- •Теорія держави і права
- •Глава і. Предмет і метод загальної теорії держави і права
- •§ 1. Система і функції юридичної науки
- •§ 2. Предмет загальної теорії держави і права
- •§ 3. Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних та інших суспільних наук
- •§ 4. Методологія дослідження теорії держави і права
- •Розділ іі. Походження держави
- •§ 1. Розмаїття концепцій (теорій) походження держави
- •§ 2. Публічна (суспільна) влада при первісно-суспільному ладі, її ознаки, структура, функції
- •§ 3. Основні закономірності виникнення держави. Особливості формування держави в різних країнах світу
- •§ 4. Ознаки держави, які відрізняють її від самоврядування первісно-суспільного ладу
- •Розділ ііі. Загальне вчення про державу
- •§ 1. Ознаки та поняття держави
- •§ 2. Поняття та риси політичної влади
- •§ 3. Державний суверенітет
- •§ 4. Типологія держави
- •Розділ IV громадянське суспільство, політична система і держава
- •§ 1. Громадянське суспільство: особливості становлення
- •Та формування концепції
- •§ 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства
- •§ 3. Поняття та структура політичної системи суспільства
- •§ 4. Партії в політичній системі суспільства: правове регулювання
- •§ 5. Місце держави в політичній системі суспільства
- •Розділ V. Функції держави
- •§ 1. Поняття функцій держави
- •§ 2. Класифікація функцій держави
- •§ 3. Внутрішні функції держави
- •§. 4 Зовнішні функції держави
- •§ 5. Правові форми і методи здійснення функцій держави
- •Розділ VI. Форма держави
- •§ 1. Поняття і структура форми держави
- •§ 2. Форма правління держави
- •§ 3. Форми державного устрою
- •§ 4. Політичний режим
- •Глава vіі. Теорія демократії
- •§1. Поняття і соціальна цінність демократії
- •§ 2. Форми демократії
- •§ 3. Інститути і суб'єкти демократії
- •§ 4. Принципи демократії
- •§ 5. Функції демократії
- •§ 6. Демократія і самоврядування
- •§ 7. Демократія в умовах України
- •§ 1. Механізм держави і його структура
- •§ 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види
- •§ 3. Принципи організації і діяльності державного апарату. Поділ державної влади
- •§ 4.Загальна характеристика і функції органів законодавчої, виконавчої та судової влади
- •§ 5. Організація здійснення влади на місцях. Взаємодія місцевих державних органів з органами місцевого самоврядування
- •§ 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
- •Розділ IX права, свободи і обов'язки людини і громадянина в демократичній державі
- •1. Поняття прав і свобод людини і громадянина.
- •§ 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку
- •§ 3. Види прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.
- •§ 4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній правовій державі
- •Розділ х. Правова держава
- •§ 1. Концепція правової держави: історія виникнення та розвитку
- •§ 2. Поняття і ознаки правової держави
- •§ 3. Поняття та ознаки соціальної держави
- •§ 4. Шляхи формування соціальної правової держави в Україні
- •§ 1. Соціальні норми первісно-суспільного ладу, їх види і функції
- •§ 2. Причини і закономірності виникнення права
- •§ 3. Основні шляхи (форми) формування права
- •§ 4. Ознаки, за якими право відрізняється від соціальних норм
- •§ 1. Головні підходи до праворозуміння
- •§ 2. Поняття і різні прояви права
- •§ 3. Ознаки права
- •§ 4. Функції права і його соціальна цінність
- •§ 5. Співвідношення права і форм його зовнішнього прояву
- •Розділ XIII принципи в праві
- •§ 1. Поняття, риси і класифікація принципів, що діють у правовій системі
- •§ 2. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права
- •§ 3. Загальноправові принципи
- •§ 4. Міжгалузеві й галузеві принципи
- •§ 5. Принципи правових інститутів
- •Глава XIV. Право, економіка, політика
- •§ 1. Поняття відносної самостійності права
- •§ 2. Право і економіка
- •§ 3. Право і політика
- •Глава XV. Правові системи сучасності
- •§1. Правові системи сучасності ы критерії їх класифікації
- •§ 2. Романо-германська правова система
- •§ 3. Англо-американська правова система
- •§ 4. Релігійно-традиційна правова система
- •Розділ XVI Право в системі соціальних норм.
- •§1. Поняття, загальні риси і види соціальних норм
- •§ 2. Співвідношення технічних і правових норм
- •§ 3. Право і мораль
- •§ 4. Право і звичай
- •§ 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом
- •Розділ хvii. Правова свідомість і правова культура
- •§ 1. Поняття, риси, структура та функції правосвідомості
- •§ 2. Види правосвідомості
- •§ 3. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості (правоустановленні) і правореалізації
- •§ 4. Правова культура: поняття та структура
- •§ 5. Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм
- •Глава хviii. Система права і система законодавства
- •§ 1. Поняття системи права
- •§ 2. Предмет і метод правового регулювання як вихідні критерії поділу системи права на галузі та інститути
- •§ 3. Структура системи права
- •§ 4. Приватне і публічне право
- •§ 5. Галузі вітчизняного права
- •§ 6. Система законодавства і її співвідношення з системою права
- •§ 7. Структура вітчизняного законодавства
- •§ 8. Фактори формування та розвитку системи законодавства
- •Розділ хіх. Норми права
- •§ 1. Поняття і загальні ознаки норм права
- •§ 2. Структура нормативного припису
- •§ 3. Спеціалізовані нормативні приписи: природа, особливості і значення в правовому регулюванні
- •§ 4. Інші види правових норм
- •§ 6. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта
- •§1. Поняття і види форм права
- •§ 2. Поняття “нормативний правовий акт” і його ознаки
- •§ 3. Поняття, ознаки, види законів
- •§ 4. Порядок прийняття законів в Україні
- •§ 5. Підзаконні нормативні правові акти
- •§ 6. Дія нормативно-правових актів у часі
- •§ 7. Дія нормативних правових актів в просторі і за колом осіб
- •§ 8. Колізії в законодавстві
- •Розділ ххі. Правоутворення
- •§ 1. Поняття правотворчості, її співвідношення з процесом правоутворення
- •§. 2 Функції і принципи правотворчості
- •§ 3. Види правотворчості
- •§ 4. Стадії законотворчого процесу в Україні
- •§ 5. Юридична техніка: поняття і види
- •§ 6. Систематизація нормативно-правового матеріалу
- •Розділ XXII. Правові відносини
- •§ 1. Поняття та риси правових відносин
- •§ 2. Види правових відносин
- •§ 3. Суб’єкти правових відносин, їх види. Поняття юридичної особи
- •§ 4. Суб’єктивні права, правомочність і юридичні обов’язки
- •§ 5. Поняття і види об’єктів правових відносин
- •§ 6. Юридичні факти: поняття і класифікація. Фактичний склад
- •Розділ XXIII Правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність
- •§ 1. Поняття і види правової поведінки
- •§ 2. Поняття, риси і види правомірної поведінки
- •§ 3. Правопорушення: поняття і юридичні ознаки. Склад і види правопорушень
- •§ 4. Юридична відповідальність
- •Розділ XXIV. Застосування норм права
- •§ 1. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації
- •§ 2. Стадії застосування норм права
- •§ 3. Основні вимоги правильного застосування норм права
- •§ 4. Акти правозастосування, їх види
- •§ 5. Прогалини в праві і засоби їх переборення та усунення
- •Розділ XXV. Тлумачення норм права
- •§ 1. Поняття тлумачення норм права
- •§ 2. Способи тлумачення норм прав
- •§ 3. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права.
- •§ 4. Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види.
- •§ 5. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту
- •Розділ ххvі. Законність і правопорядок
- •§ 1. Поняття законності як багатоаспектного суспільно-правового явища. Законність і демократія
- •§ 2. Функції законності
- •§ 3. Поняття правопорядку
- •§ 4. Співвідношення права, законності і правопорядку. Громадський порядок і правопорядок
- •§ 5. Гарантії законності і правопорядку
- •§ 1. Поняття правового регулювання
- •§ 2. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим
- •§ 3. Види правового регулювання
- •§ 4. Механізм правового регулювання
- •§ 5. Реалізація правових норм
- •§ 6. Ефективність правового регулювання
§ 4. Приватне і публічне право
Теоретичне обґрунтування поділу системи права на публічне і приватне сягає ще в часи Стародавнього Риму. Саме римські юристи були першими, хто вважав цей поділ природним, оскільки він відображає природні відносини між державою і приватною особою. Видатний римський юрист Ульпіан, вважав, що публічне право має відношення до держави (римські юристи не бачили різниці між поняттями “держава” і “суспільство”), а приватне — відбиває інтереси окремих осіб.
Майже через тисячоліття на Заході відбулася рецепція римського права разом з ідеєю про поділ права на приватне і публічне. І це було цілком закономірно, оскільки розвиток буржуазних ринкових відносин і формування громадянського суспільства об’єктивно викликало до життя ідею відокремлення приватного права і повернення до вчення про приватне і публічне право.
Такий поділ права дістав теоретичну підтримку в працях мислителів Західної Європи (Гроція, Гоббса, Монтеск'є, Канта, Гегеля та ін.). Ідея поділу права ґрунтовно була розроблена на теренах дореволюційної Російської імперії відомими правознавцями Л. П. Петражицьким, Т. М. Коркуновим, Г. Ф. Шершеневичем та ін. У тій чи іншій формі вона зберігається і сьогодні. Якщо в континентальній Європі ідея поділу права на приватне і публічне набула майже повного визнання, то в країнах англо-саксонської правові системи вона підтримується не всіма юристами і трактується по-іншому.
Протягом існування радянської держави офіційна юридична наука негативно ставилась до поділу права на приватне і публічне. Такий підхід був обумовлений ідеологією марксизму-ленінізму. У відомій записці Д. І. Курбському В. І. Ленін виказав свою жорстку позицію щодо приватного права. “Ми нічого “приватного”, — писав він, — не визнаємо, для нас все в області господарства є публічно-правовим, а не “приватним”. Звідси — розширити застосування державного втручання у “приватно-правові” відносини; розширити право держави відміняти “приватні” договори; застосовувати до “цивільних правовідносин” нашу революційну правосвідомість…”16. Ця ідеологія стала основою своєрідного етатизму, тотального одержавлення всієї правової системи.
Сьогодні, коли визнана і законодавчо закріплена приватна власність, коли Україна взяла курс на ринкові відносини, легалізація приватного права є природною і необхідною для формування громадянського суспільства, стимулювання приватно-підприємницької діяльності. Закономірно, що в юридичній науці відродився і підхід до поділу права на приватне і публічне.
Сутність цього поділу права полягає ось у чому: в кожній системі права є норми, які покликані забезпечувати насамперед загальнозначущі (публічні) інтереси, тобто інтереси суспільства, держави в цілому, а є норми, які захищають інтереси приватних осіб. Тому сфери суспільних відносин, які пов’язані з державними і приватними інтересами, є предметом регулювання публічного і приватного права. Відповідно до цього можна дати і їх визначення.
Публічне право — це сукупність норм, предметом регулювання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Це передусім норми конституційного, адміністративного, кримінального, фінансового, процесуального права. Тут юридичний пріоритет має воля органів державної влади, котра, однак, у першу чергу спрямована на захист інтересів особи і населення країни в цілому.
Приватне право — сукупність норм права, предметом регулювання яких є сфера приватних, індивідуальних і трудових інтересів. Це норми цивільного, торгового, підприємницького та інших галузей права. Тут юридичний пріоритет належить волі приватних осіб, громадян, їх об’єднань, регулювання будується на початках координації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії.
Приватне право має велике значення в забезпеченні свободи автономної особи, незалежності і самостійності приватних осіб і тому є умовою і гарантом ринкової економіки, демократії, громадянського суспільства. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою одного щодо іншого, а навпаки, відокремлені від державної влади і тому є “приватними”. Однак, і це дуже важливо, їх договори, акти, в тому числі односторонні, наприклад акти власників, мають повноцінне юридичне значення, захищаються судом, визнаються і забезпечуються державою як її власні веління. Приватне право створює ніби ізольовану від державної влади зону свободи, де вершать свої майнові, господарчі справи самі приватні особи. Державна влада може вторгатись у ці зони свободи тільки в передбачених законом випадках або за рішенням суду. Водночас дії приватних осіб, якщо вони не порушують встановлені законом заборони, державна влада зобов’язана не тільки визнавати, але й захищати.
Існують два способи систематизації (розположення) приватно-правових норм, які склалися у світовій практиці — інституціональний і пандектний. Інституціональний (інституція — в перекладі з латинської — часткова) використовувався ще в Стародавньому Римі. Пандектний спосіб (пандектний у — перекладі з латинської — всеохоплюючий, звідний, сукупний) виник пізніше, в ХVІ столітті. Він полягає в тому, що норми різних інститутів об'єднують в одному акті, які розподіляють на загальну і особливу, або спеціальну частини. Цей прийом широко використовується в більшості розвинутих країн і нині. До загального розділу включаються норми, які регулюють загальні питання (об’єкти і суб’єкти права, правоздатність, дієздатність, підстави виникнення та припинення правових відносин та ін.). Особливу, або спеціальну частину складають норми, які утворюють конкретні інститути чи її об’єднання (наприклад, сімейне об’єднання, спадкоємництво, договірне об’єднання та ін.). Подібний підхід почав потім застосовуватись і в деяких галузях публічного права (кримінальному, адміністративному).
Слід також зазначити, що між публічним і приватним правом нема неперехідних кордонів. Вони взаємопов’язані між собою. Ті функції, які вони виконують, у результаті відповідають інтересам усіх. Тому приватне право фактично не існує без публічного, оскільки публічне покликане охороняти і захищати приватне. Приватне право ґрунтується на публічному, без якого воно могло б бути знецінене. Окрім того, в процесі історичного розвитку грані між ними в ряді сфер суспільного і державного життя стираються, виникають змішані публічно-правові і приватно-правові відносини (наприклад, з питань соціального, трудового та ін. права). Разом з тим, на сьогодні публічне і приватне право лишаються фундаментальними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.