3.Система планування

Планування було визначено як особлива діяльність, як процес безупинний або циклічний на початкових етапах. При організації нової справи, бізнесу, підприємства обов'язково є план у якомусь з його багатьох видів. Це може бути простий перелік дій, упорядкованих по термінах, важливості, ресурсам і т.д. Це може бути детально розроблена, комплексна, багаторівнева стратегічна програма, чи довгостроковий перспективний план-прогноз, який конкретизується в поточних планах, що відносяться до тактичного.

Приклади:

Президент США Д. Кеннеді 24 травня 1961 р. підписав космічну програму НАСА про висадження людини на Місяць 21 липня 1969 р. Точно в цей день апарат, що спустився з «Аполлона-11», досяг Місяця, і Ніл Армстронг першим з людей ступив на її поверхню. Дата висадження була визначена по параметрах величезної мережної моделі, розробка якої стала такою ж епохальної в плануванні, як і сам політ на Місяць в освоєнні космосу.

Приклади перспективних планів і прогнозів у вітчизняній практиці не настільки тріумфальні. У тім же 1961 р. рівно через місяць після утвердження Д. Кеннеді проекту «Аполлон», Н.С. Хрущов 24 червня проголосив, що «нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі». Термін настання нової ери в житті людства був визначений у 20 років.

Настільки ж невдалим був соціально-економічний перспективний пла М.С. Горбачова. Він гарантував, що до 2000 р. кожна родина в СРСР буде мати окрему квартиру.

Плани, програми і прогнози, що не мають всебічного обґрунтування, лише дискредитують сутність планування. Вони служать ситуативним політичним, ідеологічним цілям і не мають спільного з принципами, методологією і методами.

Стратегічні і тактичні плани складають основу циклу планування, на якому базується більшість систем і форм планування. У системах планування стратегічний план установлює основні цілі і шляхи (стратегії) досягнення цих цілей. Тактичні плани мають менші тимчасові обрії і можуть мінятися відповідно до політики, причому в рамках однієї стратегії. Операційний план складається для певних підсистем (підрозділів) організації і часто називається виробничим .

У ринковій економіці менеджмент не робить принципового розходження між операційними і тактичними планами, як втім, і між виробничим і операційним менеджментом. Виділяють також ПРОЕКТНИЙ план, зв'язаний з маркетингом, операціями і з конкретними капіталовкладеннями. До цього типу відносяться інноваційні й інвестиційні плани. Проектні плани звичайно готують «за вимогою». Вони подібні по призначенню до бізнес-планів (БП) техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО) проектів .

Усі види планів взаємно пов'язані, і кожний з них залежить від інших, якщо мова йде про системний підхід до діяльності організації. Відносно самостійні БП і ТЕО як мінімум фінансово, ресурсно зв'язані зі стратегічним і тактичним планами. По завершенню кожного з планів буде простежуватися зворотний зв'язок від одного з них до іншого. У центрі системи -стратегічний план, який у теорії менеджменту покликаний бути відправним для всіх інших планів, усієї системи планування.

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ – це набір рішень і дій, початих керівниками, щоб забезпечити призначення, місію організації і досягнення поставлених цілей. Процес стратегічного планування має 9 важливих етапів, пророблення яких вимагає управлінської спеціалізації – інтелектуальної, методичної, організаційної. Кожний з етапів має своє смислове наповнення, обумовлене тактичною метою. Наприклад, аналіз стану організації - це управлінський аналіз внутрішніх сильних та слабких її сторін. Нагадаємо, що внутрішнє середовище організації складає структура, технологія, персонал, а також її цілі і задачі. Але є ще фінанси, оплата праці, ресурси, інформація, інновації і т.д. Зрозуміло, що це зажадає різноманітного інструмента і методик для аналізу відповідної інформації.

Кожен менеджер функціонально покликаний приймати рішення: для цього він повинен ставити мету прогнозувати ситуацію і визначати кроки та ресурси, тобто планувати. Тому кожен етап вимагає окремого розкриття.

Нижче приведена схема внутрішньофірмового (внутрішньовиробничого) планування для великої фірми.

Важливим елементом внутрішньофірмового планування є ПРОГНОЗУВАННЯ. Воно включає вивчення перспектив розвитку галузі і видів виробництва в країні і в даному регіоні. Особливо важливе прогнозування в сфері реалізації зробленої продукції, збуту, і в цьому зв'язку воно приймає форму ринкової стратегії фірми.

С хема внутрівиробничого планування

Прогнозування перспектив розвитку ведеться з урахуванням можливих змін у зовнішнім середовищі прямого впливу на організацію. Передбачаються наслідки прийнятих стратегічних рішень, намічаються кількісні рубежі, визначаються рівні та конкретні цілі. Все це носить ІНДИКАТИВНИЙ характер, як, утім, практично все планування (крім короткострокового) у ринковій економіці. Але ключові кількісні рубежі, показники (індикатори) вимагають обов'язкового досягнення, тобто здобувають ДИРЕКТИВНИЙ характер. Це було властиво всій системі планування в соціалістичній економіці.

Відзначимо, що прогнозування використовують в основному великі корпорації і фірми. Однак, набирає сили процес ГЛОБАЛІЗАЦІЇ, що вимагає прогнозів його наслідків у всіляких сферах діяльності, регіонах, країнах і в поки благополучних середніх і малих фірмах.