1) Лексичні засоби;

2) Морфологічні засоби:

а) абстрактні іменники (клімат, швидкість, гравітація, сюжет, діалектика, категорія, вічність, фактор, функція);

б) дієслова широкої семантики (існувати, мати, виявляти, проявлятися);

в) граматична форма однини іменників, за якою стоїть не окремий предмет, а поняття про клас предметів: Вовк – хижа тварина із роду собак. Латаття біле – багаторічна водяна трав’яниста рослина родини лататтєвих;

г) позачасові форми дієслів, зокрема теперішнього часу постійної дії, абстрактного теперішнього часу або абстрактного майбутнього часу: Вода кипить при температурі 100°. Внаслідок цього в металі почнуть індукуватись вихрові струми, які також будуть змінюватись;

д) дієслова третьої особи множини у неозначено-особовому значенні: Буре вугілля видобувають на території Придніпровської височини, Прикарпаття та Закарпаття. За цим методом розплавлений метал вміщують у магнітне поле, яке змінює свою величину;

е) дієслова у ролі компонентів дієслівно-іменних сполучень, в яких основне смислове навантаження виражається іменниками: проводити дослідження, здійснювати аналіз, піддавати криниці, знаходити застосування тощо; це пов’язано з тим, що в науковій літературі визначення понять переважає над назвою дій.

є) дієслова-зв’язки: бути, являти (собою), служити, володіти та ін., що також сприяє створенню узагальнено-відстороненого колориту;

3) Синтаксичні засоби:

а) неозначено-особові речення;

б) узагальнено-особові речення;

в) безособові речення;

г) вживання номіналізованих структур, зокрема таких, у яких семантика предиката виражена віддієслівним іменником в синтаксичній позиції підмета чи додатка, а дієслово є формально-граматичним центром речення: Внаслідок реакції відбувається перерозподіл маси.

2. Підкреслена логічність виявляється в послідовності, несуперечливості висловлювання, в його доказовості й аргументованості, побудові мовлення відповідно до законів логіки із збереженням відношень і зв’язків реальної дійсності.

Умови логічності мовлення:

1. логічність мислення, яка передбачає вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратись на попередні етапи мислення, розвивати наступні, шукати джерела і причини явищ, висувати положення (тези), вміння пояснювати, обґрунтовувати та аргументувати факти, вмотивовувати висновки, що є необхідними умовами логічності мовлення;

2. знання і правильне використання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет мислення і саму думку про нього, досягти смислової зв’язності мовлення, уникаючи суперечливості у викладі матеріалу:

а) вживання повних, переважно складних сполучникових речень, оскільки сполучники дають змогу членувати зміст і чіткіше передати смислові й логічні зв’язки між частинами змісту і речення (причина і наслідок, докази і висновки);

б) ускладнення речень відокремленими членами, що підвищує їх спаяність;

в) вживання однорідних членів речення із узагальнювальним словом, які розкривають родове поняття за допомогою вужчих, видових понять;

г) вживання вставних слів і словосполучень, які увиразнюють логіку мислення, послідовність викладу (по-перше, по-друге, відповідно, отже та ін.);

д) використання слів і словосполучень, які вказують на логічний зв’язок: тому, спочатку, потім, насамперед, насамкінець тощо;

е) прямий порядок слів у реченні;

3. дотримання триєдиної композиції наукового тексту: вступ, основна частина, висновки.

3. Однозначність і точність формуються на основі зв’язку мовлення з дійсністю і мисленням. Їх можна досягти за умови глибокого знання предмета мовлення, мовної системи і вироблених мовленнєвих навичок.

Точність мови – це відповідність змісту мовлення предметно-речовій дійсності, реальним особам і системі понять про них. Точність залежить від вибору слова чи вислову, а також від уміння мовця зіставляти слово, предмет і поняття, розмежуванню значень багатозначного слова (багатозначні слова виступають у текстах наукового стилю лише в одному чітко визначеному контекстом значенні, завдяки чому досягається однозначність висловлювань), слів-синонімів, омонімів, паронімів.

Точність і однозначність наукового мовлення досягається завдяки використанню:

1. великої кількості термінів;

2. слів у прямому значенні;

3. відокремлених узгоджених означень;

4. вставних і вставлених слів і словосполучень;

5. різного роду уточнень;

6. зносок, посилань, цитат, прізвищ авторів, власних назв, цифрових даних, які аргументують наукові положення і підсилюють об’єктивність та достовірність висловленого.

Оскільки точність тісно пов’язана з підкресленою логічністю, то на синтаксичному рівні вона виражається тими самими конструкціями.

4. Ясність наукового стилю визначають як його зрозумілість. Забезпечується вона точністю та логічністю викладу.

Ясності усного мовлення сприяють:

1. чітка дикція;

2. логічне й фонетичне наголошування;

3. правильне інтонування;

4. розмірений і уповільнений ритм;

5. спокійний і ввічливий тон.

На письмі ясності досягають:

1. послідовністю викладу матеріалу, що відображає логічне розгортання думки;

2. точним називанням;

3. членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки;

4. повтором домінантних, ключових і наскрізних слів.

5. Об’єктивність викладу в науковому стилі полягає у зваженості оцінювання ступеня дослідження проблеми, шляхів її розв’язання, ефективності певної теорії, рівня завершеності її вивчення, обґрунтованості результатів тощо.

6. Діалогічність. Науковий текст кваліфікується як монологічний, але йому, як і будь-якому іншому тексту, властива спрямованість на адресата. Вчений пише для колег з метою передати власні спостереження і висновки, спростувати чи підтвердити попередні дослідження, висловити своє бачення розв’язання якоїсь проблеми тощо. Тому він вступає в діалог, а то й полілог з попередниками та з майбутніми читачами.

Діалогічність виражається у використанні:

1. запитань – відповідей;

2. проблемних запитань;

3. чужої мови у вигляді цитат, часто з оцінкою наведеної думки;

4. оцінних мовних засобів;

5. вставних і вставлених слів і конструкцій;

6. підкресленого протиставлення різних поглядів на проблему;

7. спростування позицій опонентів тощо.

7. Інформативна насиченість – це ступінь смислової на змістової новизни наукового тексту, що виявляється в авторській концепції, системі авторських оцінок. Цього досягають шляхом доказовості, логізованої оцінності, переконливості, аналізу, синтезу, аргументації, пояснення причиново-наслідкових відношень, висновків тощо.

8. Стислість наукового тексту полягає в умінні автора уникати непотрібних повторів, багатослів’я, мовної надмірності.

У науковому стилі добір і поєднання мовних засобів значною мірою залежить від підстилю, змісту наукової праці, мети наукового повідомлення і ситуації. Спільним для більшості текстів цього стилю є використання:

1. абстрактної лексики;

2. символів;

3. великої кількості термінів;

4. схем, таблиць, графіків;

5. зразків-символів;

6. часто іншомовних слів;

7. наукової фразеології (стійких термінологічних словосполучень);

8. цитат, посилань;

9. однозначної загальновживаної лексики.

А також відсутність тих мовних засобів, які б указували на особу автора, його уподобання (особові займенники, особові форми дієслів, експресивні суфікси).

Підсумок. Отже, науковий стиль, реалізуючись у різних підстилях (власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-довідковий, науково-інформативний, науково-технічний, науково-діловий, науково-публіцистичний, науково-фантастичний) і жанрах (стаття, дисертація, монографія, наукова доповідь, курсова й бакалаврська робота, нарис, книга, лекція, підручник, навчальний посібник, навчальна програма, збірник вправ, лекція, конспект, реферат, анотація, рецензія, відгук, огляд, словник, довідник, енциклопедія, каталог, інструкція, патент, авторське свідоцтво, доповідна записка, службовий лист, промислова реклама, науковий звіт, довідка про впровадження результатів дослідження, угода про наукову співпрацю, науково-публіцистична стаття, хроніка, науковий огляд, наукове інтерв’ю, репортаж, фантастичні оповідання, повісті, романи), активно обслуговує наукову галузь: повідомляє, аргументує, уточнює, конкретизує, оцінює, забезпечує науковий діалог і полілог. Сферою використання наукового стилю є писемне й усне мовлення.