Тема 12. Методи виховання

План:

1. Визначення МВ.

2. Класифікації МВ за структурою особистості та за двосторонністю процесу виховання.

2.1. Класифікація методів виховання за двосторонністю виховання

2.2. Класифікація методів виховання за структурою особистості

1. Визначення мв.

Метод виховання – це спосіб взаємодії вихователя й вихованця з метою формування особистості для самореалізації в основних сферах життєдіяльності шляхом поповнення нестатків

Метод виховання, як і метод навчання, складається з прийомів, дій та операцій. Його реалізація забезпечується наявністю відповідних засобів та умов.

Для ефективного використання методів виховання потрібно дотримуватись певних вимог.

1. Відповідність методів виховання загальним його цілям.

2. Опора на внутрішні закономірності формування відповідних якостей.

3. Орієнтація на активність та самодіяльність вихованця.

4. Дотримання міри в застосуванні методів виховання (принцип амбівалентності).

5. Комплексне застосування всіх методів виховання, що доповнюють і продовжують один одного. Слово не повинне розбігатися з ділом і має підтверджуватися прикладом.

2.Класифікації методів виховання.

Класифікації методів виховання являють собою їх угрупування за обраною ознакою. Серед найбільш увживаних класифікацій методів виховання виділяють: класифікацію за двосторонністю процесу виховання та класифікацію за структурою особистості.

2.1. Класифікація методів виховання за двосторонністю виховання.

Визначивши двосторонність виховання як єдність свідомості та поведінки, доцільно розділити методи виховання на метод формування свідомості та метод формування поведінки. Застосування кожного з них приводить до появи чогось нового в дитині: не знав, а тепер знаю; не вмів, а тепер умію, тобто відбувається прирощення культури. Провідним засобом першого методу є слово, другого – діло. Звідси випливає основне правило виховання: єдність слова та діла, що реалізується спочатку на рівні виховного впливу (діяльність вихователя), а потім як результат виховання (діяльність вихованця).

1. Метод формування свідомості

Метод формування свідомості реалізується у формі розповіді, лекції, бесіди, доповіді, диспуту тощо. Відповідно до змісту виховання зазначені форми реалізації МВ отримують свою спрямованість: екологічну, естетичну, етичну, національну, правову тощо.

Зважаючи на те, що найчастіше в шкільній практиці вихователь реалізує етичну просвіту учнів, розглянемо форми реалізації зазначеного методу стосовно морального (етичного) виховання.

Цілі та задачі використання методу формування свідомості в моральному вихованні школярів полягають у опануванні системою моральних норм, здійсненні аналізу практичного досвіду з позиції засвоєних знань та в самовдосконаленні особистої моральності дитини.

Для ефективного застосування зазначених методів потрібно дотримуватись наступних вимог:

1. Враховувати наявний моральний досвід дитини. Якщо він позитивний, то це стане підґрунтям подальшого морального розвитку, якщо негативний – то покаже шлях поповнення нестатків.

2. Створювати ситуацію активної участі кожної дитини в пошуках шляхів вирішення моральної колізії. Її сенс полягає в тім, щоб діти ставили моральні питання собі (а не іншим), прагнули зрозуміти проблему і самостійно знайти спосіб її вирішення.

3. Дбайливо й тактовно ставитися до дитячих переживань, почуттів, висловлювань стосовно обговорюваного морального вчинку, явища, ситуації.

4. Систематично та повсякденно використовувати метод формування моральної свідомості, постійно його видозмінювати та ускладнювати в залежності від віку, моральної вихованості, індивідуальних та типологічних особливостей вихованців.

Роз’яснення в практиці виховної роботи використовується в тому випадку, коли діти не розуміють сенсу моральних вимог і тому їх не дотримуються. У молодшому шкільному віці достатньо пояснення послідовності виконання вимог (як вітатися, як зустрічати вчителя, як прибирати класну кімнату тощо), в підлітковому та юнацькому – роз’яснення потребує глибокої мотивації щодо виконання певних вимог, коли аналізуються не лише причини, а й наслідки певних дій, висловлювань та їх суспільне значення. Не слід роз’яснювати прості, очевидні моменти (не можна плювати, різати столи, ламати квіти тощо), тут потрібна категоричність у дотриманні правил гуртожитку та використання інших методів формування свідомості та поведінки. У практиці шкільного виховання роз’яснення спирається на навіювання (некритичне сприйняття вимог: бо так треба), що впливає на підсвідомість дитини, чим підсилює виховний вплив інших методів виховання.

Розповідь на етичну тему – це яскраве доцільне монологічне викладення конкретних фактів та подій, що мають етичне наповнення й викликають адекватну емоційну реакцію.

Метою розповіді є формування та корекція знань і відношень дитини до моральної норми та до рівня її впровадження в реальних умовах життя. Розповідач має на меті:

• звернути увагу слухачів на факти моральної (аморальної) поведінки;

• скласти вірне уявлення про неї;

• викликати переживання моральних почуттів.

Активність слухачів під час етичної розповіді полягає в

• співпереживанні її героям

• уявленні ситуації, в якій діють персонажі розповіді,

• примірюванні цієї ситуації до себе (а як би вчинив я?).

Розповідь у вихованні використовується для постановки етичної проблеми, створення взірця для наслідування, зняття напруження в критичній ситуації тощо. Влучні, короткі, емоційно насичені розповіді завдяки яскравим образам, що лежать у їх основі, карбуються в почуттях дітей, передаються з вуст у вуста і надовго лишаються в пам’яті, регулюючи поведінку вихованців. Майстерно виконана та доцільно використана розповідь однаково ефективна для всіх вікових категорій.

Лекція на етичну тему, як і розповідь, базується на монологічному викладенні матеріалу, але суттєво відрізняється від останньої. Змістовно лекція складається з системи моральних ідей, а її метою є переконання в справедливості етичних принципів. Активність слухачів під час лекції полягає:

• в сприйнятті внутрішньої логіки моральних суджень;

• у виявленні причинно-наслідкових зв’язків, що приводять до певних висновків;

• у встановленні вірності одних поглядів і хибності інших.

Конкретні факти про вчинки людей використовуються в лекції як ілюстративний матеріал або відправна точка для побудови системи міркувань. Лекції на етичні теми найбільше виправдані в старшій ланці навчання за умови систематичного їх використання для засвоєння теорії моралі та формування світогляду.

Етична бесіда – це метод залучення вихованців до обговорення, аналізу та оцінки явищ реального життя та їх літературного чи мистецького відображення з метою формування особистої моральної позиції, відпрацювання та прийняття загальних моральних вимог і правил їх застосування в реальному житті.

Етична бесіда може бути тематичною та епізодичною, колективною та індивідуальною, плановою та позаплановою.

Тематична етична бесіда готується заздалегідь. Її підготовка включає

• ознайомлення з матеріалами, що будуть обговорюватись (читання книги, перегляд кінофільму, відвідування вистави тощо);

• добір і конкретизація питань для обговорення (в окремих випадках їх розподіл для індивідуальної презентації).

Алгоритм проведення такої бесіди може складатися з:

1. повідомлення конкретних фактів,

2. їх пояснення та аналізу, що проходять з активною участю всіх співрозмовників;

3. наведення прикладів аналогічних ситуацій та їх обговорення;

4. узагальнення найбільш суттєвих ознак моральних якостей, заради яких проводилась бесіда;

5. їх співставлення з раніше засвоєними знаннями;

6. формулювання морального правила;

7. відстеження міри його дотримання в реальних стосунках.

Для ефективного проведення етичної бесіди необхідні:

1. наявність етичної проблеми, що потребує колективного вирішення;

2. зацікавленість дітей у її вирішенні;

3. наявність різних точок зору на проблему, що виникла, та можливість їх висловити;

4. доцільне керівництво підготовкою та проведенням етичної бесіди з боку вихователя, коли він бачить проблему очима вихованця, розуміє його позицію та пов’язані з нею почуття;

5. атмосфера довіри, поваги, толерантності серед її учасників.

При підготовці та проведенні тематичної етичної бесіди не можна допустити:

1. щоб вона перетворилась на переказ «правильних думок» дорослих, спеціально заучених і «виданих на публіку»;

2. щоб вона перетворилась на лекцію, коли говорить вихователь, а учні лише слухають, і ще гірше, перейшла в моралізацію;

3. не можна переривати та безапеляційно заперечувати будь-яку, навіть хибну позицію, треба довести її хибність (краще, якщо це зроблять діти);

4. не можна в якості негативних прикладів використовувати вчинки учнів, називаючи їх прізвища, (негатив краще узагальнити, а позитив зробити адресним).

Індивідуальна етична бесіда проводиться з приводу поповнення моральної свідомості окремого учня. Така бесіда може відбуватися як віч-на-віч, так і в присутності інших дітей. В останньому випадку вона повинна бути лаконічною, діловою, спокійною, без тіні зверхності та іронії. Важливо, щоб під час проведення такої бесіди не виник психологічний бар’єр у спілкуванні. Вихованець відгукнеться на етичний заклик вихователя лише тоді, коли відчує його дійсну стурбованість і прагнення допомогти. Докладніше дивись у наступній класифікації.

Дискусія (там само).