4. Основи силіконові.

Кремнійорганічні полімери, які є хімічно інертними, гідрофобними рідинами.

Гідрофільні основи.

Найчастіше використовують желатино-гліцеринову основу: желатину - 1-3%, гліцерину 10-20% води - 70-80%.

Технологія виготовлення мазей складається з наступних стадій: підготовка основи і лікарських речовин, уведення лікарських речовин в основу, гомогенізація мазей, стандартизація, фасування й збереження.

Підготовка основи для мазей полягає в розплавленні основи. Якщо вона з кількох компонентів, то плавити починають із тугоплавких речовин, при необхідності їх фільтрують.

Уведення лікарських речовин в основу здійснюється у вальцьових змішувачах чи у реакторах із паровою сорочкою або електричним обігрівом, які обладнані мішалками. Залежно від способу введення лікарських речовин і характеру розподілу їх в основ мазі розрізняють гомогенні, суспензійні, емульсійні й комбіновані.

Гомогенні (мазі-розчини) – утримують лікарські речовини розчиненими в основі.

Суспензійні – містять лікарські речовини, які не розчинні у воді й основі, тому вони розподіляються по типу суспензії.

Емульсійні – характеризуються наявністю рідкої дисперсійної фази, що не розчиняється в основі й емульсії, що розподіляється в ній.

Комбіновані – найбільш складні багатокомпонентні системи, які утримують рідину і твердий інгредієнт, один із яких розчиняється у воді, інший в основі.

Гомогенізацію мазей виконують, якщо при перемішуванні не вдається одержати необхідний ступінь дисперсності лікарських речовин. Здійснюється в жорнових млинах або валкових мазетерках.

Мазь стандартизують за вмістом лікарських речовин, значенню рН і ступенем дисперсності твердих частинок у суспензії.

Підвищену фізичну стійкість суспензійних і емульсійних мазей досягають додаванням загусників, емульгаторів, інших допоміжних речовин. Хімічну стабільність забезпечують застосуванням антиоксидантів (бутилоксианізол, токоферол тощо). Мікробіологічна стабільність створюється за допомогою консервантів (кислота сорбінова 0,2%, суміш 1:3 ніпагіну й ніпазолу, спирт бензиловий 0,9%).

Мазі за магістральним прописом виготовляють в аптеках.

Мазеву основу зважують на парафінованому папері. Лікарські речовини, що легко розчиняються в мазевих основах, спочатку розчиняють у невеликій кількості мазевої основи, а потім додають решту мазевої основи до потрібної маси згідно з рецептом. Нерозчинні або погано розчинні в мазевих основах речовини спочатку подрібнюють у порошок, розтирають із невеликою кількістю розплавленої мазевої основи, а потім додають решту мазевої основи. Лікарські речовини, що легко розчиняються у воді, розчиняють у невеликій кількості води і змішують із мазевою основою.

Складну мазеву основу спочатку розплавляють на водяній бані, а потім поступово перемішують із лікарськими речовинами до застигання. Якщо в рецепті не вказана основа, мазь готують на вазеліні.

Фасують мазі у скляні банки, поліетиленові або алюмінієві туби, зберігають в прохолодному, захищеному від світла місці. Тривалість зберігання мазі, яка виготовлена в аптеці, становить 10 діб.

В рецептах указівок стосовно пакування мазей не роблять. Загальна кількість виписаної мазі залежить від потреби та використання, але звичайно не перевищує 10-100 г. Якщо в скороченій формі рецепта на просту неофіцинальну мазь не вказана концентрація, то готують 10%, а очну - 2%.

Мазі належать до недозованих форм ліків, тому в рецептах виписують їх загальну кількість.

Більшість простих і складних мазей випускаються фармацевтичною промисловістю у готовому вигляді (офіцинальні). Їх виписують тільки в скороченій формі без зазначення складу, пропис рецепта починають із назви лікарської форми

При виписуванні в рецептах магістральної простої мазі, основою якої є вазелін, користуються скороченою або розгорнутою формами пропису.

У скороченій формі концентрацію діючої речовини зазначають у процентах або одиницях маси (вагових). В розгорнутій формі пропису перераховують інгредієнти мазі (діючу речовину, мазеву основу) і зазначають їх кількість, потім дають вказівку утворити мазь.

Якщо в рецепті не зазначено мазеву основу й мазь магістральна, її виготовляють на жовтому вазеліні. Усі інші, як прості, так і складні неофіцинальні мазі, які виготовляють на інших мазевих основах, виписують тільки в розгорнутій формі пропису.

Очні мазі виписують дрібним тваринам по 5 г, а великим – по 10 г.

ПАСТИ – PASTAE

Це лікарські засоби для місцевого застосування, що являють собою суспензії, які містять значну кількість (від 25% до 65%) твердої дисперсної фази, розподіленої в основі. Паста містить одну або більше діючих речовин та допоміжні речовини. Як основа для паст використовується мазева основа, проте при потребі до неї можуть додавати порошкоподібні індиферентні речовини в якості згущувачів.

Звичайно основою є сплав 3 частин вазеліну з 2 частинами ланоліну, а індиферентними порошкоподібними речовинами є тальк (Talcum), біла глина (Bolus alba), крохмаль (Amylum), цинку оксид (Zinci oxydum) тощо.

Пасти довше за мазі утримуються на шкірі, володіють вираженою адсорбуючою та протизапальною дією.

Пасти належать до недозованих лікарських форм, тому в прописі зазначають їх загальну кількість.

Maгістральні пасти виписують тільки в розгорнутій формі із зазначенням усіх інгредієнтів та їх кількості. Технологія виготовлення пасти така сама, як і мазі.

ЛІНІМЕНТИ – LINIMENTA

Це лікарські засоби для місцевого застосування, які містять до 5% твердих речовин. Лінімент містить одну або більше діючих речовин та допоміжні речовини, які утворюють основу.

Лініменти, як правило, призначені для зовнішнього застосування.

По виготовленню розрізняють.

1. Лінімент-розчин – це гомогенні суміші взаєморозчинних рідин, а саме жирних олій (Oleum Helianthi, Ol.Persicorum, Ol.Amygdalarum, Ol.Olivarum, Ol.Lini, Ol.Sesami, Ol.Cannabis, Ol.Ricini) з ефірними оліями (Ol. Eucalypti, Ol.Hyoscyami, Ol.Terebinthinae та інші) та леткими лікарськими рідинами (Methylum salicylas, Cnloroformium, Spiritus camphoratus).

2. Лінімент-емульсія – це суміш жирних олій з лугами (Ammonium causticum solutum та інші).

3. Лінімент-суспензія – це найдрібніші суспензії нерозчинених лікарських речовин в конкретному рідкому середовищі.

Крім того, лініменти можуть бути у вигляді студенистої маси, що плавиться при температурі тіла тварин. Це суміші спирту, мила і деяких лікарських речовин, під назвою “оподельдоки” (від лат. оро del doctore) - «добуток досвідченого лікаря».

Виготовляють лініменти змішуванням складових частин у ступці або речовин, що легко змішуються, у склянках.

Відпускають лініменти в склянках або пластикових пляшках з етикеткою для зовнішнього застосування та зазначенням для лініментів-емульсій та суспензій «Перед уживанням збовтувати».

Офіцинальні лініменти виписують за скороченою формою, а магістральні – у розгорнутій.

ПЛАСТИРИ – EMPLASTRA

Це лікарська форма у вигляді пластичної маси, яка має здатність розм'якшуватися при температурі тіла і прилипати до шкіри; або у вигляді маси, нанесеної на носій (тканину).

Пластирі використовують для захисту уражених ділянок шкіри, фіксування пов'язок, зближення країв ран або для місцевої лікарської дії (кератолітичної, антисептичної). Крім того, вони можуть діяти і резорбтивно. Якщо пластир не містить лікарських речовин, його називають “пластир липкий” (emplastrum adhaesivum).

За консистенцією пластирі поділяють на тверді та рідкі. Тверді пластирі випускають намазаними на тканину або у вигляді конусоподібних чи циліндричних блоків. Рідкі пластирі випускають у пляшках, флаконах і аерозольних балонах, після випаровування розчинника на шкірі залишається плівка. Усі рідкі пластирі мають комерційні назви, наприклад: клеол (Cleolurn), колодій (Collodium), кубатол (Cubatolum) та інші.

Офіцинальні пластирі виписують у скороченій формі. В рецепті для намазаних пластирів пишуть розмір тканини в сантиметрах (довжина й ширина або площа), ненамазані пластири виписують загальною кількістю, як порошкоподібні лікарські речовини.

КАШКИ – ELECTUARIA

Це лікарська форма для внутрішнього застосування, застосовується лише у ветеринарній медицині. По консистенції кашки розрізняють густі (Е. spissum), які схожі з болюсами, та м'які (Е. mollia), які схожі на густий мед.

До складу кашок входять лікарські (рослинні порошки та солі мінеральних кислот, крім сполук отруйних, сильнодіючих та таких, що розкладаються або мають неприємний смак чи запах) та формотворні (ті, що при виготовленні болюсів та пілюль).

Готують кашки так, як болюси. Відпускають у банках або коробках, викладених вощеним або парафінованим папером. Зберігають у темному сухому та прохолодному місці, але не більше, ніж 2 доби.

Виписують кашки з дозами лікарських речовин на всі прийоми, а формотворні додають скільки потрібно, у приписі пишуть назву форми, а в сигнатурі – на скільки прийомів її поділити. Якщо формотворна речовина також має фармакологічну активність, то в рецепті вказують її кількість.

Тема заняття. Рідкі лікарські форми. Технологія виготовлення та схеми прописування у рецептах.

РОЗЧИНИ – SOLUTIONES

Це гомогенна система, до складу якої входять одна або більше діючих речовин та розчинник. В якості розчинника використовується вода, але у разі поганої розчинності або з метою надання пролонгованої дії використовуються неводні розчинники (спирти, ефіри, олії тощо). Розчини призначають для зовнішнього (нанесення на шкіру), перорального застосування, для промивання порожнин тіла, для парентерального застосування (інфузії, ін'єкції), а також для дезінфекції.

Розчини для парентерального введення повинні бути стерильними.

За кількістю інгредієнтів розрізняють розчини прості (одна лікарська речовина і один розчинник) і складні, які включають більше інгредієнтів.

За типом розчинника розчини діляться на водні, спиртові, олійні, комбіновані (водно-спиртові, спиртово-водні) та інші (неводні) розчинники.

Найбільш універсальним розчинником є вода, зокрема дистильована (Aqua destillata), кип'ячена (Aqua cocta), кринична (Aqua communis), водопровідна (Aqua fontana), також використовують гліцерин (Glycerinum), олії маслинова (Oleum Olivarum), персикова (Oleum Persicorum), мигдальна (Oleum Amygdalarum), соняшникова (Oleum Helianthi), лляна (Oleum Lini), спирт етиловий (Spiritus aethylicus), поліетиленгліколь (Polyaethylenglycolum), ізотонічні розчини натрію хлориду (0,9%), глюкози (5%), новокаїну (0,25 - 0,5%).

Залежно від концентрації розрізняють розчин насичений (saturata), концентрований (concentrata) та розбавлений (diluta). Випускають концентровані розчини (концентрати), які розводять до потрібного об'єму відповідною рідиною перед застосуванням.

За місцем виготовлення розчини можуть бути офіцинальними і магістральними.

Виготовляють розчини трьома способами: масовим, об'ємним та масово-обємним.

При виготовленні масовим способом лікарську речовину і розчинник беруть за масою. Цей метод найточніший, але трудомісткий.

При об'ємному способі спочатку роблять концентрований розчин, а потім розведенням одержують потрібну концентрацію.

Масово-об'ємний способ полягає в тому, що лікарську речовину беруть за масою і додають до неї розчинник з метою одержання заданого об'єму розчину. Цей спосіб застосовується найчастіше.

Якщо в рецепті розчинник зовсім не зазначено, то розчин готують на дистильованій воді. Якщо в рецепті не вказано концентрацію спирту етилового, то беруть 90%.

При виготовленні розчинів крупнокристалічні речовини, сухі та густі екстракти спочатку розтирають у ступці з незначною кількістю розчинника до утворення однорідної маси, а потім уже додають необхідну його кількість, фільтрують розчини через фільтрувальний папір або кілька шарів гігроскопічної вати. Використовують також спеціальні фільтри.

Після цього їх розливають по флаконах, закупорюють герметично пробками, покривають паперовим ковпачком і споряджають етикеткою або сигнатурою: а) етикеткою білого кольору - розчини для внутрішнього вживання; б) жовтого або червоного - зовнішнього; г) блакитного - парентерального введення.

Розчини для зовнішнього і внутрішнього застосувань не стерилізуються, за винятком для введень у відносно стерильні середовища.

Для внутрішнього введення розчини призначають чайними, десертними, столовими ложками або склянками.

Приблизні міри маси рідин (г) при +20⁰С

Посуд	Вода	Олія	Спирт
1 крапля	0,05	0,05	0,02
1 чайна ложка	5,0	4,0	6,0
1 десертна ложка	10,0	9,0	13,0
1 столова ложка	15,0	12,0	20,0
1 склянка	200,0

Рецепти на прості розчини виписують скороченим або розгорнутим способами. У скороченій формі вказують назву форми, назву лікарської речовини, концентрацію (у вигляді % або співвідношення), загальну кількість розчину.

У тих випадках, коли розчин виготовляється не на дистильованій воді, то в скороченій формі рецепту зазначається: олійний (oleosa), гліцериновий (glycerinosa), спиртовий (spirituosa), ефірний (aetherosa).

Розчини низької концентрації для зовнішнього застосування виписують із зазначенням її відносно одиниці (1:500; 1:1000 тощо).

Розчини для ін'єкцій (Solutiones pro injectionibus) готують на два рази дистильованій воді (Aqua bidestillata) або воді для інєкцій (Aqua pro injectionibus). Дистильована вода може мати значну кількість мертвих тіл мікроорганізмів, які, в свою чергу, можуть бути пірогенами, тобто викликати підвищення температури тіла тварини.

У тих випадках, коли в організм треба ввести велику кількість стерильного розчину, як розчинник слід брати стерильний ізотонічний розчин натрію хлориду (Solutio Natrii chloridi isotonica pro injectionibus). Для розчинення антибіотиків частіше використовують 0,25-0,5% розчини новокаїну (Novocainum), 5-25% розчини глюкози (Glucosum).

Лікарські речовини, які не розчиняються у воді, впорскують в олійних розчинниках (Oleum Olivarum, Oleum Persicorum). Вводити олійові розчини в судини забороняється.

При виписуванні рецептів на магістральні ін'єкційні розчини в Subscriptio необхідно вказувати: sterilisatae – “простерилізованого”, sterilisata – “простерилізований”, sterilis – “стерильний”, Sterilisetur! – “простерилізуй!”. Виконується стерилізація переважно в автоклавах водяною парою при +120⁰С, а також у водяній бані 30-60 хв при +100⁰С. Якщо лікарські речовини є термолабільними, то використовують метод тиндалізації (кілька разове нагрівання понад 60⁰С) або додають антимікробні речовини.

Розчини для ін'єкції в ампулах і флаконах (ампульовані) виготовляють на фармацевтичних заводах в стерильних умовах і розміщують в ампули та флакони - скляний посуд місткістю 1, 2, 5, 10, 25, 50, 250, 500 мл. В них випускаються не тільки розчини хімічних сполук, а також високоочищені новогаленові препарати з рослинної сировини та органопрепарати (патентовані засоби, гормональні препарати).

Для правильного пропису розчинів в ампулах і флаконах необхідно враховувати концентрацію розчину та його кількість в одній ампулі чи флаконі. Прописують за скороченою схемою з указанням лікарської форми, лікарської речовини, її концентрації та обєму 1 ампули або флакону. У приписі вказують видати необхідну кількість одиниць фасування на курс лікування та позначкою в ампулах (in ampullis) або флаконах (in lagenis).

Лікарські засоби, що швидко руйнуються в розчині (тіопентал-натрій, бензилпеніцилін-натрій, біцилін, стрептоміцину сульфат тощо), випускаються у формі стерильного порошку. Перед застосуванням ці порошкоподібні лікарські речовини розчиняють відповідним розчинником, яким найчастіше є стерильний ізотонічний розчин натрію хлориду, 0,25% і 0,5% розчини новокаїну або вода для інфекцій. Розчини готують, як правило, ex tempore (перед вживанням). В ампулах випускаються також розчини, які мають спеціальну комерційну назву (кордіамін).

Більшість антибіотиків, гормональних препаратів тощо зберігаються і видаються в закритих, ізольованих від атмосферного повітря, флаконах.

Рідкі лікарські засоби, які мають комерційну назву, виписують в рецепті без назви лікарської форми i без указання концентрації розчину в ампулі.

Суспензії – SuspensIONES

Це лікарська форма, яка містить в якості дисперсної фази одну або більше діючих речовин, розчинених або диспергованих у відповідному розчиннику. Суспензії містять допоміжні речовини, призначені для забезпечення необхідної в'язкості, стабілізації рН, для поліпшення розчинності діючих речовин, ароматизатори, смакові добавки тощо.

Найчастіше застосовуються суспензії, в яких дисперсним середовищем є вода, витяги лікарських рослин, гліцерин, олії, а в якості дисперсної фази – різні порошкоподібні речовини. Це термодинамічно нестійкі системи, мутні, непрозорі. Характеризуються кінетичною (седиментаційною) і агрегативною (конденсаційною) нестійкістю. Допускається наявність осаду, який легко диспергується з утворенням суспензії.

Суспензії призначені для зовнішнього, внутрішнього, парентерального застосування тощо. Суспензії класифікуються за дисперсним середовищем (водні, олійні), за розміром частинок.

Отримують суспензії шляхом диспергування (подрібнення частинок) та конденсації (утворення частинок). Суспензії випускаються в однодозових та багатодозових контейнерах. Контейнери суспензій для ректального, вагінального, вушного застосування пристосовані для введення лікарського засобу в пряму кишку, піхву тощо або забезпечені відповідним аплікатором.

Правила прописування суспензій такі ж, що й для розчинів.

ЕМУЛЬСІЇ – EMULSA

Це лікарська форма, однорідна за зовнішнім виглядом, що складається із взаємно нерозчинних тонкодиспергованих рідин. Емульсії, як правило, стабілізуються емульгаторами. Емульсії бувають різних типів – вода/олія (зворотний тип) або олія/вода (прямий тип).

Існують емульсії, в яких замість водної фази виступає неводна рідина (гідрофільний розчинник). Такі емульсії одержали назву "неводної олії", вони можуть утворювати плівки.

Емульсії можуть розшаровуватися, але при збовтуванні мають легко відновлювати попередній вигляд.

Емульсії призначені для зовнішнього, внутрішнього, парентерального застосування та ін. Емульсії класифікуються за дисперсійним середовищем (водні, олійні), за розміром часток.

Емульсії для парентерального введення потребують тонкого подрібнення дисперсної фази.

Емульсії випускаються в однодозових та багатодозових контейнерах. Контейнери, що містять емульсіі для ректального, вагінального, вушного застосування, пристосовані для введення лікарського засобу в пряму кишку, піхву або забезпечені відповідним аплікатором.

За способом виготовлення розрізняють: емульсії олійні (Emulsa oleosa) і насінні (Emulsa semеnalia).

Співвідношення насіння до води у справжніх емульсіях – 1:10. Насінні (справжні) емульсії одержують розтиранням з водою у ступці насіння льону (Semen Lini), плодів конопель (Fructus Cannabis), насіння соняшника (Semen Helianthi), насіння маку (Semen Paraveris), насіння гарбуза (Semen Cucurbitae) з водою у співвідношенні 10:1. Потім додають решту води, проціжують крізь марлю та доливають до потрібного обєму. Насіння і плоди цих рослин містять олії і слизові речовини білкової природи, які мають емульгуючі властивості, тому емульгатори не потрібні.

Олійні (несправжні) емульсії виготовляють з рідких олій: рицинової (Oleum Ricini), лляної (Oleum Lini), соняшникової (Oleum Helianthi), конопель (Oleum Cannabis), мигдалю (Oleum Amygdalarum) та ін.

Для того, щоб з олії і води утворилась емульсія, потрібно розділити їх на найдрібніші краплини. З цією метою олію змішують із спеціальними речовинами (емульгаторами). В цій якості використовують: камідь (Gummi arabicum), желатину (Gelatina), желатозу (Gelatosa), жовток яйця (Vitellum Ovi) з розрахунку 2 частини олії, 1 частина емульгатора і 17 частин води. При промисловому виробництві емульсій застосовують такі емульгатори, як твін-80, Т-2, ПАР, метилцелюлозу.

Олійні емульсії виготовляють додаючи до зваженої кількості емульгатора потрібної олії і старанно розтираючи у сухій ступці до однорідної сметаноподібної маси. Після цього при постійному розтиранні доливають поступово необхідну кількість води до утворення молокоподібної рідини. До емульсій нерідко додають порошки, настойки, сиропи та ін. Існують також спеціальні апарати для виготовлення емульсій.

Емульсії застосовують зовнішньо і всередину, а також для маскування неприємного смаку ліків.

Виписують емульсії скороченим або розгорнутим прописом. Якщо немає вказівки про вибір олії, застосовують персикову, маслинову або соняшникову олії. Зберігати емульсії потрібно у прохолодному місці, перед застосуванням збовтати.

НАСТОЇ ТА ВиВАРИ – INFUSA et DECOCTA

Це водні витяжки з рослинної сировини або водні розчини спеціальних екстрактів (концентратів).

Настої виготовляють з мяких частин лікарських рослин (листків, квіток, трави), інколи грубих частин рослин (якщо там є ефірні олії, або глікозиди, що легко руйнуються при тривалому нагріванні).

Вивари виготовляють з грубих (твердих) частин лікарських рослин (плоду, насіння, кори, коріння, кореневищ, бульби), зрідка з листків (листків мучниці).

Настої і вивари призначаються для внутрішнього і, рідше, для зовнішнього застосування (примочки, припарювання). Виготовляють їх перед вживанням. Оскільки настої і вивари швидко псуються, їх виписують на 2-3 доби і рекомендують зберігати в прохолодному місці. Дозують настої і вивари ложками, склянками, пляшками.

При виготовленні настоїв і виварів здебільшого користуються трьома співвідношеннями – 1:10 (одна частина по масі рослинної сировини і 10 частин за об'ємом води) для не сильнодіючих речовин; 1:30 – для трави горицвіту (herba Adonidis vernalis), конвалії (herba Convallariae), кореневищ з корінням валеріани (rhizoma cum radicibus Valerianae), коріння істоду (radix Senega) та маткових ріжків (Secale cornutum); 1:400 – для сильнодіючих і отруйних – трава термопсису (herba Thermopsidis), листки наперстянки (folium Digitalis), коріння іпекакуани (radix Ipecacuanhae).

Для виготовлення настоїв і виварів лікарську сировину подрібнюють різанням, товченням або розтиранням до частинок розміром менше за 0,5 мм (плоди, насіння), 3 мм (стебла, кору, коріння, кореневища, бульби) або 5 мм (листя, квіти, траву). Зважену кількість подрібнених частин рослини кладуть в інфундирку (фарфоровий, емальований або з нержавіючої сталі посуд), раніше підігріту протягом 15 хв. на водяній бані, заливають дистильованою водою кімнатної температури, закривають кришкою і ставлять на кипячу водяну баню або в інфундирний апарат, часто помішуючи. Інфундирку з сировиною витримують протягом 15 хв. для виготовлення настоїв і 30 хв. – виварів. Потім охолоджують настої протягом 45 хв., а вивари – 10 хв., проціджують, віджимаючи залишки рослинного матеріалу (дрогу). Якщо при виготовленні настою чи вивару зменшується розрахований за рецептом об'єм колатури (проціженої рідини), то до зазначеного об'єму доливають дистильовану воду.

Виписують настої і вивари частіше в скороченій формі з зазначенням назви форми, частини лікарської сировини, її маси та загальної кількості настою або вивару в мілілітрах чи грамах на усі прийоми.

Відпускають та зберігають настої та вивари у склянках, закритих корками.

МІКСТУРИ – MIXTURAE

Це лікарська форма, що утворюється при змішуванні у розчиннику двох і більше твердих або рідких лікарських речовин. Це можуть буги суміші твердих або рідких речовин з водою чи настоєм, виваром, слизом, емульсією, настойкою, екстрактом; суміші рідких лікарських форм між собою. Вони бувають прозорими, каламутними, з осадом (останні перед застосуванням слід збовтувати).

Лікарські речовини, які розчинені у мікстурі, краще всмоктуються і швидше діють на організм порівняно з порошками і таблетками. Недоліком мікстур є неточність дозування і нестійкість при зберіганні.

Всі мікстури, як правило, магістральні форми. Тому їх виписують розгорнутим прописом, тобто в рецепті перераховують усі інгредієнти і зазначають їх кількість на усі прийоми, як розчинник беруть дистильовану воду. Дозують мікстури у сігнатурі, призначаючи здебільшого всередину столовими, десертними, чайними ложками, склянками.

Мікстури, в яких випадає осад, прописують з позначкою "Перед використанням збовтати", а мікстури, що містять настої, вивари, слизи, емульсії – "Зберігати у прохолодному місці". Призначають на 1-3 доби.

СЛИЗИ – MUCILAGINES

Це густа рідина, яка містить в розчиненому вигляді або у вигляді суспензії різні види рослинного слизу. Слиз одержують шляхом обробки водою спеціальної рослинної сировини, що містить слизові речовини: насіння льону (Semen Lini), крохмаль картоплі (Amylum Solani), пшениці (Amylum Tritici), рису (Amylum Oryzae), кукурудзи (Amylum Majdis), корінь алтеї (Radix Althaeae), бульби салепу (Tuber Salep), або із речовини, що є слизом за природою – аравійська камідь (Gummi arabicum), абрикосова камідь (Gummi armeniacae), трагакантова камідь (Gummi Tragacanthae).

Виготовляють слиз шляхом змішування 1 частини насіння із 30 частинами гарячої води та збовтування суміші у склянці протягом 15 хв. Слиз із крохмалю виготовляють змішуванням 1 частини крохмалю із 4 частинами холодної води, потім додають 45 частин гарячої води, при помішуванні нагрівають до кипіння і витримують 3-5 хв, відпускають після охолодження.

Слизи застосовують для зменшення місцевоподразнюючої дії лікарських речовин, сповільнення всмоктування ліків у кишках та зменшення всмоктування отрут стінками при отруєннях. Добре діють слизи при запаленні слизової оболонки кишок і шлунка. Вводять їх через рот або у вигляді клізми через пряму кишку, рідше зовні.

Виписують слизи у скороченій формі.

НАСТОЙКИ – TINCTURAE

Це прозора забарвлена спиртова, спиртово-водна або спиртово-ефірна витяжка лікарських речовин з сировини рослинного або тваринного походження.

Для приготування настойок сировина перед екстракцією може піддаватися попередній обробці, наприклад, подрібненню, знежиренню або інактивації ферментів. Настойки виготовляють мацерацією, перколяцією або іншими методами із застосуванням спирту відповідної концентрації. Настойки звичайно виготовляють, використовуючи 1 частину сировини и 10 частин екстрагенту або 1 частину сировини та 5 частин екстрагенту (якщо сировина містить сильнодіючі речовини).

Метод мацерації полягає у подрібненні сировини, додаванні екстрагенту і настоюванні протягом 7 діб при температурі 15-20⁰С з періодичним перемішуванням. Потім рідину зливають, сировину віджимають, отриману рідину відстоюють 4-5 діб, фільтрують і доводять обєм екстрагентом.

Метод перколяції забезпечує повне вивільнення діючих речовини із сировини. З цією метою подрібнену сировину у окремому посуді змочують екстрагентом і витримують 4 год, для набрякання, потім переносять у перколятор і заливають такою кількістю екстрагенту, щоб його рівень був на 3-4 см вище за сировину. Перколятор щільно закривають і залишають на 24 год, потім пропускають повільно нові порції екстрагенту, до того часу поки він бути виходити із апарату забарвленим. В якості екстрагентів використовують 70⁰ спирт етиловий, скраплений вуглекислий газ.

Настойки можуть бути отримані шляхом розчинення відповідних сухих екстрактів.

Настойки призначені для перорального та зовнішнього застосування. Зберігають у прохолодному, захищеному від світла місці в добре закупорених склянках.

Виписують настойки як офіцинальні форми, тобто пропис починають з назви лікарської форми, потім зазначають назву рослини і кількість настойки. Дозуються настойки краплями та ложками.

ЕКСТРАКТИ – EXTRACTA

Це концентрат рідкої, твердої або густої консистенції, який звичайно одержують з висушеної рослинної та тваринної сировини шляхом мацерації, перколяції або іншими придатними методами, використовуючи спирт або інший розчинник.

Екстракти призначені для перорального застосування, для зовнішнього та парентерального застосування.

За концентрацією екстракти бувають рідкі, сухі (тверді) та густі.

Рідкі – це препарати, в яких, як правило, одна частина за масою (за об'ємом) еквівалентна одній частині за масою вихідної висушеної сировини.

Сухі – це препарати, одержані видаленням розчинника, що використовувався для їх приготування.

Густі – це препарати проміжної консистенції між рідкими та сухими. Вони виробляються шляхом часткового упарювання розчинника.

Як правило, в якості готового лікарського засобу використовують рідкі екстракти. Вони бувають для зовнішнього, перорального або парентерального застосування.

Густі та сухі екстракти застосовують для подальшого виробництва лікарських засобів (таблеток, порошків, настоїв, рідких екстрактів).

Виписують екстракти за простим прописом. Після назви лікарської форми пишуть назву рослини і обов'язково зазначають консистенцію, потім кількість екстракту в мілілітрах (рідкі) або в грамах (сухі, густі, рідкі). Дозують екстракти краплями, ложками, іноді виписують дозовані.

Зберігають екстракти в добре закупореному посуді в захищеному від світла приміщенні.