- •Теорія держави і права
- •Глава і. Предмет і метод загальної теорії держави і права
- •§ 1. Система і функції юридичної науки
- •§ 2. Предмет загальної теорії держави і права
- •§ 3. Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних та інших суспільних наук
- •§ 4. Методологія дослідження теорії держави і права
- •Розділ іі. Походження держави
- •§ 1. Розмаїття концепцій (теорій) походження держави
- •§ 2. Публічна (суспільна) влада при первісно-суспільному ладі, її ознаки, структура, функції
- •§ 3. Основні закономірності виникнення держави. Особливості формування держави в різних країнах світу
- •§ 4. Ознаки держави, які відрізняють її від самоврядування первісно-суспільного ладу
- •Розділ ііі. Загальне вчення про державу
- •§ 1. Ознаки та поняття держави
- •§ 2. Поняття та риси політичної влади
- •§ 3. Державний суверенітет
- •§ 4. Типологія держави
- •Розділ IV громадянське суспільство, політична система і держава
- •§ 1. Громадянське суспільство: особливості становлення
- •Та формування концепції
- •§ 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства
- •§ 3. Поняття та структура політичної системи суспільства
- •§ 4. Партії в політичній системі суспільства: правове регулювання
- •§ 5. Місце держави в політичній системі суспільства
- •Розділ V. Функції держави
- •§ 1. Поняття функцій держави
- •§ 2. Класифікація функцій держави
- •§ 3. Внутрішні функції держави
- •§. 4 Зовнішні функції держави
- •§ 5. Правові форми і методи здійснення функцій держави
- •Розділ VI. Форма держави
- •§ 1. Поняття і структура форми держави
- •§ 2. Форма правління держави
- •§ 3. Форми державного устрою
- •§ 4. Політичний режим
- •Глава vіі. Теорія демократії
- •§1. Поняття і соціальна цінність демократії
- •§ 2. Форми демократії
- •§ 3. Інститути і суб'єкти демократії
- •§ 4. Принципи демократії
- •§ 5. Функції демократії
- •§ 6. Демократія і самоврядування
- •§ 7. Демократія в умовах України
- •§ 1. Механізм держави і його структура
- •§ 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види
- •§ 3. Принципи організації і діяльності державного апарату. Поділ державної влади
- •§ 4.Загальна характеристика і функції органів законодавчої, виконавчої та судової влади
- •§ 5. Організація здійснення влади на місцях. Взаємодія місцевих державних органів з органами місцевого самоврядування
- •§ 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
- •Розділ IX права, свободи і обов'язки людини і громадянина в демократичній державі
- •1. Поняття прав і свобод людини і громадянина.
- •§ 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку
- •§ 3. Види прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.
- •§ 4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній правовій державі
- •Розділ х. Правова держава
- •§ 1. Концепція правової держави: історія виникнення та розвитку
- •§ 2. Поняття і ознаки правової держави
- •§ 3. Поняття та ознаки соціальної держави
- •§ 4. Шляхи формування соціальної правової держави в Україні
- •§ 1. Соціальні норми первісно-суспільного ладу, їх види і функції
- •§ 2. Причини і закономірності виникнення права
- •§ 3. Основні шляхи (форми) формування права
- •§ 4. Ознаки, за якими право відрізняється від соціальних норм
- •§ 1. Головні підходи до праворозуміння
- •§ 2. Поняття і різні прояви права
- •§ 3. Ознаки права
- •§ 4. Функції права і його соціальна цінність
- •§ 5. Співвідношення права і форм його зовнішнього прояву
- •Розділ XIII принципи в праві
- •§ 1. Поняття, риси і класифікація принципів, що діють у правовій системі
- •§ 2. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права
- •§ 3. Загальноправові принципи
- •§ 4. Міжгалузеві й галузеві принципи
- •§ 5. Принципи правових інститутів
- •Глава XIV. Право, економіка, політика
- •§ 1. Поняття відносної самостійності права
- •§ 2. Право і економіка
- •§ 3. Право і політика
- •Глава XV. Правові системи сучасності
- •§1. Правові системи сучасності ы критерії їх класифікації
- •§ 2. Романо-германська правова система
- •§ 3. Англо-американська правова система
- •§ 4. Релігійно-традиційна правова система
- •Розділ XVI Право в системі соціальних норм.
- •§1. Поняття, загальні риси і види соціальних норм
- •§ 2. Співвідношення технічних і правових норм
- •§ 3. Право і мораль
- •§ 4. Право і звичай
- •§ 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом
- •Розділ хvii. Правова свідомість і правова культура
- •§ 1. Поняття, риси, структура та функції правосвідомості
- •§ 2. Види правосвідомості
- •§ 3. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості (правоустановленні) і правореалізації
- •§ 4. Правова культура: поняття та структура
- •§ 5. Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм
- •Глава хviii. Система права і система законодавства
- •§ 1. Поняття системи права
- •§ 2. Предмет і метод правового регулювання як вихідні критерії поділу системи права на галузі та інститути
- •§ 3. Структура системи права
- •§ 4. Приватне і публічне право
- •§ 5. Галузі вітчизняного права
- •§ 6. Система законодавства і її співвідношення з системою права
- •§ 7. Структура вітчизняного законодавства
- •§ 8. Фактори формування та розвитку системи законодавства
- •Розділ хіх. Норми права
- •§ 1. Поняття і загальні ознаки норм права
- •§ 2. Структура нормативного припису
- •§ 3. Спеціалізовані нормативні приписи: природа, особливості і значення в правовому регулюванні
- •§ 4. Інші види правових норм
- •§ 6. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта
- •§1. Поняття і види форм права
- •§ 2. Поняття “нормативний правовий акт” і його ознаки
- •§ 3. Поняття, ознаки, види законів
- •§ 4. Порядок прийняття законів в Україні
- •§ 5. Підзаконні нормативні правові акти
- •§ 6. Дія нормативно-правових актів у часі
- •§ 7. Дія нормативних правових актів в просторі і за колом осіб
- •§ 8. Колізії в законодавстві
- •Розділ ххі. Правоутворення
- •§ 1. Поняття правотворчості, її співвідношення з процесом правоутворення
- •§. 2 Функції і принципи правотворчості
- •§ 3. Види правотворчості
- •§ 4. Стадії законотворчого процесу в Україні
- •§ 5. Юридична техніка: поняття і види
- •§ 6. Систематизація нормативно-правового матеріалу
- •Розділ XXII. Правові відносини
- •§ 1. Поняття та риси правових відносин
- •§ 2. Види правових відносин
- •§ 3. Суб’єкти правових відносин, їх види. Поняття юридичної особи
- •§ 4. Суб’єктивні права, правомочність і юридичні обов’язки
- •§ 5. Поняття і види об’єктів правових відносин
- •§ 6. Юридичні факти: поняття і класифікація. Фактичний склад
- •Розділ XXIII Правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність
- •§ 1. Поняття і види правової поведінки
- •§ 2. Поняття, риси і види правомірної поведінки
- •§ 3. Правопорушення: поняття і юридичні ознаки. Склад і види правопорушень
- •§ 4. Юридична відповідальність
- •Розділ XXIV. Застосування норм права
- •§ 1. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації
- •§ 2. Стадії застосування норм права
- •§ 3. Основні вимоги правильного застосування норм права
- •§ 4. Акти правозастосування, їх види
- •§ 5. Прогалини в праві і засоби їх переборення та усунення
- •Розділ XXV. Тлумачення норм права
- •§ 1. Поняття тлумачення норм права
- •§ 2. Способи тлумачення норм прав
- •§ 3. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права.
- •§ 4. Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види.
- •§ 5. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту
- •Розділ ххvі. Законність і правопорядок
- •§ 1. Поняття законності як багатоаспектного суспільно-правового явища. Законність і демократія
- •§ 2. Функції законності
- •§ 3. Поняття правопорядку
- •§ 4. Співвідношення права, законності і правопорядку. Громадський порядок і правопорядок
- •§ 5. Гарантії законності і правопорядку
- •§ 1. Поняття правового регулювання
- •§ 2. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим
- •§ 3. Види правового регулювання
- •§ 4. Механізм правового регулювання
- •§ 5. Реалізація правових норм
- •§ 6. Ефективність правового регулювання
§ 3. Форми державного устрою
Форма державного устрою — це спосіб устрою державної влади, при якому державна територія поділяється на складові частини, а порядок взаємовідносин держави з її частинами закріплено в конституційних актах. Усі держави за формою устрою поділяються на дві групи — прості (унітарні) і складні (федерації і конфедерації).
Унітарна держава — це держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці. Юридичні ознаки унітарної держави такі:
а) вона не містить у собі відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки держави;
б) являє собою централізовану державу (місцеві органи підконтрольні центральній владі);
в) у міжнародних відносинах є єдиним суверенним суб’єктом міжнародного права (адміністративно-територіальні одиниці такого права не мають);
г) має єдину систему законодавства;
д) має одноканальну систему загальнодержавних податків (на відміну від федеративних держав);
є) громадяни мають єдине громадянство.
У деяких випадках до складу унітарної держави можуть входити автономні територіальні одиниці, яким притаманні певні ознаки державності і які здійснюють деякі передані їм центральною владою суверенні права. Саме такою одиницею в складі України є Автономна Республіка Крим. В основу територіального устрою унітарної держави покладені принципи єдності державної території; її неподільності, недоторканності, цілісності, комплексності і керованості її частин, поєднання державних і регіональних інтересів.
Федеративна держава — це складна союзна держава, що містить у собі державні утворення (суб’єкти федерації), які мають юридично визначену політичну самостійність.
З юридичної точки зору федерація означає створену за принципами федералізму єдину суверенну державу, що складається з особливих територіальних одиниць — державних утворень, які мають деякі риси держави і наділені самостійною юрисдикцією поза межами компетенції федеральної державної влади.
Багатоманітність модифікацій федералізму обумовлює неоднорідність федеративно організованих держав. Можна припустити, що у світі є стільки моделей федерації, скільки й федеративних держав.
Однак, як свідчить світова практика, всі федеративні держави повинні відповідати певним специфічним ознакам, які полягають у тому, що:
а) кожна федерація має дуальну організацію державного апарату: дві системи вищих органів влади (органи федеральні і органи суб’єктів федерації), а також відповідно дві системи інших державних органів (судових, контрольно-наглядових та ін.);
б) вони мають вертикальну систему законодавства (законодавство федеральне і законодавство суб’єктів федерації; в той же час ніякі доповнення не можуть бути внесені до конституції, якщо вони не схвалені суб’єктами федерації);
в) кожна особа має, крім громадянства федеративної держави, також громадянство суб’єкта федерації (штату, землі, провінції тощо);
г) суб’єктом міжнародно-правових відносин може виступати, як правило, не тільки держава в цілому, але й суб’єкти федерації;
д) існує двоканальна податкова система (державні податки загальнофедеральні і податки суб’єктів федерації);
е) суб’єкти федерації самостійно вирішують питання свого адміністративно-територіального устрою;
ж) суб’єкти федерації мають, як правило, рівний обсяг прав;
з) для федерації, як правило, характерна наявність двопалатних парламентів: головний законодавчий орган федерації (парламент) повинен бути бікамеральним (двопалатним), а суб’єкти федерації мають рівне представництво в його палатах;
і) федеральна влада має виключне право контролювати впровадження зовнішньої політики;
к) федеральна влада не має права в однобічному порядку змінити кордони суб’єктів федерації.
Підставою формування федеративної держави й закріплення федеративних відносин, в тому числі й питання про розмежування компетенції між федерацією і її суб’єктами, можуть бути конституція і (або) федеративна угода. На підставі прямих договорів виникали, наприклад, федерації Австралії, Швейцарії, США, СРСР, Малайзії, Росії та інших держав. Такі федерації звичайно називають договірними, на відміну від позадоговірних, таких як, наприклад, Канада, Індія, Нігерія, Пакистан, що виникли на іншій підставі, а саме — на підставі представлення центральними органами держави чи метрополіями статусу автономії майбутнім суб’єктам федерації.
Договір, який покладений в основу створення федеративної держави, є своєрідною відмовою від зайвого централізму, він оформлює такий розподіл повноважень між різними центрами влади і управління, що гарантується конституцією.
Частіше всього в конституціях визначені три сфери повноважень: федерації, її суб’єктів і питання спільного відання (прикладом останнього може бути Російська Федерація).
Розмежування повноважень у федерації може здійснюватися і за принципом виключної компетенції федерації (визначено досить широке коло питань, з яких лише федерація в цілому може приймати рішення, а всі інші питання залишаються у віданні суб’єктів). До такого кола питань, наприклад, належать:
а) встановлення кордонів та митна справа (США, Бразилія, Мексика, ФРН та ін.);
б) грошовий та валютний обіг, монетна монополія (Австралія, Канада, Мексика та ін.);
в) паспортна справа, еміграція, еміграція, пошта (Бразилія, Індія, ФРН та ін.);
г) федеральні фінанси та податки (Австралія, Мексика, Індія та ін.);
д) федеральний повітряний, залізничний та водний транспорт (США, ФРН, Швейцарія та ін.);
е) армія, поліція, розвідка, контррозвідка, виробництво та поширення зброї (Австрія, США, ФРН та ін.).
Розмежування компетенції може здійснюватися й за принципом спільної компетенції (коли законодавчо визначено один предмет відання для федерації та її суб’єктів, інші питання вирішуються за згодою).
Федерації утворюються, як правило, за територіальним принципом, або за національним, або з урахуванням обох принципів. Новітня історія свідчить, що федерації, побудовані на територіальному принципі, є більш міцними (США, Мексика, Бразилія), аніж ті, в основу яких покладений національний принцип, де зберігається потенційна загроза розпаду саме тому, що національний чинник, який при побудові федерації вимагає врахування показників розселення національних етнічних груп, виконує підпорядковану роль, або фактично взагалі ігнорується (приклади колишніх СРСР, ЧССР, СФРЮ).
Статус суб’єктів федерації в історії держав формально визначався по-різному: суб’єкти юридично визнавалися суверенними державами (наприклад, республіки СРСР згідно з його конституцією) або за ними не закріплювався статус суверенного державного утворення. Прикладом є республіки, краї, області і округи у складі Російської Федерації, які вже не називаються “суверенними”. Останній підхід є більш науково обґрунтованим, бо не може бути у складі суверенної держави якогось іншого суверенного утворення. Разом з тим останнім часом припускається асиметричність деяких федерацій, коли її суб’єкти мають неоднаковий юридичний і фактичний статус (незважаючи на однакову офіційну назву), в силу історичних, політичних, географічних факторів, етнічного складу чи інших особливостей мають різні відносини з центральною владою, відрізняючись привілеями, що зберігає потенційну загрозу цілісності юридично неподільної федерації.
На відміну від федерацій як єдиних союзних держав конфедерація являє собою державно-правовий союз суверенних держав, об’єднаних одним або кількома органами і створений для досягнення певних цілей. Особливості й ознаки конфедерації полягають у тому, що:
а) вона не створює будь-якої нової держави: члени конфедерації зберігають свій суверенітет і не втрачають права виходу з конфедерації будь-коли;
б) конфедерація утворюється на основі договору, укладеного між двома або кількома державами, тобто конфедерація — це об’єднання міжнардно-правового характеру;
в) конфедерація не має єдиного законодавчого органу (кожний член конфедерації здійснює законодавчі функції в межах суверенної території), єдиної території створюваного об’єднання, громадянства, фінансової системи (хоча можуть за домовленістю об’єднуватися митниця, оборона, управління транспортом, зовнішня торгівля тощо);
г) конфедерація не має єдиної централізованої влади: органи конфедерації утворюються лише з представників держав, що входять до союзу, і не здійснюють прямої влади над громадянами держав — членів конфедерації;
д) рішення органів конфедерації забезпечуються тільки урядами держав — членів конфедерації, але вони також мають право нуліфікації, тобто право скасовувати рішення загальноконфедеративного органу;
е) у конфедерації відсутня єдина податкова система: її фінансові кошти формуються з надходжень — внесків держав;
є) конфедерація — союз тимчасовий: вона або розпадається, або перетворюється на федеративну державу. Наприклад, Швейцарська Конфедерація зараз існує як федеративна держава, яка зберегла назву “конфедерація”. Конфедерації виникали з різних причин у різні епохи також у США, Німеччині, Нідерландах.