Римські місіонери

Організатором місій, які вирушили просвіщати анг­лосаксів, був папа Григорій І (590—604 pp.). Як опові­дав через сто років по тому англосакський біограф Григорія, майбутній папа побачив на невільничих рин­ках Рима військовополонених, яких продавали в раб­ство. Побачивши білявих синьооких варварів, він запи­тав, хто вони такі, і йому відповіли, що то «англи». Тоді він сказав, що це й справді «ангели господні». Ано­німний біограф оповідає, що Григорій дістав дозвіл від папи Бенедикта (575—579 pp.) вирушити місіонером до англів, але римський простолюд примусив папу відкли­кати його назад. Менш романтично сам Григорій повідомляв у листі до александрійського патріарха, написаному в липні 598 p., що він послав ченців зі свого монастиря до англів, «які живуть на краю світу й досі поклоняються ідолам з дерева або з каменю». Він просив патріарха повтішатися разом з ним, що на Різдво 597 p. було охрещено 10 000 англів. Хай там якими були мотиви Григорія, його діяльності можна подивуватися. Раніше папи не виявляли схильності до місіонерства. І Григорій не міг тоді знати, що саме завдяки його місіонерській ініціативі папський престол і західна церква досягнуть особливо великих успіхів у майбутньому.

Доручивши цю місію ченцям, Григорій започаткував ще одну важливу ініціативу. Традиційно, ченці відходили від світу задля спасіння власної душі, і їх ніхто ані примушував, ані заохочував чи до місіонерської, чи до хай там якої пастирської діяльності серед мирян. Такі завдання покладали на єпископів, священнослужителів та дияконів. Будучи сам ченцем, Григорій, либонь, зрозумів, що тільки зорганізовані в самодостатні, злю-товані міцною дисципліною громади, ченці зможуть створити надійну інфраструктуру для місіонерської діяльності в такому дикому краї, як Британія.

В 596 p. Григорій послав туди близько сорока іта­лійських ченців під проводом Августина (597—бл. 607 pp.), якого назвали на честь знаменитого єпископа, що жив і проповідував у п'ятому сторіччі в місті Гіппоні, в Північній Африці. Ченці з жахом думали про те, що їх чекає попереду, й навіть хотіли були повернути назад, коли добулися до франкських земель, але Григо­рій їм цього не дозволив, і в 597 p. вони висадилися на британський берег у Кенті, королівстві, яке лежало найближче до Франкської держави й найбільше відчу­вало на собі її вплив. Вирішальним фактором для успіху місії стало сприяння справі з боку місцевого короля, як то завжди було в ранньосередньовічному варварському світі. Кентський король Етельберт (560— 616 pp.) одружився з Бертою, правнучкою франкського короля Хлодвіга, і дав їй дозвіл на проживання в домі франкського єпископа, що мав задовольняти її духовні потреби. Тому король Етельберт не чинив спротиву, коли римські місіонери оселилися в Кентербері, засну­вавши там монастир святих Петра і Павла (згодом монастир св. Августина). Августин став першим архіє­пископом Кентерберійським. Він поновив давньоримсь­ку церковну будівлю і присвятив її Спасителеві — згодом цю церкву стали називати Христовою. Через кілька років король Етельберт прийняв хрещення, і римська місія тепер мала хай і скромне, але надійне пристановище для подальшої діяльності в Кенті.

Ситуація, яка склалася на півдні Англії в сьомому сторіччі, була новою. Вперше в історії поган навертали до християнства місіонери, надіслані прямо з Риму. Щойно утворена англосакська церква пишалася своїми близькими зв'язками з престолом святого Петра і з папами римськими, і саме вона першою серед регіо­нальних церков, які діяли поза межами Італії, стала визнавати в цілком конкретний і практичний спосіб верховенство над собою римського єпископа. Протягом сьомого та восьмого сторіч між Англією і Римом здійснювався постійний, хоч і досить скромний, обмін листами та прочанами. Англосакські єпископи та ко­ролі зверталися до пап із запитаннями з приводу склад­них літургічних, духовних та організаційних проблем, Іноді вони просили папу розв'язати ту чи ту релігійну суперечку. Новообраних архієпископів вони посилали з Кентербері до Риму, де ті одержували pallium, сплете­не з вовни літургічне одіння, яке затверджувало їх у їхньому священному сані. Одне слово, місія папи Григорія створила церкву, лояльну до папського пре­столу на далекій західній околиці християнського сві­ту ²².