30 днів втрачає свої руйнівні властивості і перетворюється на звичайну безпечну речовину. Таким чином, технологічний процес, що має справу з виготовленням зазначених вище компонентів, за своєю природою є більш безпечним, ніж, наприклад, технологічний процес виробництва тротилу.

По-друге, це споруди, конструкції, устаткування, технічні пристрої та інженерні мережі, за допомогою яких реалізують технологічний процес. Від надійності і безпечності цих компонентів (основних фондів) залежить рівень безпеки технологічного процесу. Оскільки показники безпечності основних фондів змінюються протягом життєвого циклу, то підтримання їх на заданому нормативному рівні вимагає застосування відповідних превентивних заходів. Рівень безпеки техніки, що використовують для забезпечення технологічного процесу, насамперед залежить від відповідних конструкційних рішень.

По-третє, це помилкові дії персоналу, який обслуговує технологічний процес, чи людський чинник. Помилки можуть бути технічного, організаційного та управлінського характеру. В окремих випадках вони спричиняють такі відхилення параметрів робочого режиму устаткування або пошкодження останнього, що можуть призвести до великих промислових аварій. Для послаблення негативного впливу людського чинника важливу роль відіграють різноманітні запобіжні технічні засоби, системи управління безпекою небезпечних об’єктів та системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій, поєднані із системами оповіщення населення.

Промисловий вплив на природне середовище, хоча і локальний, але відрізняється більшою інтенсивністю і має тенденцію до збільшення. Загальна площа змінених ним ландшафтів в Україні становить у середньому 800 тис. га, у тому числі кар'єрів — понад 122 тис. га, відвалів і териконів — 38,6 тис. га, промислових площадок — 77,3 тис га.

Вплив гірничорудної промисловості спричинює утворення нових елементів у ландшафті. Це різні за площею, глибиною та обсягами виробітки, відкриті кар'єри, техногенні просідання, техногенні акумулятивні форми (терикони, відвали, шламосховища та ін.). Їхньою властивістю є виведені на поверхню токсичні породи. Рослинний покрив на них розвивається дуже повільно, біоценози збіднілі та нестійкі. Під час повної рекультивації (усунення токсичних порід, створення ґрунтового покриву, поновлення фітоценозів і, таким чином, природного функціонування компонентів) тут формуються повторні ландшафти.

Будівельний вплив на середовище супроводжується зрізанням позитивних і засипанням негативних форм рельєфу, намивом ґрунтів, повною руйнацією рослинного і ґрунтового покривів на будівельних майданчиках. Підрізка схилів у процесі будівництва активізує ерозійні та зсувні процеси, що спричинює необхідність відповідних стабілізуючих захисних заходів. Це, у свою чергу, потребує впровадження в ландшафт нових техногенних елементів.

Водогосподарський вплив проявляється у процесі створення нових об'єктів (водоймища, канали, випрямлені русла, антропогенні озера, заповнені улоговини техногенно-ерозійного походження та ін.), яких раніше у природних комплексах не було, у зміні гідрологічного та гідрохімічного режимів водойм, переформуванні ландшафтної структури територій, розташованих поряд, упровадженні в ландшафти техногенних елементів.

Гідроенергетичний вплив зумовлює помітні зміни параметрів аквальних і територіальних комплексів, розміщених поряд. Серед основних негативних наслідків цього впливу вирізняють такі:

— утворення водойм, параметри яких визначаються як висотою гребель, так і ландшафтною структурою долин;

— зміни руслового режиму, створення передумов для розвитку таких процесів, як "цвітіння води", замулення та ін.;

— переформування ландшафтної структури прибережних територій у зв'язку з їх затопленням, переробленням берегів, утворенням болотних комплексів і підтопленням у смузі гідрогеологічного впливу;

— зміни рослинності заплавних комплексів у нижніх б'єфах водоймищ, пов'язані з тим, що немає режиму долин;

— зміни умов існування та відтворення риб і ведення рибного господарства.

Економічний розвиток

Чорна металургія та ГМК у цілому відіграють виключну роль в українській економіці, особливо у вітчизняній зовнішній торгівлі. Зокрема, у 2010-2011 рр. на продукцію гірничо-металургійного комплексу припадало 34 % від сукупного обсягу експорту українських товарів. Напередодні ж кризи цей показник узагалі перебував на рівні 42 %.

При цьому в І кварталі 2012 р. спостерігалося скорочення вартості українського експорту ЗРС і чорних металів відповідно на 2,1 % і 12,4 % порівняно з І кварталом 2011 р. Зазначений спад експорту залізної руди й сталі не зміг компенсувати навіть приросту вартості експорту виробів з чорних металів на рівні 17,8 %. Більше того, у І кварталі 2012 р. питома вага продукції ГМК у загальному обсязі українського експорту скоротилася до мінімального рівня за весь період 2000-х років і становила 33,9 %. Навіть у кризовому 2009 р. цей показник становив 34,1 %.

Доволі багато експертів наголошує на великій імовірності обвалу сильно роздутого китайського ринку нерухомості, що, за їхніми оцінками, неодмінно потягне за собою обвал світового ринку металу. Статися таке може наприкінці 2012 - на початку 2013 р. У разі реалізації зазначеного сценарію подій український експорт не лише сталі, а й залізорудної сировини виявиться під тиском потужних негативних чинників, що діятимуть у напрямі його скорочення. Крім того, за прогнозами китайського уряду, у 2012 р. зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) Китаю становитиме 8 %, а у 2013­рр. сповільниться до 6,6 %.

Треба визнати, що подальша, насамперед експортна орієнтація вітчизняного ГМК уже не може слугувати локомотивом усієї української економіки. Слід погодитися з тими експертами, які вважають, що основним напрямом розвитку вітчизняного ГМК на перспективу може бути саме поєднання великих інвестицій у корінну модернізацію основних виробничих потужностей металургійних та інших підприємств з одночасним комплексом ефективних заходів, спрямованих на стрімке зростання внутрішнього споживання металопродукції. Для цього ж треба прискореними темпами розвивати основні галузі-споживачі металу - машинобудування й будівництво.

Чорна металургія є фундаментом індустріального розвитку багатьох країн світу. Від чорної металургії в першу чергу залежить розвиток важкої промисловості. Без металургії як виробника конструкційних матеріалів неможливий розвиток машинобудування, а в зв’язку з цим і розвиток науково-технічного прогресу. Її продукція є основою розвитку будівництва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і трубопровідного. Вона має велике значення для оснащення необхідною технікою сільського господарства.

Чорна металургія є галуззю спеціалізації України в загальному поділі праці країн СНД. У складі колишнього Радянського Союзу Україна давала в 1989—1990 рр. 45,6% товарної залізної руди, 77% марганцевої руди, 45% виробництва чавуну, 34,4% виробництва сталі, 34,5% готового прокату, 33% сталевих труб. Цій галузі належить одне з провідних місць у сучасній економіці України. За даними 1997 р. на її частку припадало 23,2% вартості продукції основних галузей промисловості країни.

Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвинутою металургією. Навіть в умовах економічної кризи вона поступається за показниками виробництва основної продукції цієї галузі в Європі тільки Німеччині.

Продукція чорної металургії має велике значення у зовнішній торгівлі України, є її головною експортноспроможною галуззю.

Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинуте комбінування виробництва. На її відходах працюють виробництва будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо.

Ця галузь є потужним фактором формування ТПК. Вона виділяється значною концентрацією виробничого процесу — величиною підприємств і формуванням їх територіальних осередків. В місцях розміщення її основних підприємств зосереджується важке машинобудування, коксохімія, хімія, виробництво вогнетривких матеріалів тощо; формуються великі транспортні вузли, швидко виростають великі і крупні міста.

СИРОВИННА БАЗА ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ

В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші, що мають світове значення, паливно-сировинні бази чорної металургії — Донецький кам’яновугільний, з коксівними марками вугілля, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі, практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.

Віддаль від Кривого Рога до центрального району Донбасу — Горлівки (по прямій) становить 345 км, а від Західного Донбасу, який доходить до Павлограда (Дніпропетровська обл.), — близько 150 км. Між зазначеними басейнами пролягає потужне джерело водопостачання — р. Дніпро.

Такого поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енергетичного і технологічного палива, водних ресурсів, необхідних для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на порівняно невеликій території немає в жодній країні світу.

Металургія США, Великобританії, Німеччини, Франції працює на імпортній марганцевій руді. Японія розвиває свою чорну металургію на основі імпорту паливних і сировинних ресурсів, які доставляються морським транспортом з країн, віддалених від неї на тисячі кілометрів. Залізну руду імпортують також і деякі європейські країни.

Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким і Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченським родовищами.

СТРУКТУРА, СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ

Виникнення більшості металургійних заводів України відбулося по суті в останній чверті ХІХ ст. З 1872 по 1899 рр. їх було збудовано 14. Частина їх з різних причин через короткий час припинила своє існування.

У радянський період розвиток чорної металургії в Україні відбувався швидкими темпами. Були реконструйовані і розширені старі малопотужні заводи — Алчевський, Макіївський, Єнакієвський, Донецький, Маріупольський ім. Ілліча, Дніпропетровський ім. Петровського та ін.

Одночасно були збудовані такі гіганти чорної металургії, як «Азовсталь», «Запоріжсталь», Криворізький ім. В. І. Леніна.

Нині в Україні налічується 50 основних підприємств чорної металургії, у складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, 3 феросплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничозбагачувальних комбінатів і 3 основних заводи металоконструкцій.

Розвиток металургії як інтегральної галузі промисловості не міг бути забезпечений без одночасного інтенсивного розвитку органічно зв’язаних з нею галузей і виробництв, які створюють разом потужний металургійний комплекс.

До складу металургійного комплексу України включається ряд підгалузей і виробництв, без яких неможливо забезпечити виробництво металу. Це такі:

видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих та інших руд;

виробництво чавуну, доменних феросплавів сталі і прокату;

виробництво електроферосплавів;

повторна переробка чорних металів;

коксування кам’яного вугілля;

видобуток сировини і виробництво вогнетривких будівельних матеріалів (глин, доломітів та ін.), а також флюсових вапняків;

випуск металевих конструкцій тощо.

Металургійний комплекс України досяг найвищого рівня розвитку в 1980—1990 рр. У зв’язку з розривом інтенсивних економічних зв’язків з Росією та іншими країнами СНД, економічною кризою і занепадом економіки та значним скороченням внутрішнього споживання металу в тяжкому стані опинилася і металургійна промисловість. Про це свідчать такі дані (табл. 20):

Таблиця 1.1 - ВИРОБНИЦТВО ОСНОВНИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ у 1980—1997 рр., млн. т*

Роки	Види продукції
	Чавун	Сталь	Готовий прокат	Стальні труби		Видобуток руд		Виробництво коксу
				млн. т	млн. м	залізної	марганцевої
1980	46,5	53,7	36,0	6,3	586	125,5	6,9	38,9
1985	47,1	55,0	37,7	6,7	615	120,0	7,1	34,5
1990	44,9	52,6	38,6	6,5	599	105,0	7,1	34,7
1991	36,6	45,0	32,8	5,6	535	85,5	6,6	28,4
1993	27,1	32,6	24,2	3,1	426	65,5	4,3	20,6
1995	18,0	22,3	16,6	1,6	191	50,7	3,2	15,2
1997	20,6	25,6	20,8	1,8	215	53,4	3,0	16,4

* Статистичний щорічник України за 1997 р. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 186; За даними Міністерства промислової політики України.

З наведених даних видно, що за останні сім років різко скоротилося виробництво всіх видів продукції металургійного комплексу. Криза у вугільній промисловості позначилась на скороченні видобутку коксівного вугілля і виробництві коксу. Металургійні заводи не працюють на повну потужність. Виробництво основних видів продукції комплексу — чавуну і сталі скоротилося більш ніж удвічі, прокату — майже вдвічі. А видобуток залізної руди зменшився майже в 2,5 раза, марганцевої руди — більше ніж у 2 рази.

Сучасний стан чорної металургії України

Металургійний комплекс є базовою галуззю економіки України, оскільки забезпечує понад 25 % промислового виробництва і 34 % загального експорту товарів. Стимулювання модернізаційних зрушень у металургійній промисловості сприятиме її розвитку на інтенсивній основі, досягненню позитивного ефекту у будівництві, машинобудуванні, розбудові дорожньо-транспортного комплексу, створенню нових робочих місць і формуванню передумов для стійкого економічного зростання.

Після падіння обсягів виробництва у металургійній галузі у 2008-2009 рр. на 12,3 % і 26,7 %, відповідно посткризовий період характеризувався відновленням зростання на рівні 12,2 % у 2010 р. і 8,9 % у 2011 р. Проте за підсумками 2011 р. докризових показників виробництва за усіма основними видам металопродукції ще не досягнуто (табл. 1). У 2011 р. обсяг виплавки сталі з напівфабрикатами становив 81,2 % від рівня 2007 р., чавуну – 81,2 %, прокату – 79,6 %, труб – 78,6 %, феросплавів – 60 %.

 

Таблиця 1.2- Обсяги виробництва основних видів металопродукції, млн т *

Найменування продукції	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Сталь з напівфабрикатами	39,3	41,6	43,7	38,2	30,3	33,3	35,5
Чавун	30,7	32,9	35,6	31,0	25,7	27,4	28,9
Прокат готовий чорних металів	22,7	22,4	24,5	20,5	16,1	17,6	19,5
Труби та профілі пустотілі	2,4	2,8	2,8	2,5	1,7	1,9	2,2
Феросплави	1,7	1,8	2,0	1,7	1,2	1,7	1,2

*Складено за даними Держстату України “Виробництво основних видів промислової продукції” за 2005-2011 рр. / Електронний ресурс http://www.ukrstat.gov.ua.

 

Аналіз показників зовнішньої торгівлі України продукцією металургійної промисловості у 2005-2011 рр. свідчить, що позитивне сальдо зовнішньої торгівлі продукцією металургійної галузі зросло у 1,5 разу (з 11,2 млрд дол. США у 2005 р. до 17,3 млрд дол. США у 2011 р.), що зумовлено, в основному, сприятливою зовнішньою кон’юнктурою.

Поряд з позитивним фактом нарощування експорту металопродукції, його товарна структура залишається здебільшого сировинною. Значну частку (до 40 %) українського експорту металів у 2011 р. складали: чавун переробний у чушках, зливки, напівфабрикати з нелегованої сталі, феросплави, відходи та брухт чорних металів. Практично відсутня номенклатура експорту високотехнологічної металопродукції: продуктів прямого відновлення залізних руд, листів плакованих з гальванічним покриттям та електролітичним оцинкуванням, прокату плаского з корозійностійкої нержавіючої сталі.

Надмірне нарощування експорту металопродукції сировинного спрямування стримує розвиток наукоємних технологій сталеплавильного виробництва, не стимулює відмову від застарілого мартенівського способу виробництва сталі.

В останні роки суттєво зросли обсяги внутрішнього споживання металопродукції: у 2010 р. – у півтора разу проти 2009 р., у 2011 р. – на 36 % (табл. 2). Це стало можливим завдяки позитивній динаміці виробництва у супутніх галузях економіки (будівництві та машинобудуванні) та збільшенню обсягів державних інвестицій в інфраструктурні проекти (у т. ч. при підготовці до чемпіонату з футболу Євро-2012), що розширило попит на продукцію металургії.

 

Таблиця 1.3 - Динаміка внутрішнього ринку металопродукції в Україні (товарні групи 72; 73)*

	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Обсяги реалізації вітчизняної металопродукції, млрд грн.	94,7	109,5	141,0	177,1	127,4	179,2	232,8
у т.ч. експорт, млрд грн.	68,3	77,8	99,3	139,5	95,0	131,9	170,1
Внутрішнє споживання
Загальний обсяг (власна продукція плюс імпорт), млрд грн. / % до попереднього року	35,0/ 119	42,9/ 122	58,2/ 136	62,5/ 107	46,4/ 74	69,5/ 150	94,3/ 136
вітчизняна продукція, млрд грн.	26,4	31,7	41,7	37,6	32,9	47,3	62,7
% вітчизняної продукції у загальному обсязі внутрішнього споживання	75,4	73,9	71,7	60,2	70,9	68,1	66,5
імпортована продукція, млрд грн.	8,6	11,2	16,5	24,9	13,5	22,2	31,6
% імпорту в загальному обсязі внутрішнього споживання	24,6	26,1	28,3	39,8	29,1	31,9	33,5

*Розраховано за даними Держстату України “Обсяги реалізованої продукції” та “Товарна структура зовнішньої торгівлі” за 2005-2011 рр. / Електронний ресурс http://www.ukrstat.gov.ua.

 

При цьому темпи зростання внутрішнього споживання вітчизняної металопродукції значно відстають від темпів надходження імпортованої продукції: за 2005-2011 р. обсяг продукції вітчизняного виробництва збільшився в 2,4 разу, тоді як імпортована продукція зросла у 3,7 разу.

Гальмує внутрішнє споживання вітчизняної металургійної продукції і стимулює споживання імпортної продукції, перевищення цін на металопродукцію на внутрішньому ринку над цінами експорту металу. Так, станом на червень 2012 р. середні ціни на внутрішньому ринку на холоднокатані та гарячекатані листи (рулони) були в 1,5 разу вищими за експортні світові ціни (Росія, Туреччина, FOB порти Чорного моря), а на найбільш популярні арматуру та катанку – в 1,3 разу.

Аналіз показників динаміки імпорту металургійної продукції в Україну (табл. 3) свідчить про залежність України від імпорту феросплавів та наукоємної продукції з високою доданою вартістю, такої як сталевий плаский прокат з покриттям (імпорт в Україну у 2011 р. становив 583,5 млн дол. США або 14,7 % імпорту металопродукції в Україну), а також продукції з корозійностійкої неіржавіючої та легованої сталі (імпорт в Україну у 2011 р. становив 601,7 млн дол. США або 15,2 % імпортної металопродукції).

Таблиця 1.4-Товарна структура імпорту металургійної продукції України у 2011 р.*

Товарні групи і назва товарів	млн. дол. США	% у загальному обсязі імпорту продукції товарних груп 72,73
Усього (товарні групи 72,73), у т.ч.	3961,4	100
7202 Феросплави	602,9	15,2
7203 Продукти прямого відновлення залізної руди та інші губчасті залізні матеріали	133,6	3,4
7210 Стальний прокат плаский плакований з гальванічним або іншим покриттям	583,5	14,7
7218-7229 Продукція з корозійностійкої неіржавіючої та легованої сталі	601,7	15,2
7308 Металоконструкції та їх частини, зокрема для мостів, шлюзів, башт, покрівлі тощо	222,5	5,6
7310 Цистерни, барабани, інші ємності для будь-яких речовин	35,8	0,9
7320 Пружини та листи для них	56,3	1,4
7321, 7322 Печі опалювальні та радіатори з чорних металів	125,2	3,2
7325, 7326 Інші вироби з чорних металів	184,7	4,7
Інша металургійна продукція товарних груп 72,73	1415,2	35,7

*Розраховано за даними Держстату України “Товарна структура зовнішньої торгівлі” 2011 р. / Електронний ресурс http://www.ukrstat.gov.ua.

 

У 2011 р. відбулось суттєве зростання (в 2,4 разу) імпорту феросплавів в Україну (табл. 4). Це пов’язано з підвищенням вартості електроенергії для вітчизняних феросплавних підприємств, що призвело до зниження завантаження їхніх потужностей на 40-50 % і в результаті – до збільшення споживання імпортної продукції (частка імпорту феросплавів у внутрішньому споживанні у 2011 р. порівняно з 2010 р. зросла більш ніж втричі).

Найбільш вагомим у 2011 р. було зростання імпорту силікомарганцю, феромарганцю та феросиліцію: якщо у 2010 р. частка їх імпорту на вітчизняному ринку становила 10-28 %, то у 2011 р. вона сягнула 48-58 %. 

Таблиця 1.5- Динаміка внутрішнього ринку феросплавів в Україні*

Найменування	2009	2010	2011
Обсяги реалізації вітчизняних феросплавів, тис т	1240	1740	1210
у т.ч. експорт, тис т/млн дол. США	775/707	1105/1199	930/1015
Внутрішнє споживання
Загальний обсяг (власна продукція плюс імпорт), тис т	593	743	536
вітчизняна продукція, тис т	465	635	280
% вітчизняної продукції у загальному обсязі внутрішнього споживання	48,4	85,5	52,2
Імпортована продукція, тис т/ млн дол. США	128/275	108/280	256/603
% імпорту в загальному обсязі внутрішнього споживання	21,6	14,5	47,8
Довідково:
Імпорт силікомарганцю, тис т/частка у внутрішньому споживанні, %	58,9/39,4	55,6/28,3	136,0/58,2
Імпорт феромарганцю, тис т/частка у внутрішньому споживанні, %	35,6/40,3	11,9/11,4	42,4/49,3
Імпорт феросиліцію, тис т/частка у внутрішньому споживанні, %	10,3/20,5	6,3/10,1	32,8/48,3

*Розраховано за даними Держстатистики України “Експорт-імпорт окремих видів товарів за країнами світу, недорогоцінні метали та вироби з них за 2009-2011 рр. / Електронний ресурс http://www.ukrstat.gov.ua.

 

Сучасна металургія характеризується наявністю заводів з повним і неповним металургійним циклом. Повний металургійний цикл включає виробництво чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного циклу мають, як правило, один або два з трьох технологічних циклів: виробництво чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату. Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними причинами, а саме:

- історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходячи з можливостей і технічного рівня того часу, а невелика потужність заводу не вимагала крупних джерел водопостачання та інших ресурсів. Для розширення заводу в більш пізніший час виявлялась відсутність резервних територій, зони санітарних розривів навколо заводу, сприятливих транспортних зв’язків тощо;

- економічними — орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела палива і сировини змінилася в зв’язку з їх виснаженням, а нові джерела розташовані на великих віддалях, тому завод залишився на виробництві тільки одного із трьох видів основної продукції;

- екологічними — в крупних машинобудівних районах і центрах, де висока концентрація промислових підприємств, які забруднюють природне середовище, з екологічних міркувань краще мати поруч завод тільки з виробництва сталі і прокату чи тільки прокату із сталі, доставленої з віддалених заводів.

Заводи переробної металургії розміщуються в основному в районах розвинутого машинобудування, де нагромаджуються значні відходи металообробки і металобрухт.

Крім зазначених металургійних заводів, є ще і так звана «мала металургія». Вона представлена окремими цехами по виробництву сталі і прокату на крупних машинобудівних заводах, які створюються з метою використання відходів металу і забезпечення безперебійного постачання конструкційного матеріалу.

Чорна металургія України відзначається високою виробничою і територіальною концентрацією підприємств. В результаті реконструкції і розширення старих заводів середня потужність одного металургійного заводу становить близько 2,5 млн. т чавуну і більше ніж 2 млн. т сталі на рік. Основна частина металу в країні випускається заводами потужністю понад 2 млн. т на рік. Переважна більшість металургійних підприємств України являє собою сучасні потужні комбінати.

Металургійні комбінати України, як і в індустріально розвинутих країнах, є основними підприємствами галузі. На них забезпечується комбінування виробництва — технологічний зв’язок виплавки металу з коксохімічним виробництвом, що сприяє досягненню більш високої економічної і екологічної ефективності виробництва. Таке комбінування робить також металургійне виробництво менш екологічно шкідливим. Коксовий газ, як паливо, по трубах передається в мартенівський цех виплавки сталі, а доменний газ використовується як паливо для коксових батарей і як хімічна сировина.

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь».

Україна має найбільші в світі металургійні агрегати за їх потужністю. Так, наприклад, в Кривому Розі споруджено найбільш потужну доменну піч об’ємом в 5000 м³, яка може дати 4 млн. т чавуну за рік, тобто стільки, скільки вся Росія виробила його в 1913 р. На інших заводах потужність доменних печей становить до 3 тис. м3.

Розвиток металургії в Україні в радянський період відзначався великими досягненнями. В результаті інтенсифікації металургійного процесу широкого розвитку набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва сталі, яке забезпечує вищу її якість. У Німеччині, Франції, Великобританії, Італії більш ніж 2/3 сталі виробляється конверторами і електричними печами. В Україні в 1997 р. електросталь і киснево-конверторна сталь разом становили менше половини її всієї виплавки.

Розвиток чорної металургії супроводжувався значним нарощуванням потужностей коксохімічної промисловості. Коксохімічна промисловість є основною складовою частиною металургійного комплексу. Коксохімічні заводи розміщуються в районах видобутку коксівних марок кам’яного вугілля або в крупних металургійних центрах, розташованих за межами вугільних районів Донбасу. Ця галузь забезпечує металургію технологічним паливом (коксом, коксовим газом), а хімічну промисловість — цінною сировиною.

До революції все виробництво коксу в Росії було зосереджено в Донбасі. У 1929 р. питома вага України у виробництві коксу становила 96,3%, а на 1940 р. вона зменшилася до 74,5%. Всього на цей рік було вироблено 15,7 млн. т коксу.

За радянський період були реконструйовані і значно збільшили свою потужність старі коксохімічні заводи Макіївки, Алчевська, Єнакієвого, Краматорська та ін. і водночас будувались нові в Маріуполі, Горлівці, Запоріжжі, Кривому Розі, Дніпродзержинську. В повоєнний період поблизу Донецька і Макіївки (залізнична станція Авдіївка) було збудовано крупний сучасний коксохімічний завод для забезпечення потреб у коксі всього металургійного району.

У 1965 р. в Україні було вироблено 35 млн. т коксу, а в 1990 р. — 34,7 млн. т. Наприкінці 1997 р. його виробництво знизилося до 16,4 млн. т, тобто до рівня 1940 р.

Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні.

Усього в металургійному районі України працює 16 коксохімічних заводів, з них у Донецькій області — 9, Луганській — 2, Дніпропетровській — 4, Запорізькій — 1.

Значного розвитку в металургії України набули нові галузі — трубна і феросплавна. Важливим фактором, який прискорив нарощування потужностей трубного виробництва в Україні, стало інтенсивне будівництво магістральних нафто- і газопроводів із колишнього Радянського Союзу в Західну Європу. В зв’язку з швидким зростанням попиту на труби особливо великого діаметра їх виробництво збільшилося не тільки на основних трубопрокатних заводах — Нікопольському і Харцизькому, а й на Новомосковському, Луганському, Дніпропетровському трубопрокатних і Макіївському труболиварному заводах.

Виробництво феросплавів, необхідних для виплавки чавуну і сталі, забезпечується трьома феросплавними заводами — Запорізьким, Нікопольським і Стахановським.

В умовах швидкозростаючих потреб будівництва крупних промислових, транспортних і невиробничих об’єктів виникла гостра необхідність в забезпеченні їх крупногабаритними металевими конструкціями (арматурними решітками, каркасами мостових переходів тощо.) З цією метою в центрах металургії і важкого машинобудування — Краматорську, Дніпропетровську, Маріуполі були побудовані основні заводи металоконструкцій.

Сучасне розміщення підприємств металургійного комплексу України формувалося як в дореволюційний, так і в радянський періоди. На розміщення металургійних заводів значний вплив зробили такі основні фактори, як максимальне наближення їх до центрів і районів видобутку коксівного вугілля, а також до великого джерела водопостачання і потужної залізорудної бази.

З метою максимального наближення до бази палива будувалися заводи в Донбасі. Друга їх група розмістилась з урахуванням сприятливих залізничних зв’язків і з орієнтацією на крупне джерело водопостачання — р. Дніпро. На шляхах між джерелами руди і палива виник також крупний металургійний центр — Маріуполь. Із встановленням залізничного зв’язку між Донбасом і Кривбасом, а також покращанням використання палива у доменному процесі, яке привело до зменшення витрат коксу на виплавку однієї тонни чавуну, а значить, і витрат коштів на його транспортування, виникли сприятливі умови для будівництва крупного металургійного підприємства в Кривому Розі*2.

*2: {На першому етапі розвитку металургії на виплавку однієї тонни чавуну витрачалось коксу більше, ніж руди. Пізніше кількість коксу для цього значно зменшилась і наближення металургійних заводів до джерел сировини стало більш доцільним. На даний час цей фактор став також менш впливовим, адже виготовлений концентрат залізної руди, збагачений до 62% вмісту заліза, раціонально доставляти і на віддалені металургійні заводи.}

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.

Придніпровський металургійний підрайон розташований вздовж правого і лівого берегів Дніпра — від Кременчука до півдня Дніпропетровської і Запорізької областей. За своїм значенням цей підрайон є найбільшим виробником сталі і прокату. На його території сформувалися три крупних металургійних промвузли: Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізько-Нікопольський і Криворізький.

У Дніпропетровсько-Дніпродзержинському вузлі зосереджені такі заводи: в Дніпропетровську — три металургійних, трубопрокатний, коксохімічний, металоконструкцій, а в Дніпродзержинську — металургійний комбінат, два коксохімічних заводи, в Новомосковську — трубний завод.

В Криворізькому вузлі знаходяться металургійний комбінат, коксохімічний завод, 5 крупних гірничо-збагачувальних комбінатів, понад 15 шахт, об’єднаних рудоуправліннями.

В Запорізько-Нікопольському вузлі знаходяться: в Запоріжжі — металургійний комбінат «Запоріжсталь», завод «Дніпроспецсталь», коксохімічний завод і завод феросплавів, в Нікополі — південно-трубний і феросплавний заводи. Тут же розташовані Нікопольський, Великотокмакський підрайони Придніпровського марганцеворудного басейну з підприємствами, які видобувають руду, а також Білозерське залізорудне родовище і гірничозбагачувальний комбінат. Руда Кременчуцького родовища використовується заводами Придніпровського підрайону і транспортується переважно по Дніпру.

Донецький металургійний підрайон охоплює металургійні підприємства Донецької і Луганської областей. Це основний підрайон по виробництву коксу і чавуну. На його території сформувалися три вузли: Донецько-Макіївський, Стахановсько-Алчевський і Приторецький.

Донецько-Макіївський вузол — найбільш потужний із трьох. До його складу входять Макіївський металургійний комбінат, два коксохімзаводи і трубний завод, Донецький металургійний і два коксохімічні заводи, Авдіївський коксохімзавод, Єнакїівський металургійний комбінат, Єнакіївський і Горлівський коксохімзаводи, Харцизький трубопрокатний і канатно-дротовий заводи. До цього вузла належать також потужний комплекс вогнетривких матеріалів і флюсових вапняків (Докучаєвськ, Комсомольське, Ново-Троїцьке та ін.).

На півночі Донецької області знаходиться невеликий Приторецький вузол у складі Краматорського металургійного і коксохімічного заводів, Костянтинівського заводу «Вторчермет» і вогнетривів. Поблизу цих заводів знаходяться крупні центри видобутку сировини і виробництва вогнетривких матеріалів — Часів-Яр, Артемівськ, Северськ, Райське.

На території Луганської області сформувався металургійний вузол, до складу якого входять Алчевський металургійний комбінат з його цехом у м. Алмазна і коксохімзавод, Стахановський коксохімічний і феросплавний заводи. Недалеко від цього вузла знаходиться Луганський трубний завод.

Приазовський металургійний підрайон включає дві території: місто Маріуполь з його двома металургійними комбінатами — «Азовсталь» та ім. Ілліча, коксохімзаводом, а також північну і східну частини Керченського півострова, де знаходиться залізорудний район і Комиш-Бурунський залізорудний комбінат, та невеличкий, частково відбудований після війни металургійний завод ім. Войкова. Зв’язок між цими частинами підрайону здійснюється морським транспортом по Азовському морю.

Про необхідність пришвидшення модернізаційних зрушень у металургійному виробництві в Україні свідчить наявність низки деформацій у галузі, а саме:

-      висока енергоємність виробництва, неефективне споживання паливно-енергетичних ресурсів, що призводить до значних витрат природного газу, збільшуючи залежність галузі від імпорту енергоресурсів. Енергоємність виробництва чавуну на українських металургійних підприємствах на 30 % вища, ніж на провідних підприємствах світу. Особливо енергоємним є мартенівське виробництво сталі, витрати енергоресурсів при цьому майже у 5 разів (а природного газу в 15 разів) більші, ніж при конвертерному виробництві. Щорічно вітчизняна металургія споживає 6-7 млрд куб. м газу, тоді як більшість світових виробників вже давно відмовилися від використання цього енергоносія, впровадивши технології пиловугільного палива. Крім того, споживання коксу на тонну виплавленого чавуну в Україні складає 500‑550 кг, тоді як середня норма в світі становить 270‑300 кг;

-      відсутність інноваційних зрушень, занепад галузевої науки та недієвість механізмів залучення потенціалу академічних інститутів для виконання прикладних розробок, що призводить до поглиблення технічної і технологічної відсталості металургійної галузі (25 % сталі все ще плавиться в мартенах, на машинах безперервного лиття заготовок розливається 53 % сталі, за середніх показників у світі 1,1 % і 93 % відповідно);

-      високий ступінь зношеності основних фондів (до 70-80 %). Більшість вітчизняних підприємств чорної металургії оснащені старим обладнанням, експлуатуються понад нормативні терміни. Утримання морально застарілого та зношеного устаткування (мартенівських печей, енергоємного обладнання аглофабрик, збагачувальних підприємств, прокатних цехів, доменних печей тощо) призводить до зростання збитковості металургійного виробництва;

-      скорочення іноземного інвестування галузі: у 2011 р. проти 2010 р. річний обсяг прямих іноземних інвестицій зменшився в 2,8 разу і був на рівні 138,4 млн дол. США;

-      неефективне використання виробничих потужностей, зокрема у доменному виробництві з наявних 36 печей у 2011 р. використовувалося лише 28, при виробництві сталі з 15 наявних електропечей у 2012 р. експлуатується лише 7;

-      низький рівень продуктивності праці на металургійних підприємствах. В Україні обсяг реалізації металургійної продукції на одного працюючого у 2009-2011 рр. у середньому за рік становив лише 70 тис. дол. США (у РФ – 130 тис. дол. США);

-      недостатній рівень бюджетного фінансування галузі (на виконання Державної програми розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу за період 2004-2011 рр. з Держбюджету передбачалось спрямування 35,39 млн грн., фактично ж виділено лише 7,17 млн грн (20 % від запланованої суми);

-      зростаючі екологічні проблеми, особливо в регіонах, де металургійна галузь є домінуючою. Найбільш забрудненими є м. Донецьк з розташованими поряд з ним Авдіївкою, Горлівкою, Єнакієвим, Макіївкою, а також Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Константинівка, Кривий Ріг, Маріуполь, в яких вміст у повітрі канцерогенних речовин у 12 раз вищий, ніж в інших містах або сільській місцевості.

Зазначені деформації закріплюють сировинну експортну орієнтацію галузі і спонукають країну пристосовуватись до потреб світового ринку в межах наявних внутрішніх можливостей та поточних конкурентних переваг. Сучасні тенденції на світових ринках можуть призвести до скорочення попиту на основну експортну продукцію України і порушити стійкість післякризового відновлення економіки. У найближчій перспективі розвиток металургійної галузі в Україні відбуватиметься під впливом дії наступних світових тенденцій:

-        уповільнення зростання світової економіки, яке прогнозується міжнародними організаціями, що вплине на скорочення попиту і відповідне зниження світових цін на металопродукцію. У червні 2012 р. порівняно з червнем 2011 р. середні експортні ціни (FOB порти Чорного моря) на українські холоднокатані та гарячекатані листи (рулон) зменшилися з 785 до 670 та з 700 до 565 дол. США за тонну відповідно, а на найбільш популярні арматуру та квадратну заготовку – з 730 до 633 та з 670 до 570 дол. США за тонну відповідно;

-        введення за кордоном нових виробничих потужностей виплавки сталі. Основні країни-покупці металу починають створювати власні виробництва, знижуючи закупівлі металу за кордоном. Так, Іран до 2013 р. планує вдвічі збільшити виробництво сталі (до 43 млн т за рік) і стати одним із основних експортерів сталевого прокату у Близькосхідному регіоні. Проекти щодо введення нових потужностей уже реалізовуються у країнах Азії та Африки, зокрема, в Туреччині та Єгипті;

-        зростання конкуренції серед виробників залізорудної сировини. Наприклад, Китай на 45 % забезпечує внутрішні потреби у залізорудній сировині. На цьому фоні попит на сировину для металургії буде знижуватися, спричиняючи зниження ціни на металопродукцію.

Про досягнення певних модернізаційних зрушень у металургійній галузі України свідчать результати виконання Державної програми розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу на період до 2011 р. Одним із найвагоміших результатів є досягнення позитивних зрушень у реструктуризації сталеплавильного виробництва: за період з 2003 – 2011 рр. у загальному обсязі виробництва сталі частка виплавки киснево-конверторної сталі збільшилась з 49,8 % до 68,7 %, електросталі – з 2,8 % до 5,9 %, частка мартенівського виробництва скоротилась з 47,4 % до 25,4 %.

Перспективи модернізації металургійної галузі України значною мірою пов’язані з впровадженням високотехнологічних виробництв, розвитком внутрішнього ринку металів та стимулюванням імпортозаміщення, зменшенням енергоємності виробництва.

Для стимулювання впровадження високотехнологічних виробництв, пришвидшення техніко-технологічного оновлення металургійного виробництва на інноваційній основі необхідно:

-        КМУ, Мінфіну України, Державному агентству з питань науки, інновацій та інформатизації розглянути можливість створення спеціалізованої державної небанківської інноваційної фінансово-кредитної установи (відповідно до ст. 19 Закону України “Про інноваційну діяльність”), яка б надавала фінансову підтримку металургійним підприємствам при реалізації ними інноваційних проектів (зокрема, у формі послідовних траншів за результатами контролю ходу виконання проектів);

-        КМУ, Міністерству економічного розвитку і торгівлі України, Державному агентству України з управління державними корпоративними правами та майном розглянути можливість розроблення і включення до «Середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня на 2012-2016 рр.» пріоритетів, пов’язаних з освоєнням нових технологій у металургійному виробництві;

-        Міністерству економічного розвитку і торгівлі України при підготовці проекту Держаної програми економічного і соціального розвитку України на 2013 р. передбачити механізми сприяння вертикальній інтеграції у металургійному комплексі, що дозволить повніше використовувати науково-технічний, виробничий і кадровий потенціал вітчизняних металургійних компаній.

-        КМУ ініціювати внесення змін до Податкового кодексу щодо звільнення від податку на прибуток коштів металургійних підприємств, які вкладаються в інноваційну діяльність для нарощування виробництва високотехнологічної інноваційної продукції з високим рівнем обробки (зокрема сталевих прутків з високоякісної конструкційної сталі для машинобудування, виробництва спеціальних сталей і сплавів, титанових сплавів та прокату, алюмінієвої фольги, створення нових видів цирконієвої продукції підвищеного попиту для енергоустановок з прямим перетворенням енергії палива в електричну тощо).

Для стимулювання імпортозаміщення і розвитку внутрішнього ринку металопродукції необхідно:

-        Державному агентству України з управління державними корпоративними правами та майном, Міністерству енергетики та вугільної промисловості України розробити Державну програму розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу України на період до 2020 р., у якій, зокрема, передбачити механізми модернізації підприємств металургійної галузі, підвищення ефективності металургійного виробництва, розвитку в Україні власної ресурсної бази дефіцитних видів мінеральної сировини тощо;

-        КМУ, Міністерству економічного розвитку і торгівлі України, Державному агентству України з управління державними корпоративними правами та майном, Міністерству інфраструктури України розробити Програму модернізації інфраструктури реального сектору економіки, в якій, зокрема, передбачити заходи щодо заміни і оновлення зношеного металофонду з використанням вітчизняної металопродукції;

-        Міністерству економічного розвитку і торгівлі України, Державній митній службі України відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” вивчити питання щодо зростання імпорту металопродукції в Україну, зокрема феросплавів, і в разі необхідності провести відповідні антидемпінгові розслідування і ввести запобіжні бар’єри;

-        Міністерству економічного розвитку і торгівлі України, Державному агентству України з інвестицій та розвитку ініціювати проведення міжнародних інвестиційних форумів для інформування ділових кіл країн-партнерів про можливості інвестування, зокрема, у металургійну промисловість України, спрощення реєстраційних процедур при внесенні інвестицій тощо;

-        Міністерству економічного розвитку і торгівлі України, Мінфіну України, НБУ розробити Програму щодо компенсації частини відсоткової ставки за кредитами металургійним підприємствам для фінансування реконструкції та модернізації, зокрема для організації власного виробництва товарного прокату, поковок, штамповок та виробів з титанових сплавів на основі власної сировини та розроблених в Україні технологічних процесів камерного електрошлакового переплаву та електронно-променевого переплаву, збільшення обсягу виробництва економнолегованих корозійностійких сталей для потреб машинобудування, будівництва, виробництва товарів широкого споживання;

-        Міністерству економічного розвитку і торгівлі України, Держінвестпроекту України ініціювати розроблення Національного проекту імпортозаміщення і розвитку внутрішнього ринку, в якому, зокрема, передбачити заходи щодо стимулювання виробництва металопродукції з більшою доданою вартістю, яка нині імпортується.

Для зменшення енергоємності металургійного виробництва необхідно:

-        Міністерству енергетики та вугільної промисловості України, Державному агентству України з управління державними корпоративними правами та майном розробити пілотні інвестиційно-інноваційні проекти, спрямовані на зменшення витрат паливно-енергетичних ресурсів і впровадження новітніх технологій у гірничо-металургійному комплексі України;

-        КМУ передбачити у Держбюджеті на 2013 р. і наступні роки збільшення фінансування науково-дослідних робіт з питань ресурсо- та енергозбереження у металургійному виробництві;

-        Державному агентству України з управління державними корпоративними правами та майном, Міністерству енергетики та вугільної промисловості України провести оптимізацію кількості та змісту державних цільових та галузевих програм енергоефективності та енергозбереження, що спрямовані на розроблення та впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій та устаткування у гірничо-металургійному комплексі України.