Навернення франків

З історичного погляду найгрізнішими завойовниками були франки, які з'явилися на берегах Рейну близько 350 p. і стали повільно просуватися в напрямку терито­рій сучасної Бельгії, Західної Німеччини та Північної Франції, де оселялися в досить великих кількостях. Вони пройшли також на південь від Луари і підкорили рештки Римської Галлії (486 p.), землі вестготів на північ від Піренеїв (507 p.) і бургундів (534 p.), хоча на завойованих ними південних територіях селилися рід­ко. Франки поклонялися германським богам, і їх нама­галися схилити на свій бік і християни аріанського віросповідання, і християни-католики.

Ключовою постаттю в релігійній еволюції франків став їхній король Хлодвіг (481—511 pp.). Він був десяти­річним хлопцем, коли успадкував владу від свого бать­ка і зумів утримати її завдяки своїй кмітливості, війсь­ковій доблесті та брутальній жорстокості. Так, він повбивав усіх своїх родичів по чоловічій лінії, щоб зосередити всю владу в своїй родині, яка започаткувала династію Меровінгів, що правила франками до 751 p. Історія його навернення у християнство, переказана єпископом Григорієм Турським (579—594 pp.) через сімдесят п'ять років по тому, як це сталося, є показо­вою щодо методів, якими церква здобувала зверхність над поганськими народами . То були суспільства з родовим ладом, у яких релігійний індивідуалізм, що існував у Римській імперії і існуї в сучаснихзахіднихсуспільствах, був явищем незвичайним і, мабуть, немислимим. Релігія входила до складу паяльної суміші, яка злютовувала германського короля з його войнами, й арійські вожді на власному досвіді переконалися, що релігійні чвари неминуче призводили до політичної нестабільності. Отже, не було жодної надії навертати франків у християнство по одному. Зміна релігії могла відбутися лише внаслідок групового рішення; роль верховного правителя була визначальною, але він мав домогтися згоди свого народу, а практично — своїх воїнів.

Політичною реальністю для Хлодвіга була така си­туація: в Центральній та в Південній Галлії, яку він хотів підкорити, переважну більшість населення скла­дали католики, а правили ними вестготи аріанського віросповідання. Для Хлодвіга було вигідно підтримува­ти добрі взаємини з єпископами, які перебрали на себе провідну роль у суспільстві, після того як загинула римська державність. Навіть будучи поганином, він намагався утримати своїх невгамовних воїнів від гра­бунку церков, щоб не настроювати проти себе єписко­пів. Як то часто водилося в ранніх середньовічних королів, дружину Хлодвігові привезли здалеку — то була бургундська принцеса на ім'я Клотільда католиць­кого віросповідання, і вона не відмовилася від сьоєї релігії. Єпископ Григорій Турський оповідає, що вона зробила спробу навернути свого чоловіка у християн­ство. Але який підхід можна було знайти до такої людини, як Хлодвіг? Безперечно, витончених теоло­гічних аргументів тут було б замало. Тубільна гер­манська релігія мала суто практичний характер: від богів чекали, що вони зможуть дати своїм шанувальни­кам чимало вигод, таких, як добрі врожаї, воєнні пере­моги, багатство. Тож і Клотільда та християни, либонь, твердили, що їхній бог могутніший за германських богів у чисто практичному, земному розумінні. Ось як, наприклад, єпископ германського походження, Даниїл Вінчестерський, напучував у восьмому сторіччі місіо­нера, радячи йому всіляко підкреслювати своїм слуха­чам слабкість старих богів і могутність християнського Бога:

«Слід також наводити ось яке міркування: якщо по- ганські боги всемогутні, доброчинні і справедливі, то вони мають не лише винагороджувати своїх шануваль­ників, а й карати всіх, хто їх не визнає. Отже, якщо вони роблять і те, й те стосовно мирського життя, то чому тоді вони не завдають ніякої шкоди нам, христия­нам, адже ми очищаємо весь світ від їхніх культів і знищуємо їхніх ідолів? І якщо ми, тобто християни, володіємо землями, багатими на оливу й вино, володіє­мо провінціями, де є безліч іншого багатства, то вони, себто погани, живуть у краях, де панує вічний холод і де, як вони вірують, панують боги, що їх прогнано з усього світу. Ось так завжди треба показувати їм переваги християнського світу порівняно зі світом, заселеним людьми — і дуже небагатьма, до речі,— які досі не зреклися свого стародавнього марновірства».

Постримський Захід видається нам жалюгідним і вбогим, але на північних варварів він, певно, ще справ­ляв велике враження: кам'яні будівлі, карбоване золо­то й срібло, таємниче мистецтво читання й письма, гарний одяг, вина, оливкова олія, сонячний південь і християнські ритуали з їхньою врочистістю та пишно­тою. Християни з повним правом могли вихвалятися своєю культурною зверхністю і доводити, що це свід­чить про могутність їхнього Бога.

В германських спільнотах одним з найжаданіших да­рунків, яких чекали від своїх богів, була перемога в битві. Григорій Турський повідомляє, що саме одна така битва відіграла вирішальну роль у наверненні в християнство Хлодвіга, коли події начебто підтверди­ли, що християнський бог могутніший за поганських. Потрапивши у скруту у війні з алеманами, одним зі східних племен, він уклав угоду з богом своєї дру­жини:

«Ісусе Христе, моя жінка запевняє, що ти — син Бога живого і що ти допомагаєш усім, кому доводиться тяжко, і що ти даруєш перемогу тим, хто в тебе вірує. Щиро тебе шануючи, я благаю твоєї божественної допомоги, і якщо ти даруєш мені перемогу над ворога­ми і якщо я здобуду могутність, якою ти обдаровуєш своїх вірних — так принаймні вони запевняють — тоді я увірую в тебе й охрещуся в твою релігію. Я звертався до своїх богів, але вони, як я зрозумів, і не думають прийти мені на порятунок. От я й вирішив, що ніякою могутністю вони не наділені, якщо вже не можуть визволити зі скрути тих, хто їм поклоняється. Я хочу вірувати в тебе, і я увірую, якщо тільки дам раду своїм ворогам».

Перемога над ворогами переконала Хлодвіга в мо­гутності Христа. Спочатку він перейшов у нову віру таємно, вдавшись до послуг єпископа реймського Ремі-гія, бо його воїни на той час ще не були готові зректися традиційних богів. Згодом, зібравши всіх своїх воїнів, Хлодвіг зумів переконати їх і десь між роками 496— 506-м охрестив «майже три тисячі». Відтоді католицьке християнство стало релігією франків, хоча остаточно воно витіснило стару віру лише через багато років. Але не слід недооцінювати наслідки навернення фран­ків у християнство. Єдине довгочасне королівство із заснованих на Європейському континенті германськи­ми завойовниками, королівство, яке займало дуже ве­лику територію і стало економічним та мілітарним осереддям Західної Європи, об'єднало свою долю з до­лею католицького християнства. Такий розвиток не видається неминучим і саме завдяки описаній вище знаменній події Захід остаточно сформувався в релігій­ну та політичну єдність .В історичному плані навернення у християнство франків стало найважливішою подією Середніх Віків, але не слід обминати увагою і ті процеси, які відбува­лися на Британських островах. Ситуація там була дуже складна. На площі приблизно в сто двадцять тисяч квадратних миль, населеній не дуже густо, жило близь­ко 600 різних антагоністичних етнічних спільнот, причому кожна мала і свої внутрішні розмежування: пікти в Північній Британії; англосакси та юти на півдні та сході Британії; романізовані кельти на заході Британії й нероманізовані — в Ірландії. Там існували три мовні сім'ї — кельтська, піктська і германська,-— кожна з них ділилася на численні діалекти, а крім того, на кельтсь­ких територіях у середовищі монастирської еліти була вельми поширена літературна латина. На Британських островах можна було нарахувати не менш як два дванадцятка людей, що з повним правом могли назива­ти себе «королями», вони то входили до спілки один з одним, то вели між собою нещадні війни. Релігійна ситуація теж була досить заплутана. Чимало кельтів навернулися в християнство. Жителі Британії бу. и на­щадками людей, які населяли Римську Британію до вторгнення англосаксів. Жителі Ірландії наверклися на нову віру в п'ятому та шостому сторіччях місіо­нерськими трудами святого Патріка та його наступни­ків. На головному Британському острові жили також погани-германці, погани-пікти і рештки тих, що спові­дували стародавні кельтські культи.