3. Основні правила бібліографічного опису джерел

Бібліографія – це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки чи техніки, якій присвячено основний зміст книги. Розрізняють бібліографію:

1. реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;

2. рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати;

3. як список використаної літератури – містить перелік книг, на які посилається автор.

Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру та призначення видання.

Способи розташування бібліографічних відомостей:

1. алфавітний,

2. хронологічний,

3. тематичний (усередині тематичних рубрик слід дотримуватись алфавітного або хронологічного принципу розташування назв).

Укладають бібліографію відповідно до вимог державного стандарту.

Для уніфікації складання бібліографічного опису на міжнародному рівні, забезпечення можливості обміну результатами каталогізації розроблено новий національний стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання», який набув чинності 1 липня 2007 року. Він є базовим для системи стандартів, правил, методичних посібників зі складання бібліографічного опису.

Новий національний ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 покликаний забезпечити впровадження сучасних автоматизованих технологій опрацювання документів, ведення інформаційних баз даних; ефективність пошуку та використання документів усіх видів і типів; результативний обмін бібліографічною інформацією між інформаційними службами, бібліотеками, видавцями і книготорговельними організаціями як усередині України, так і за її межами. Дотримання нових норм при створенні бібліографічної інформації дасть змогу адекватно подати документ у бібліографічному записі й створити якісний інформаційний продукт.

4. Оформлювання покликань

Невід’ємною складовою наукових робіт є посилання / покликання на наукові джерела.

Розрізняють два способи покликань:

1. Покликання – фрагмент наукової праці, у якому автор подає відомості про предмет свого дослідження, наявні в інших наукових джерелах.

Мета покликання – аргументувати, доповнити або проілюструвати власну думку фактами з інших наукових текстів; підтвердити чи спростувати чужу думку; порівняти різні підходи вчених щодо аналізованої проблеми, наприклад: Мова, – наголошував В.Гумбольдт, – це об’єднана духовна енергія народу, що дивовижним чином закріплена у відповідних звуках і в цьому вияві та через взаємозв’язок своїх звуків зрозуміла всім мовцям [1, с. 21].

У записі [1, с. 21] 1 указує на перше джерело в бібліографії, 21 – на його сторінку. Наявність покликань свідчить про наукову обізнаність автора, обґрунтованість положень запропонованого дослідження.

Необхідно подавати покликання на всі джерела чи матеріали згадані в науковому тексті.

2. Покликання – це текст, що розміщується в кінці сторінки й відмежовується від основного тексту горизонтальною рискою. Біля слова чи вислову, які вимагають пояснення або коментаря, ставиться знак покликання (цифра з дужкою чи без неї або зірочка), який повторюється на початку самого покликання.

Знак «зірочка» використовується в тому випадку, коли покликань у роботі небагато і розміщуються вони переважно по одній на сторінці.

Якщо використовуються арабські цифри як знак покликання, то його нумерація може бути сторінковою (в межах однієї сторінки) чи наскрізною (через усю роботу).

Знаки покликань повинні бути однотипними в межах однієї роботи. Цифри й зірочки пишуться біля слова вгорі, без відступу між словом і знаком, проте після покликання відступ обов’язковий. Розділові знаки ставляться після знака покликання.

Правила оформлення тексту покликання.

1. Основний текст відділяється від тексту покликання горизонтальною рискою в 15 знаків.

2. Відокремлювальна риска відділяється від основного тексту півтора або двома інтервалами залежно від того, з яким інтервалом написано сам текст.

3. Текст покликання відділяється двома інтервалами від відокремлювальної риски.

4. Текст покликання пишеться через один інтервал з абзацу.

5. Якщо на сторінці декілька покликань, то кожне відділяють двома інтервалами.

6. Усі покликання друкуються на тій сторінці, до якої вони стосуються. Не бажано розривати покликання та переносити їх на іншу сторінку.