- •Теорія держави і права
- •Глава і. Предмет і метод загальної теорії держави і права
- •§ 1. Система і функції юридичної науки
- •§ 2. Предмет загальної теорії держави і права
- •§ 3. Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних та інших суспільних наук
- •§ 4. Методологія дослідження теорії держави і права
- •Розділ іі. Походження держави
- •§ 1. Розмаїття концепцій (теорій) походження держави
- •§ 2. Публічна (суспільна) влада при первісно-суспільному ладі, її ознаки, структура, функції
- •§ 3. Основні закономірності виникнення держави. Особливості формування держави в різних країнах світу
- •§ 4. Ознаки держави, які відрізняють її від самоврядування первісно-суспільного ладу
- •Розділ ііі. Загальне вчення про державу
- •§ 1. Ознаки та поняття держави
- •§ 2. Поняття та риси політичної влади
- •§ 3. Державний суверенітет
- •§ 4. Типологія держави
- •Розділ IV громадянське суспільство, політична система і держава
- •§ 1. Громадянське суспільство: особливості становлення
- •Та формування концепції
- •§ 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства
- •§ 3. Поняття та структура політичної системи суспільства
- •§ 4. Партії в політичній системі суспільства: правове регулювання
- •§ 5. Місце держави в політичній системі суспільства
- •Розділ V. Функції держави
- •§ 1. Поняття функцій держави
- •§ 2. Класифікація функцій держави
- •§ 3. Внутрішні функції держави
- •§. 4 Зовнішні функції держави
- •§ 5. Правові форми і методи здійснення функцій держави
- •Розділ VI. Форма держави
- •§ 1. Поняття і структура форми держави
- •§ 2. Форма правління держави
- •§ 3. Форми державного устрою
- •§ 4. Політичний режим
- •Глава vіі. Теорія демократії
- •§1. Поняття і соціальна цінність демократії
- •§ 2. Форми демократії
- •§ 3. Інститути і суб'єкти демократії
- •§ 4. Принципи демократії
- •§ 5. Функції демократії
- •§ 6. Демократія і самоврядування
- •§ 7. Демократія в умовах України
- •§ 1. Механізм держави і його структура
- •§ 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види
- •§ 3. Принципи організації і діяльності державного апарату. Поділ державної влади
- •§ 4.Загальна характеристика і функції органів законодавчої, виконавчої та судової влади
- •§ 5. Організація здійснення влади на місцях. Взаємодія місцевих державних органів з органами місцевого самоврядування
- •§ 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
- •Розділ IX права, свободи і обов'язки людини і громадянина в демократичній державі
- •1. Поняття прав і свобод людини і громадянина.
- •§ 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку
- •§ 3. Види прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.
- •§ 4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній правовій державі
- •Розділ х. Правова держава
- •§ 1. Концепція правової держави: історія виникнення та розвитку
- •§ 2. Поняття і ознаки правової держави
- •§ 3. Поняття та ознаки соціальної держави
- •§ 4. Шляхи формування соціальної правової держави в Україні
- •§ 1. Соціальні норми первісно-суспільного ладу, їх види і функції
- •§ 2. Причини і закономірності виникнення права
- •§ 3. Основні шляхи (форми) формування права
- •§ 4. Ознаки, за якими право відрізняється від соціальних норм
- •§ 1. Головні підходи до праворозуміння
- •§ 2. Поняття і різні прояви права
- •§ 3. Ознаки права
- •§ 4. Функції права і його соціальна цінність
- •§ 5. Співвідношення права і форм його зовнішнього прояву
- •Розділ XIII принципи в праві
- •§ 1. Поняття, риси і класифікація принципів, що діють у правовій системі
- •§ 2. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права
- •§ 3. Загальноправові принципи
- •§ 4. Міжгалузеві й галузеві принципи
- •§ 5. Принципи правових інститутів
- •Глава XIV. Право, економіка, політика
- •§ 1. Поняття відносної самостійності права
- •§ 2. Право і економіка
- •§ 3. Право і політика
- •Глава XV. Правові системи сучасності
- •§1. Правові системи сучасності ы критерії їх класифікації
- •§ 2. Романо-германська правова система
- •§ 3. Англо-американська правова система
- •§ 4. Релігійно-традиційна правова система
- •Розділ XVI Право в системі соціальних норм.
- •§1. Поняття, загальні риси і види соціальних норм
- •§ 2. Співвідношення технічних і правових норм
- •§ 3. Право і мораль
- •§ 4. Право і звичай
- •§ 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом
- •Розділ хvii. Правова свідомість і правова культура
- •§ 1. Поняття, риси, структура та функції правосвідомості
- •§ 2. Види правосвідомості
- •§ 3. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості (правоустановленні) і правореалізації
- •§ 4. Правова культура: поняття та структура
- •§ 5. Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм
- •Глава хviii. Система права і система законодавства
- •§ 1. Поняття системи права
- •§ 2. Предмет і метод правового регулювання як вихідні критерії поділу системи права на галузі та інститути
- •§ 3. Структура системи права
- •§ 4. Приватне і публічне право
- •§ 5. Галузі вітчизняного права
- •§ 6. Система законодавства і її співвідношення з системою права
- •§ 7. Структура вітчизняного законодавства
- •§ 8. Фактори формування та розвитку системи законодавства
- •Розділ хіх. Норми права
- •§ 1. Поняття і загальні ознаки норм права
- •§ 2. Структура нормативного припису
- •§ 3. Спеціалізовані нормативні приписи: природа, особливості і значення в правовому регулюванні
- •§ 4. Інші види правових норм
- •§ 6. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта
- •§1. Поняття і види форм права
- •§ 2. Поняття “нормативний правовий акт” і його ознаки
- •§ 3. Поняття, ознаки, види законів
- •§ 4. Порядок прийняття законів в Україні
- •§ 5. Підзаконні нормативні правові акти
- •§ 6. Дія нормативно-правових актів у часі
- •§ 7. Дія нормативних правових актів в просторі і за колом осіб
- •§ 8. Колізії в законодавстві
- •Розділ ххі. Правоутворення
- •§ 1. Поняття правотворчості, її співвідношення з процесом правоутворення
- •§. 2 Функції і принципи правотворчості
- •§ 3. Види правотворчості
- •§ 4. Стадії законотворчого процесу в Україні
- •§ 5. Юридична техніка: поняття і види
- •§ 6. Систематизація нормативно-правового матеріалу
- •Розділ XXII. Правові відносини
- •§ 1. Поняття та риси правових відносин
- •§ 2. Види правових відносин
- •§ 3. Суб’єкти правових відносин, їх види. Поняття юридичної особи
- •§ 4. Суб’єктивні права, правомочність і юридичні обов’язки
- •§ 5. Поняття і види об’єктів правових відносин
- •§ 6. Юридичні факти: поняття і класифікація. Фактичний склад
- •Розділ XXIII Правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність
- •§ 1. Поняття і види правової поведінки
- •§ 2. Поняття, риси і види правомірної поведінки
- •§ 3. Правопорушення: поняття і юридичні ознаки. Склад і види правопорушень
- •§ 4. Юридична відповідальність
- •Розділ XXIV. Застосування норм права
- •§ 1. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації
- •§ 2. Стадії застосування норм права
- •§ 3. Основні вимоги правильного застосування норм права
- •§ 4. Акти правозастосування, їх види
- •§ 5. Прогалини в праві і засоби їх переборення та усунення
- •Розділ XXV. Тлумачення норм права
- •§ 1. Поняття тлумачення норм права
- •§ 2. Способи тлумачення норм прав
- •§ 3. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права.
- •§ 4. Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види.
- •§ 5. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту
- •Розділ ххvі. Законність і правопорядок
- •§ 1. Поняття законності як багатоаспектного суспільно-правового явища. Законність і демократія
- •§ 2. Функції законності
- •§ 3. Поняття правопорядку
- •§ 4. Співвідношення права, законності і правопорядку. Громадський порядок і правопорядок
- •§ 5. Гарантії законності і правопорядку
- •§ 1. Поняття правового регулювання
- •§ 2. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим
- •§ 3. Види правового регулювання
- •§ 4. Механізм правового регулювання
- •§ 5. Реалізація правових норм
- •§ 6. Ефективність правового регулювання
§ 4. Співвідношення права, законності і правопорядку. Громадський порядок і правопорядок
Співвідношення між поняттями “право”, “законність” і “правопорядок” характеризується наявністю між ними складних і багатоманітних зв’язків, високої ступені їх взаємозалежностей і взаємопроникнень, можливістю переходів властивостей одного у властивість іншого. Однак ці категорії не повинні ототожнюватись. Усі вони посідають свої самостійні провідні місця (“ніші”) в категоріальному рядку теорії права. З’ясувати співвідношення між ними означає вказати на їхні спільні та відмінні риси.
Спільними рисами права, законності і правопорядку є такі: єдність їх цілей, зокрема забезпечувати права і свободи громадян, вносити упорядкованість і організованість у суспільні відносини; належність до загальнолюдських цінностей; спрямованість їх як найважливіших елементів правових систем на реалізацію принципів справедливості, гуманізму, демократизму, сприяння соціальному прогресу; здатність бути правовою основою і водночас засобом функціонування державної влади і демократії, забезпечувати посилення державності; можливість виступати провідниками принципів верховенства права і закону у всіх сферах суспільного життя, бути гарантом розбудови правової держави, формування громадянського суспільства тощо.
Відмінності між правом, законністю і правопорядком обумовлюються їх внутрішньою природою, сутністю, функціональним призначенням у сфері правового регулювання.
1. Так, вони розрізняються залежно від притаманних їм власних сутнісно-змістовних ознак і характеру проявів у регулюванні суспільних відносин: право як об’єктивне явище являє собою систему норм і принципів у яких зафіксовані різні ступені свободи і рівності суб’єктів суспільних відносин; законність — це певна правомірна якість дій (поведінки, діяльності) суб’єктів суспільних відносин; правопорядок — фактичний стан суспільного і державного життя суспільства, що відповідає вимогам законності. Йдеться про взаємозв’язок між нормою права, правомірною поведінкою, станом правової упорядкованості суспільних відносин, що випливає з них.
2. Різними вони є залежно від джерел, із яких вони виникають, формуються як самостійні явища: для права таким джерелом є суспільні відносини — матеріальна сила, яка його породжує, а формою — закон або інший правовий акт; для законності джерелом є правомірна поведінка суб’єктів суспільних відносин; правопорядок свою генезу знаходить як у праві, так і в законності, що є основою його формування і розвитку як державно-правового явища.
3. Вони уособлюють різні етапи забезпечення в правовій формі потреб суспільного розвитку, інтересів і волі соціальних груп, суспільства, держави: право, закріплюючи суспільні відносини, інтереси і волю, надає їм, таким чином, спеціальної форми; законність як принцип через систему вимог, що конкретизують його, втілюється у видання законодавцем таких норм, які відповідали б потребам суспільного розвитку, загальнолюдським правовим принципам, а також забезпечує реалізацію цих норм і формування на цій основі правопорядку.
4. Розрізняються вони за обсягом свого суб’єктивного складу: суб’єктами права є кожна людина — як малолітня, так і доросла, як дієздатна, так і недієздатна. Таким же є і суб’єктивний склад правопорядку. Суб’єктивний же склад законності включає в себе тільки дієздатних осіб, організації, правомірними діями яких здійснюється правопорядок.
5. Право, законність, правопорядок являють собою різні рівні правової матерії: право — це початок її існування; законність — це рух; правопорядок — кінцевий результат. Іншими словами, право — це система норм і принципів; законність — це процес реалізації норм права; правопорядок — це реалізоване право, втілення його приписів у життя на підставі вимог законності.
6. Критерієм відмінностей права, законності і правопорядку є їхнє функціональне навантаження: головна функція права полягає у створенні основи правопорядку; головна функція законності — у його встановленні та підтримці, а функція правопорядку — в тім, щоб бути показником ступеня досягнення поставлених цілей. У цьому аспекті законність і правопорядок щодо права виступають правовими засобами ствердження права як вищої соціальної цінності, оскільки таким воно може бути тільки тоді, коли його принципи і норми втілюються в життя, реалізуються в діях суб’єктів соціального спілкування.
Кожне суспільство, незалежно від того, на якому щаблі цивілізації воно перебуває, для свого нормального існування та розвитку потребує певного громадського порядку — стану упорядкованості, організованості і врегульованості суспільних відносин, який виникає внаслідок створення й реалізації соціальних принципів і норм, які об’єктивно склалися на певному етапі розвитку суспільства. Він створюється заради забезпечення особистої і суспільної безпеки, соціального миру і справедливості, забезпечення дисципліни громадян у громадських місцях та побуті; охорони особистості і прав громадян, моралі і суспільного спокою, захищення всіх верств суспільства; гарантування якісних соціально-економічних умов життя соціуму.
Громадський порядок — це форма зміцнення та охорони основ суспільного і політичного ладу, існуючих форм власності, буття окремої людини, сім’ї, суспільства в цілому, державності.
Як стан упорядкованості всієї системи суспільних відносин суспільний порядок об’єктивно покликаний протистояти факторам і тенденціям дезорганізуючого порядку. Без належного порядку неможливо ні управляти, ні організовувати нормальний розвиток виробництва, забезпечувати особисту і суспільну безпеку, охороняти різні форми власності, політичний устрій держави, регулювати відносини між структурними частинами суспільства — соціальними групами, класами, націями, етносами тощо.
Громадський порядок складається внаслідок реалізації різних видів соціальних норм і принципів, які регулюють різноманітні сфери суспільного життя. Особливістю цих норм та принципів є неспівпадання їх між собою як за змістом, так і за способами впливу на поведінку людей. До них належать звичаї, норми моралі, релігійні норми, корпоративні норми, норми права тощо.
У системі громадського порядку особливе місце посідає правопорядок. Як елемент державно-організованого суспільства він спрямований на управління та організацію головних, панівних, основоположних суспільних відносин, які об’єктивно вимагають організованості, упорядкованості на стабільних регулятивних началах. Такими регуляторами, породженими самим життям є норми права, реалізація яких логічно веде до створення правопорядку.
Громадський порядок і правопорядок характеризуються рядом спільних рис: зокрема, вони є суспільними явищами; виникають фактично як результат реалізації соціальних норм; мають вольовий та нормативний характер і т. ін.
Водночас вони різняться між собою за обсягом нормативної основи регулювання суспільних відносин: громадський порядок складається внаслідок реалізації всієї сукупності соціальних норм — традицій, моралі, права, звичаїв тощо, правопорядок же виникає і функціонує тільки на підставі реалізації правових норм. Тому він є складовою частиною суспільного порядку. Завдяки особливостям своєї нормативності право вводить зміст суспільних відносин у правові межі, на основі чого відповідно до вимог законності складається правопорядок.
Різняться вони між собою і за часом свого виникнення: громадський порядок складається ще в період первісно-суспільного ладу, правопорядок виникає тільки в державно-організованому суспільстві поряд з правом, державною, законністю, а також залежно від різних способів їх забезпечення. Суспільний порядок, його виникнення та існування забезпечується переважно суспільним впливом, а правопорядок поряд — з організаційними, виховними заходами — ще й силою державного примусу.
Громадський порядок і правопорядок перебувають у взаємоз’язку, впливають один на одного. Як складова частина громадського порядку правопорядок обумовлює багато в чому його загальний стан. Сила цього впливу залежить як від якості правової регламентації суспільних відносин, так і ступеня реалізації правових норм. У свою чергу загальний стан громадського порядку, його атмосфера впливає на процес виконання правових норм, а отже, і на функціонування правопорядку. Подеколи держава бере на себе обов’язок гарантувати примусовою силою додержання суспільного порядку. З цією метою в адміністративному і кримінальному законодавстві поняття “громадський порядок” використовується у вузькому розумінні — як система відносин, що складаються у громадських місцях на основі всієї системи соціальних норм. Йдеться про охорону особистості і прав громадян, суспільної моралі, забезпечення суспільного спокою в громадських місцях — вулицях, зонах відпочинку, транспорті, культурних приміщеннях і т. ін. За порушення громадського порядку в цьому разі встановлюється юридична відповідальність. Так, ст. 295 Кримінального Кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за заклики до вчинення дій, що загрожують громадянському порядку; ст. 296 Кримінального Кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за хуліганство — дії, які грубо порушують громадянський порядок.