Організація як система

Основні постулати розвинутих систем (закони Мерфі):

• все – система;

• все – частка ще більшої системи;

• Всесвіт безмежно систематизований знизу до верху і зверху до низу;

• усі системи безмежно складні (ілюзія простоти виникає через те, що увага концентрується на одному або декількох елементах, змінних.

Система – це об’єкт, який складається із взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів, кожен з яких вносить свій внесок в утворення і існування цілого.

Складні системи мають тенденцію протидіяти власним складовим елементам (принцип Шательера).

Діюча складна система неодмінно утворюється з дій простих систем.

Складна система, спроектована аби як, ніколи не запрацює, і виправити її неможливо.

Системи завжди поводять себе не так, як їм прописано згідно інструкції.

Властивості великих систем:

1. Неадитивність – ефективність їх діяльності змінюється в часі і далеко не завжди дорівнює алгебраїчній сумі ефектів частин, що її утворюють.

2. Емержентність – неспівпадіння цілей організації з цілями підсистем, частин-елементів, що її утворюють.

3. Синергічність (від грецького synergeia – співробітництво, співдружність) – розуміють однонаправленість дій, інтеграцію зусиль в системі, які приводять до зростання, примноження кінцевого результату.

4. Мультиплікативність – мають на увазі управлінські дії або стихійні процеси, спрямовані на примноження ефективності системи (може бути позитивною і негативною).

5. Стійкість роботи системи може порушуватися при необґрунтованому ускладненні або спрощенні організаційної структури.

6. Адаптивність – спроможність пристосовуватися до нових зовнішніх умов, спроможність саморегуляції і відновлення стійкості діяльності.

7. Централізованість – це властивість системи бути керованою з єдиного центру, коли підсистеми і частини організації керуються командами з єдиного центру і користуються наперед визначеними правами.

8. Відособленість – означає прагнення системи до автономії, ізольованості і проявляється при вирішенні питань розподілу ресурсів і владних повноважень частин великої організації, конгломеративних об’єднань, централізації та децентралізації управління.

9. Сумісність – розуміють взаємопристосованість і взаємоадаптивність частин систем один до одного.

10. Зворотного зв’язку – сутність якого полягає в тому, що інформація (ресурси, енергія) з виходу системи (або підсистем, які в неї входять) поступає на вхід цієї ж системи (або підсистем, які в неї входять).

Поняття організації використовується стосовно наступних систем:

• біологічних;

• технічних;

• соціальних

Системи класифікують:

• концептуальні та емпіричні;

• природні і штучні;

• організаційні і технічні;

• закриті і відкриті.

УСІ ВИРОБНИЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ: штучні, соціальні, відкриті, відносно постійні, нестабільні.

СИСТЕМА – організована множина взаємозв’язаних елементів, які взаємодіють між собою в процесі існування і розвитку (досягнення цілей).

ЕЛЕМЕНТ – самостійне обумовлене утворення системи, частина системи, яка має власні специфічні риси, властивості та особливе призначення і не потребує подальшого дроблення.

Система складається зі структури.

СТРУКТУРА – кінцева сукупність елементів і відносин між ними, які вони проявляють вступаючи у взаємозв’язки один з одним.

Елементи розрізняються між собою властивостями, які проявляються в процесі взаємодії. Умови і способи реалізації елементами власних властивостей називаються ВІДНОСИНАМИ.

Ті відносини, які реалізуються в процесі функціонування системи, переходять у ЗВЯЗКИ, а інші зберігаються як відносини.

Недіючих систем не існує.

Система перестає бути собою і зводиться до простого набору складових елементів, як тільки зупиняється “рух” процесів “перетворення” певної субстанції (наприклад, ресурсів в продукцію) в бажаний результат (ЦІЛЬ), заради якої ця система існує.

КОЖНА СИСТЕМА УТВОРЮЄТЬСЯ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ПЕВНОЇ ЦІЛІ

Ціль системи – це певний усвідомлений бажаний її стан (множина станів), які вона повинна досягнути в майбутньому в певний момент часу. Цілі поділяються на часткові цілі і знаходяться в ієрархічній залежності за певними ознаками і утворюють так зване “дерево цілей”.

КРИТЕРІЙ – є функцією цілі системи, її первісного і кінцевого стану, за яким можливо оцінити ефективність системи в минулому, сучасному і майбутньому; це ознака, на основі якої здійснюється класифікація.

Центральною системноутворювальною властивістю організацій є ЦІЛІСНІСТЬ, що означає:

• Властивості системи не завжди є сукупність властивостей її елементів;

• Усі елементи прямо чи опосередковано пов’язані між собою, і відсутність або додавання одного з елементів змінює відносини між іншими елементами – система змінює властивості.

Як правило, будь-яку систему, яка розглядається, можливо ідентифікувати як елемент системи більш високого порядку (наприклад: підприємство – галузь; фірма – ринок).

Елементи, які не входять до складу організації, знаходяться поза нею і утворюють ЗОВНІШНЕ СЕРЕДОВИЩЕ (ДОВКІЛЛЯ), яке складає множину суб’єктів, факторів, сил, які характеризуються динамізмом і впливають на рівень адаптованості і життєспроможності організації.

Отже, для забезпечення управління організацією як відкритою системою важливо усвідомити, що вона складається з деякої сукупності частин, які називаються ЕЛЕМЕНТАМИ, які пов’язані між собою ЗВЯЗКАМИ. Форма зв’язків організаційно закріплюється в СТРУКТУРІ. Елементи взаємодіють один з одним, впливають один на одного, виходячи зі становища в системі, в результаті взаємного впливу між собою і довкіллям. Зміни, які відбуваються в результаті взаємодії, називаються ПРОЦЕСАМИ. Організація як система визначається ЦІЛІСНІСТЮ, а властивості, які проявляються, виникають тільки в результаті взаємодії складових елементів. Властивості системи, на основі яких її можливо ідентифікувати (ІДЕНТИФІКАЦІЯ), відрізняють організацію від інших систем. Кожна організація – це система соціально-економічних відносин, особлива форма, яка відображає цілі і цінності індивідуумів або груп, які її проектують.

Основний закон організації – закон СИНЕРГІЇ – полягає у тому, що сума властивостей (потенціалів, енергії, якостей) організованого цілого перевищує “арифметичну” суму властивостей елементів – складників даного цілого.

Ефект синергії виникає за рахунок взаємодії співучасті, взаємодії елементів, які знаходяться в межах цілого. Цей закон має різне практичне використання (наприклад, при формуванні корпоративної стратегії).

У даний час теорія організації перебуває на стадії становлення, але найчастіше згадуються ще такі закони:

• єдності аналізу-синтезу (процеси спеціалізації, диференціації, з одного боку, доповнюються протилежними (уніфікації, універсалізації тощо);

• пропорційності (необхідність певного співвідношення між частинами цілого);

• композиції (мета діяльності підсистеми одночасно є однією з підцілей діяльності системи);

• самозбереження (кожна реальна фізична чи матеріальна система прагне зберігати себе як ціле утворення і економніше витрачати свій ресурс);

• інформованості (у системі не може бути більше порядку, ніж інформації);

• онтогенезу (кожна організація проходить у власному розвитку певні фази життєвого циклу: становлення, розквіт, згасання).

АДАПТИВНІСТЬ – це така форма розвитку організації, при який зберігається її функції шляхом гнучкого пристосування до змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі.

Основні положення старої і нової парадигми управління:

СТАРА ПАРАДИГМА	НОВА ПАРАДИГМА
1. Організація – “закрита” система, цілі, задачі і умови стабільні	1. Організація – “відкрита” система, яка розглядається в єдності факторів внутрішнього і зовнішнього середовища
2. Обсяги випуску, масштаби – головний фактор успіху і конкурентоспроможності	2. Задоволення потреб через якість товарів і послуг
3. Головна задача – раціональна організація техпроцесів, ріст продуктивності праці, ефективного використання ресурсів	3. Ситуаційно-системний підхід, швидкість і адекватність реакцій для адаптації до динамічних умов середовища
4. Джерело прибутків – робітник і продуктивність його праці	4. Джерело прибутків – люди, які володіють знаннями (когнитаріат) і умови для реалізації їх потенціалу
5. Управління засноване на контролі усіх видів діяльності, функціональному розподілі робіт, нормах, стандартах і правилах поведінки	5. Управління засноване на підвищенні ролі культури, нововведеннях, мотиваціях нових стилях керівництва