4. Особливості та принципи командно-адміністартивної економічної системи.

Ця система існувала у свій час в колишніх соціалістичних країнах та республіках СРСР. Зараз командна економіка збереглася на Кубі, в КНДР, Китаї, але поступово змінює деякі принципи свого функціонування. Особливості та принципи командної економіки характеризуються наступним:

1. Єдиним власником усіх ресурсів є держава. Держава розподіляє ресурси між виробниками і привласнює повністю виготовлену продукцію. В умовах такого господарювання, коли відсутній реальний власник виробничих ресурсів, процвітали крадіжки, завищення обсягу випуску продукції та інші негативні явища. Народ, який проголошувався господарем всього майна держави, не мав реальних важелів впливу на ситуацію.

2. Державний монополізм. Державна власність як єдина форма власності викликає монополізацію виробництва і збуту продукції. Гігантські монополії в усіх областях народного господарства, при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження модних товарів, новинок техніки і технології.

3. Колективне прийняття рішень на основі централізму в управлінні та обов'язкових до виконання планів. Управління здійснюється з єдиного центру посередництвом системи планів, які у вигляді директив (наказів) надходили у області, райони, міста та села. Для всіх обов'язковим результатом було не задоволення потреб споживачів, а виконання плану.

4. Суспільні інтереси переважають над особистими.

5. Виробництво заради виробництва без врахування потреб споживачів.

6. Дефіцит. Товари і послуги випускаються без врахування потреб споживачів, які залишалися незадоволеними. Це сприяло виникненню так званого «чорного» ринку, де реалізовувалися потрібні товари і послуги, вироблені на «зекономлених» ресурсах.

7. Зрівнялівка у доходах. Кожен працівник отримує певний гарантований дохід. Він забезпечує невисокий рівень споживання і вигідний, звичайно, тим, хто не хоче працювати. Адже робітник не має стимулу для покращання результатів своєї праці, підвищення рівня освіти, майстерності. Усе одно винагорода (заробітна плата) не зростатиме.

8. Робітники закріплені по професіях та географічних регіонах.

Позитивними моментами командної економіки є: можливість, за рахунок нерозподілених доходів забезпечити всім певний рівень освіти, медичного обслуговування, пенсійного забезпечення; відсутність явного безробіття та відкритої інфляції; відсутність соціальної диференціації. Держава може швидше, ніж ринкові механізми, мобілізувати та перерозподіляти ресурси на користь пріоритетних галузей.

5. Змішана економічна система. Моделі змішаної економіки.

В другій половині XX століття, коли широко розвернулася науково-технічна революція та особливо швидко розвивається виробнича і соціальна інфраструктура, держава почала активніше впливати на розвиток національної економіки. Сучасна економіка розвинутих країн представляє собою систему, яка поєднує елементи ринкової економіки з певними елементами планової, і тому отримала назву змішаної, її основні критеріальні ознаки:

1. Існування як приватної так і державної власності, а отже і поєднання різних форм привласнення та типів господарювання. Державна власність є не тотальною, як правило це природні монополії та власність місцевих органів управління.

2. Поєднання ринкового саморегулювання з державним регулюванням. Тобто використання різних методів управління як ринкових та і державних через податки, пільги, кредити, інвестиції тощо. Уряд здійснює ряд заходів, які стосуються фінансування виробництва, соціального страхування, соціального забезпечення, захисту навколишнього середовища, захисту прав споживачів, захисту конкуренції, тощо.

3. Розвиток корпоративного сектору. Основними виробниками продукції і покупцями засобів виробництва є крупні корпорації (акціонерні товариства) і вони володіють певною економічною владою. Ця влада не є тотальною оскільки держава підтримує та заохочує існування малих і середніх підприємств.

4. В цій економіці присутні крупні банки, біржі, працюють профспілки.

5. Антимонопольна політика, спрямована на захист споживачів.

6. Широкий спектр політичних прав та свобод, багатопартійність.

7. Престижність гарної праці, його висока оплата.

8. Широкий розвиток науки та вміле використання інтелектуального потенціалу.

9. Висока культура праці, нова якість освіти та усього способу життя. Сучасна змішана економіка це економіка соціально-ринкового типу:

Для кожної системи характерні свої національні моделі організації господарства, тому що країни відрізняються своєрідністю історії, рівнем економічного розвитку, соціальними і національними умовами. Так, для адміністративно-командної системи характерні радянська модель, китайська модель, югославська та інші. Для сучасної ринкової економіки, в залежності від історичного досвіду, традицій, менталітету народів в різних регіонах світу формуються свої специфічні моделі розвитку: американська (ліберальна) модель, японська (корпоративна) модель, шведська (соціально-ринкова) модель. Розглянемо найбільш відомі національні моделі.

Американська модель побудована на системі заохочення підприємницької діяльності, збагачення найбільш активної частини населення. Малозабезпеченим групам створюється прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і державної допомоги. Задача соціальної рівності тут узагалі не ставиться. Ця модель заснована на високому рівні продуктивності праці і масової орієнтації на досягнення особистого успіху, в економічному житті суспільства урядові відведено обмежену роль.

Японська модель характеризується високим рівнем продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції і різке підвищення її конкурентноздатності на світовому ринку. Така модель можлива тільки при винятково високому розвитку національної самосвідомості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви заради процвітання країни та корпорації в якій вона працює. Кажуть що японець народжується у корпорації, живе в ній і в ній же помирає. Ще одна особливість японської моделі розвитку пов'язана з активною роллю держави, спрямованої на створення такого господарського середовища, у якій перспективні галузі розвиваються найбільше динамічно.

Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою, спрямованою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь найменш забезпечених верств населення. Тут держава велику частину валового внутрішнього продукту спрямовує на соціальні програми. Це можливо тільки в умовах високої норми оподатковування. Така модель одержала назву «функціональна соціалізація», при ній функція виробництва лягає на приватні підприємства, що діють на конкурентній ринковій основі, а функція забезпечення високого рівня життя (включаючи зайнятість, освіту, соціальне страхування) і багатьох елементів інфраструктури (транспорт, НДДКР) — на державу.

Соціальне ринкове господарство Німеччини. Ця модель сформувалася на основі ліквідації концернів гітлерівських часів і надання усім формам господарства (великим, середнім, дрібним) можливості стійкого розвитку. При цьому особливим заступництвом користаються дрібні і середні підприємства, фермерські господарства. Держава активна впливає на ціни, мито, технічні норми. Через систему перерозподілу доходів держава повинна гарантувати кожному громадянину "мінімум культурного існування".

Важливою характеристикою сучасної змішаної економіки вважаються процеси соціалізації економіки, які проявляються у формуванні „соціальної ринкової економіки”.

Вперше термін соціальне ринкове господарство введений у широкий обіг в програмі ХДС (християнсько-демократичної партії) Німеччини “Дюссельдорфські основні принципи” (1949). Найбільший внесок у розробку філософії та принципів функціонування соціального ринкового господарства був зроблений представником Кельнської школи А. Мюллером-Армаком і видатними Німецькими економістами В.Ойкеном та Л.Мікшем.

Альфред Мюллер-Армак, Вальтер Ойкен, а за ними й політик Людвіг Ерхард відводили у концепції соціальне зорієнтованої системи економіки одне з чільних місць діяльності держави, як активному регулюючому органу. Основною метою такої діяльності мало стати:

1. Забезпечення умов конкурентної боротьби на принципах справжньої ефективності (політика в сфері конкуренції).

2. Корегування результатів ефективної конкуренції за допомогою соціальних компенсацій (соціальна політика).

3.Формування та регулювання господарської діяльності (організаційна політика, політика регулювання процесів і структурна політика).

Основними принципами та завданнями конкурентної політики держави в соціальному ринковому господарстві автори концепції вважали:

1.Політика у сфері конкуренції повинна бути спрямована на створення умов, за яких конкуренція може виконувати свої функції.

2.У зв'язку з тим, що багато учасників конкурентної боротьби намагаються ухилитися від загальних обов’язкових норм та ризику, пов'язаних з конкуренцією, завданням держави має стати регламентування і гарантування правил ведення та якості конкуренції за допомогою законодавчої діяльності.

3.Конкуренція є загальновизнаним механізмом сприяння реалізації інтересів не тільки виробників, але й споживачів. За цих умов важливим завданням держави в соціальне зорієнтованій економіці є захист та охорона життя та здоров’я споживача від неякісних товарів, збільшення “прозорості” ринку, тобто створення сприятливих умов вибору дійсно потрібних товарів і послуг, інтенсифікація конкуренції, що дає змогу споживачу вибирати дешевші та якісніші товари, вибирати товари-субститути і тим саме відчувати себе одним з головних суб’єктів ринкових відносин.

Одним з найбільш важливих елементів концепції соціального ринкового господарства, як її розуміли засновники, мала стати соціальна політика держави, відповідне її спрямування. Вихідним положенням такої соціальної політики стало положення про те, що “соціальне ринкове господарство - це економічний ріст завдяки доброякісній конкуренції, а ріст - це передумова добробуту”. І ще: тільки те може бути розподілене та спожите, що вже вироблене.

Отже, на думку авторів концепції соціального ринкового господарства, соціальна політика держави має своїм завданням втілити у життя такі соціальні цілі: справедливість, безпеку, мир на основі свободи та добробуту.