- •Теорія держави і права
- •Глава і. Предмет і метод загальної теорії держави і права
- •§ 1. Система і функції юридичної науки
- •§ 2. Предмет загальної теорії держави і права
- •§ 3. Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних та інших суспільних наук
- •§ 4. Методологія дослідження теорії держави і права
- •Розділ іі. Походження держави
- •§ 1. Розмаїття концепцій (теорій) походження держави
- •§ 2. Публічна (суспільна) влада при первісно-суспільному ладі, її ознаки, структура, функції
- •§ 3. Основні закономірності виникнення держави. Особливості формування держави в різних країнах світу
- •§ 4. Ознаки держави, які відрізняють її від самоврядування первісно-суспільного ладу
- •Розділ ііі. Загальне вчення про державу
- •§ 1. Ознаки та поняття держави
- •§ 2. Поняття та риси політичної влади
- •§ 3. Державний суверенітет
- •§ 4. Типологія держави
- •Розділ IV громадянське суспільство, політична система і держава
- •§ 1. Громадянське суспільство: особливості становлення
- •Та формування концепції
- •§ 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства
- •§ 3. Поняття та структура політичної системи суспільства
- •§ 4. Партії в політичній системі суспільства: правове регулювання
- •§ 5. Місце держави в політичній системі суспільства
- •Розділ V. Функції держави
- •§ 1. Поняття функцій держави
- •§ 2. Класифікація функцій держави
- •§ 3. Внутрішні функції держави
- •§. 4 Зовнішні функції держави
- •§ 5. Правові форми і методи здійснення функцій держави
- •Розділ VI. Форма держави
- •§ 1. Поняття і структура форми держави
- •§ 2. Форма правління держави
- •§ 3. Форми державного устрою
- •§ 4. Політичний режим
- •Глава vіі. Теорія демократії
- •§1. Поняття і соціальна цінність демократії
- •§ 2. Форми демократії
- •§ 3. Інститути і суб'єкти демократії
- •§ 4. Принципи демократії
- •§ 5. Функції демократії
- •§ 6. Демократія і самоврядування
- •§ 7. Демократія в умовах України
- •§ 1. Механізм держави і його структура
- •§ 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види
- •§ 3. Принципи організації і діяльності державного апарату. Поділ державної влади
- •§ 4.Загальна характеристика і функції органів законодавчої, виконавчої та судової влади
- •§ 5. Організація здійснення влади на місцях. Взаємодія місцевих державних органів з органами місцевого самоврядування
- •§ 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
- •Розділ IX права, свободи і обов'язки людини і громадянина в демократичній державі
- •1. Поняття прав і свобод людини і громадянина.
- •§ 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку
- •§ 3. Види прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.
- •§ 4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній правовій державі
- •Розділ х. Правова держава
- •§ 1. Концепція правової держави: історія виникнення та розвитку
- •§ 2. Поняття і ознаки правової держави
- •§ 3. Поняття та ознаки соціальної держави
- •§ 4. Шляхи формування соціальної правової держави в Україні
- •§ 1. Соціальні норми первісно-суспільного ладу, їх види і функції
- •§ 2. Причини і закономірності виникнення права
- •§ 3. Основні шляхи (форми) формування права
- •§ 4. Ознаки, за якими право відрізняється від соціальних норм
- •§ 1. Головні підходи до праворозуміння
- •§ 2. Поняття і різні прояви права
- •§ 3. Ознаки права
- •§ 4. Функції права і його соціальна цінність
- •§ 5. Співвідношення права і форм його зовнішнього прояву
- •Розділ XIII принципи в праві
- •§ 1. Поняття, риси і класифікація принципів, що діють у правовій системі
- •§ 2. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права
- •§ 3. Загальноправові принципи
- •§ 4. Міжгалузеві й галузеві принципи
- •§ 5. Принципи правових інститутів
- •Глава XIV. Право, економіка, політика
- •§ 1. Поняття відносної самостійності права
- •§ 2. Право і економіка
- •§ 3. Право і політика
- •Глава XV. Правові системи сучасності
- •§1. Правові системи сучасності ы критерії їх класифікації
- •§ 2. Романо-германська правова система
- •§ 3. Англо-американська правова система
- •§ 4. Релігійно-традиційна правова система
- •Розділ XVI Право в системі соціальних норм.
- •§1. Поняття, загальні риси і види соціальних норм
- •§ 2. Співвідношення технічних і правових норм
- •§ 3. Право і мораль
- •§ 4. Право і звичай
- •§ 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом
- •Розділ хvii. Правова свідомість і правова культура
- •§ 1. Поняття, риси, структура та функції правосвідомості
- •§ 2. Види правосвідомості
- •§ 3. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості (правоустановленні) і правореалізації
- •§ 4. Правова культура: поняття та структура
- •§ 5. Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм
- •Глава хviii. Система права і система законодавства
- •§ 1. Поняття системи права
- •§ 2. Предмет і метод правового регулювання як вихідні критерії поділу системи права на галузі та інститути
- •§ 3. Структура системи права
- •§ 4. Приватне і публічне право
- •§ 5. Галузі вітчизняного права
- •§ 6. Система законодавства і її співвідношення з системою права
- •§ 7. Структура вітчизняного законодавства
- •§ 8. Фактори формування та розвитку системи законодавства
- •Розділ хіх. Норми права
- •§ 1. Поняття і загальні ознаки норм права
- •§ 2. Структура нормативного припису
- •§ 3. Спеціалізовані нормативні приписи: природа, особливості і значення в правовому регулюванні
- •§ 4. Інші види правових норм
- •§ 6. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта
- •§1. Поняття і види форм права
- •§ 2. Поняття “нормативний правовий акт” і його ознаки
- •§ 3. Поняття, ознаки, види законів
- •§ 4. Порядок прийняття законів в Україні
- •§ 5. Підзаконні нормативні правові акти
- •§ 6. Дія нормативно-правових актів у часі
- •§ 7. Дія нормативних правових актів в просторі і за колом осіб
- •§ 8. Колізії в законодавстві
- •Розділ ххі. Правоутворення
- •§ 1. Поняття правотворчості, її співвідношення з процесом правоутворення
- •§. 2 Функції і принципи правотворчості
- •§ 3. Види правотворчості
- •§ 4. Стадії законотворчого процесу в Україні
- •§ 5. Юридична техніка: поняття і види
- •§ 6. Систематизація нормативно-правового матеріалу
- •Розділ XXII. Правові відносини
- •§ 1. Поняття та риси правових відносин
- •§ 2. Види правових відносин
- •§ 3. Суб’єкти правових відносин, їх види. Поняття юридичної особи
- •§ 4. Суб’єктивні права, правомочність і юридичні обов’язки
- •§ 5. Поняття і види об’єктів правових відносин
- •§ 6. Юридичні факти: поняття і класифікація. Фактичний склад
- •Розділ XXIII Правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність
- •§ 1. Поняття і види правової поведінки
- •§ 2. Поняття, риси і види правомірної поведінки
- •§ 3. Правопорушення: поняття і юридичні ознаки. Склад і види правопорушень
- •§ 4. Юридична відповідальність
- •Розділ XXIV. Застосування норм права
- •§ 1. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації
- •§ 2. Стадії застосування норм права
- •§ 3. Основні вимоги правильного застосування норм права
- •§ 4. Акти правозастосування, їх види
- •§ 5. Прогалини в праві і засоби їх переборення та усунення
- •Розділ XXV. Тлумачення норм права
- •§ 1. Поняття тлумачення норм права
- •§ 2. Способи тлумачення норм прав
- •§ 3. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права.
- •§ 4. Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види.
- •§ 5. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту
- •Розділ ххvі. Законність і правопорядок
- •§ 1. Поняття законності як багатоаспектного суспільно-правового явища. Законність і демократія
- •§ 2. Функції законності
- •§ 3. Поняття правопорядку
- •§ 4. Співвідношення права, законності і правопорядку. Громадський порядок і правопорядок
- •§ 5. Гарантії законності і правопорядку
- •§ 1. Поняття правового регулювання
- •§ 2. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим
- •§ 3. Види правового регулювання
- •§ 4. Механізм правового регулювання
- •§ 5. Реалізація правових норм
- •§ 6. Ефективність правового регулювання
§ 6. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта
Способи викладення норми права в статтях нормативно-правового акта можуть бути різними. Інколи норма права може бути викладена в одній статті нормативного акта, але частіше вони за своїм змістом не збігаються. Розбіжності, які існують у питанні співвідношення норми права і статті нормативного акта можуть виникати залежно від обсягу нормативного припису, викладеного в статті нормативного акта, і залежно від способу викладення в статті нормативного акта структурних частин норми права.
Залежно від обсягу нормативного припису, викладеного в статті нормативного акта, можуть траплятися такі варіанти:
в одній статті нормативного акта викладена повністю одна норма права, тобто текстуально вони збігаються. Однак такий спосіб викладення не є головним. Переважно він притаманний спеціалізованим нормам права;
в одній статті нормативного акта викладені два або більше нормативні приписи;
в одній статті нормативного акта викладена частина норми права, а інші частини норми знаходяться в інших статтях або нормативних актах.
Залежно від способу викладення в статті нормативного акта структурних частин норми права розрізняють:
прямий спосіб викладення, який передбачає розміщення усіх структурних частин норми в одній статті;
відсилочний спосіб викладення. В статті викладається частина норми і дається посилання на іншу статтю нормативного акта, в якій розміщена відсутня частина норми;
бланкетний спосіб викладення. Він передбачає викладення частини норми права в одній статті нормативного акта, що ж до відсутньої частини норми, то робиться відсилка не до іншої статті цього ж нормативного акта, а до іншого нормативного акта. Так, статті 414–421 Кримінального кодексу України встановлюють кримінальну відповідальність за порушення різного роду правил, зміст яких необхідно шукати у відповідних нормативних актах (правил караульної служби, правил несення бойового чергування, уставних правил внутрішньої служби тощо).
Розділ ХХ Форми права
§1. Поняття і види форм права
Під формою права розуміють способи зовнішнього виразу і закріплення правових норм. В юридичній літературі разом з поняттям “форма права” використовується поняття “джерело права”. Джерело права в матеріальному розумінні — це фактори, які обумовлюють виникнення, розвиток, зміст права (передусым система соціально-економічних відносин). Джерело права в ідеальному розумінні — це сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право. Джерело права в спеціально-юридичному розумінні — це і є власне форма права, тобто зовнішня форма виразу і існування норм права. Переважання тих чи інших форм права в державі залежить від специфіки правової системи, історичних традицій, національних особливостей, якості правотворчості, рівня правової культури суспільстві тощо. Найпоширенішими формами права у більшості правових систем є нормативні правові акти, правові прецеденти, правові звичаї.
Правовий звичай — це визнане державою правило поведінки, яке склалося внаслідок його фактичного одноманітного застосування протягом тривалого часу. Правовим звичаєм звичай стає тоді, коли він дістав санкцію (офіційне схвалення) держави. Санкціонування звичаю відбувається не шляхом запису його змісту в законі, а шляхом сприйняття судовою і адміністративною практикою або шляхом посилання на нього в законі. Для правового звичаю характерно те, що він, як правило, має локальний характер, відносно невелику сферу поширення; є консервативним за своєю природою, закріплює результати тривалої суспільної практики і може відбивати як загальні моральні, духовні цінності народу, так і деякі передсуди; тісно пов'язаний з релігійними і традиційними нормами.
Відомий французький юрист Р. Давид розрізняє три види звичаїв (залежно від їх ролі в правовій системі): 1) звичаї secundum legem (в доповнення до закону), які допомагають тлумачити норми закону; 2) звичаї praeter legem (крім закону), які застосовуються у разі прогалин у праві; 3) звичаї abversus legem (проти закону), сфера поширення яких обмежена, оскільки колізії між законом і звичаєм вирішуються на користь закону17.
Правовий прецедент — це рішення судових або інших державних органів з конкретної юридичної справи, яке в майбутньому стає загальнообов’язковим правилом при вирішенні всіх аналогічних справ. Судовий прецедент і судова практика визнавалися формами права ще в Стародавньому Римі. Так, рішення преторів та інших магістратів з конкретних справ вважалися обов'язковими зразками всіх аналогічних справ. Починаючи з ХІІІ століття, прецедентне право набуває поширення в Англії, де воно утворюється королівськими судами.
Прецедент з'являється тоді, коли є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин або мають місце прогалини в правовому регулюванні, а за судом визнається право офіційного формулювання правових норм. Прецедент має обов'язковий характер для всіх нижчестоящих судів, а вищестоящі суди зв'язані своїми попередніми рішеннями. При цьому в судовому рішенні слід вирізняти ту його частину, яка містить основний принцип, ідею, вирішення справи (ratio decidendi) і “сказане між іншими” (obiter dictum). Ratio decidendi і становить правило, якого в подальшому слід дотримуватись суддям18, і є нормою права, що містить прецедент. Прецедент характеризується казуїстичністю, він створюється на основі вирішення конкретних, поодиноких казусів, випадків; множинністю (великим обсягом прецедентного права); певною неузгодженістю і неупорядкованістю. Але водночас це децентралізований спосіб правового регулювання, здатний враховувати особливості конкретної ситуації.
Умовою дії прецедентів є наявність джерел інформації про них — судових звітів. В Англії з 1870 року існують такі видання, як “Судові звіти”, “Щотижневі судові звіти”, “Всеанглійські судові звіти” та інші19.
У США щорічно видаються 350 томів збірників судової практики20. Нині правовий прецедент розкриває своєрідність англосаксонської правової системи і застосовується в Англії, США, Канаді, Австралії, інших країнах. В англійському праві розрізняють обов'язкові (пов’язуючі) і переконливі прецеденти. Англійські судді при вирішенні конкретних справ або посилаються на вже існуючі прецеденти (декларативний характер), або утворюють нову норму права (креативний прецедент)21.
У США ставлення до прецеденту як форми права простіше: Верховний Суд США і верховні суди штатів не зобов’язані йти за власними рішеннями і можуть змінити свою практику. У країнах романо-германської правової системи судова практика, як правило не виходила за межі тлумачення закону і судовий прецедент офіційно не визнавався формою права. Наприкінці ХХ століття за умов зближення англо-саксонської і романо-германської правових систем прецедент фактично перетворюється на джерело права в цих країнах, про що свідчать, наприклад, рішення Європейського Суду з прав людини, які набувають прецедентного значення і для країн романо-германського права.
Нормативний правовий акт — це офіційний документ, прийнятий компетентними суб’єктами правотворчості, який містить норми права. Нормативні акти поширені в усіх правових системах, і це обумовлено тим, що: а) вони приймаються тільки уповноваженими суб’єктами правотворчості; б) найбільш чітко і однаково формулюють зміст правових норм; в) мають обов'язкову письмову форму, офіційні видання, що дозволяє оперативно доводити їх до відома адресатів; г) приймаються з дотриманням встановленої законом процедури і форми; д) оперативно реагують на зміни і потреби соціальної практики; є) підлягають систематизації22.
Нормативний правовий договір — це двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права. Договори з нормативним змістом на відміну від індивідуально-правових договорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового контракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру. Нормативні договори — це документи, які закріплюють волевиявлення сторін з приводу прав і обов'язків, встановлюють порядок їх реалізації, а також взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зобов’язань. Нормативні договори використовуються в міжнародному праві (міжнародний договір — це угода між державами та іншими суб’єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес і що регулює їхні відносини шляхом утворення взаємних прав і обов’язків); у конституційному праві (наприклад, Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України, який діяв до прийняття Конституції України); в трудовому праві (колективний трудовий договір, який укладається між трудовим колективом і власником підприємства) та інших галузях права. Роль нормативних договорів зростає, що пов’язано з тим, що вони є швидким, зручним і простим способом регулювання, який дозволяє враховувати взаємні інтереси суб’єктів і забезпечувати відносно безконфліктне існування громадянського суспільства.
На певних історичних етапах розвитку правових систем формою права може бути юридична наука. Так, римські юристи давали роз’яснення, обов’язкові в подальшому для судів. Протягом тривалого часу правова доктрина була основним джерелом права в романо-германській правовій системі: саме зусиллями вчених французьких, німецьких, італійських університетів у ХІІІ–ХІХ століттях вироблялись основні принципи права. Нині існує мусульманська правова доктрина, викладена в іджмі. Юридична наука має значний вплив на розвиток юридичної практики, сприяє удосконаленню законодавства, оскільки виробляє юридичні поняття і конструкції, способи і прийоми тлумачення і реалізації правових норм, якими користуються правотворчі і правозастосовчі органи.
У мусульманському праві формою права визнаються, зокрема, релігійні тексти, які містяться в Корані і Сунні.
У романо-германській правовій системі при наявності прогалин у законодавстві (наприклад, у цивільному, сімейному, трудовому праві) і вирішенні юридичних справ за аналогією як форма права використовуються загальні принципи права.
В Україні основною формою права є нормативні правові акти.