§ 1. Соціальні норми первісно-суспільного ладу, їх види і функції

Економічне і соціальне життя будь-якого суспільства потребує певної упорядкованості діяльності людей, які беруть участь у виробництві, шлюбно-сімейних, трудових та інших відносинах, в управлінні суспільством. Підпорядкування маси одиничних відносин людей загальному порядку досягається за допомогою правил, що регулюють їх поведінку, і мають назву соціальних норм (правових, моральних, релігійних і т. ін.).

Двом основним способам господарювання первісно-суспільного ладу — добувній та виробничій економіці — характерні і дві принципово різні системи регулювання, пов'язані з економічними, екологічними умовами існування первісного суспільства, з комплексом матеріальних, соціальних і духовних відносин. Якщо при добувній економіці переважали стихійні самоорганізаційні процеси взаємодії між людиною і природою, то приблизно в ІV — ІІІ тисячолітті до н. е. при переході до виробничого господарювання вони вже змінюються свідомим регулюванням організації сільськогосподарського виробництва, ремесла, скотарства, іригаційних робіт.

Соціальні норми первісно-суспільного ладу складалися як мононорми на базі міфів, традицій, ритуалів, звичаїв тощо. Поступово основним засобом регулювання поведінки людей в умовах родового ладу стали звичаї.

Звичаї — це правила поведінки, які склалися на основі постійного їх повторення і стали звичкою. Для них було характерним те, що вони:

1. випливали з природної необхідності;

2. мали універсальний характер, регламентували всі сторони життєдіяльності суспільства (господарські, сімейні, побутові та інші відносини);

3. не знали поділу на права і обов'язки;

4. були неписаними правилами поведінки, виконувалися свідомо або навіть автоматично.

Вирішальними гарантіями від порушення цих норм і забезпечення їх реалізації була сила звички, їх підтримка старішими членами роду та примус, який інколи походив від роду чи племені в цілому (вигнання з общини, тілесні пошкодження).

Особливе значення мали табу — обов'язкові і незаперечні заборони, які захистили рід від біологічного виродження (заборона кровозмішування) і природної стихії, дозволили забезпечити відтворення життєвих благ, певні умови існування людей у колективі.

При первісно-суспільному ладі права ще не існувало, його регулятивна система була спрямована на підтримку добувної економіки, гармонійного існування людей у природному середовищі, їх відтворювання як біологічного виду. Основною формою цієї системи були звичаї, які тісно перепліталися з релігією і зачатками моральних устоїв цього суспільства.

§ 2. Причини і закономірності виникнення права

З розкладом родового ладу відбувається загострення соціальних конфліктів, втрачається єдність членів суспільства і звичаї перестають забезпечувати порядок і стабільність. Ускладнені суспільні відносини потребують якісно нової системи соціального регулювання загальнообов'язкових норм, що охороняються державою, тобто права. Воно виникає об'єктивно на етапі становлення ранньокласового суспільства як нормативний засіб регулювання виробничого господарства, вільної праці хліборобів-общинників і ремісників. На наступному етапі вже відбувається закріплення норм у письмових джерелах. Вперше право з'явилося приблизно в ІІІ тисячолітті до н. е. у формі агрокалендарів ранньохліборобних суспільств Месопотамії, Єгипту, Індії.

Виникнення права значною мірою обумовлене тими ж причинами, що і виникнення держави. Серед них можна назвати такі:

1. матеріальні фактори — в умовах розвитку економічних відносин, спеціалізації праці, приватної власності, товарного виробництва і обігу соціальні норми первісного суспільства стали неспроможними забезпечити стабільні, гарантовані економічні зв'язки, обов'язкові для всіх передумови господарської, комерційної діяльності, закріпити економічний статус товаровласників. Для вирішення цих завдань мало з'явитися право з притаманними йому загальнообов'язковістю, формальною визначеністю і гарантуванням на випадок порушення державним примусом;

2. політичні фактори — ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на протилежні соціальні верстви (касти, стани, класи), нерівне майнове і соціальне положення яких породжувало численні суперечності і конфлікти; виникнення держави, яка формулювала правові норми шляхом видання загальнообов'язкових юридичних актів;

3. розвиток особистості, перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми автономними потребами та інтересами, який, однак, спілкується з іншими індивідами, соціальними групами та утвореннями;

4. необхідність обмеження і пом'якшення військового протистояння окремих племен, які потребували постійного обміну і сусідських взаємин, захисту своїх інтересів мирними засобами;

5. необхідність підтримки єдиного порядку у відносинах всередині спільності людей — населення, що заселяє певну територію.

Отже, основним фактором виникнення права стає потреба суспільства у забезпеченні порядку, регулюванні якісно нових економічних, політичних, соціальних відносин, пов'язаних зі становленням виробничого способу господарювання. Право у вигляді спеціальних правил регламентує організацію і процес сільськогосподарської праці, розподіл її результатів. Зі становленням міст-держав воно стає способом закріплення здійснення їх функцій. З розвитком приватної власності, товарно-грошових відносин право поступово набуває класового характеру, починає служити інтересам певних соціальних груп (шляхом закріплення економічної і соціальної нерівності, встановлення жорстких санкцій, що захищають право власності, владу панівних верств населення). У наш час воно все більше стає засобом реалізації загальносоціальних функцій держави і цивілізованого вирішення конфліктів у суспільстві.