Тема 3 діалогічне мовлення

План

1 Класифікація діалогів

2 Риторика маніпуляцій

3 Чоловіча та жіноча риторика

Кожна людина шукає розуміння. В одному фільмі було проникливо сказано: «щастя – це коли розуміють». Дійсно, дійсно сповідальність, відвертість, можливість зняти соціальні маски і бути самим собою – це прагнення багатьох людей у спілкуванні. Микола Бардяєв колись писав, що він «усе своє життя тужив по розмові про найбільш головне, про останнє , долаючи дистанцію й умовності, що позначає екзистенційну , подію,(…)носив в собі подібну розмову, але не зміг пробити середостіння , примусити до такої розмови іншого. Так, досить складно знайти співрозмовника і такий діалог, де б думки і почуття отримали повний відгук в іншій людині, щоб пережити справжню духовну співрідність.

Тож як удосконалити діалогічне спілкування, що займає 85% часу усієї людської комунікації?

Це питання здавна хвилювало філософів, зокрема, представників філософії діалогу та філософії мови.

Нагадаємо, що історично поняття «діалог» (розмова двох) сягає в античність, а «батьком» діалогу як методу пошуку істини вважаються Сократа. У розмислах мислителів подальших епох відзначається вітальня, органі стична природа слова в комунікації, яка стає «ареною зустрічей» енергій комуні кантів» (С. Булгаков). Якщо слово однаково належить і промовця, і слухачу, тобто в «організмі мови» всі частини рівноправні, право на слово не повинно бути пріоритетом тільки одного комуні канта. О. Розеншок - Хюсі тлумачить мовлення як деякий « ефір, в який заглибленні всі люди», де інколи виникає специфічний «електричний ланцюг» і народжується «електрична індукція діалогу». Ми вже згадували діалогічний персоналізм Мартина Бубера, де усе буття взагалі сприймається як діалог між людиною і світом, людиною і Богом. Тільки у відносинах «Я – Ти» людина зустрічається з Іншими і розгортає повноцінне спілкування. Бубер визначає діалогічну багато вимірність і стверджує, що існує діалог «справжній», «технічний» та монолог, замаскований під діалог».

«Технічний діалог – суто інформативний, конвенційний. «Замаскований монолог» - це дискусія заради самомилування, самоствердження, де «кожний вважає себе абсолютною та законною величиною, а іншого – відносною та сумнівною». «Справжній» діалог – це зустріч Я – Ти, духовна єдність у спілкуванні.

Ідею комунікативної єдності «я – ти» як можливості екзистенційного розкриття особистості проголошував С.Л.Франк. Він також бачив багато вимірність діалогічних відносин. Перший рівень характеризується відчуженням, бо люди ставляться одне до одного як до предметів. Це – певний страх перед Іншими як «явищем мені – не – потрібного – не – я». Другий рівень – це єдність «я» і «ти» в «ми», де Інший сприймається як споріднений, внутрішньо тотожній «Я».

Діалог як єдний шлях до метасмислу, до вищої гармонії в житті особистості розглядав у своїх дослідженнях В.Франкл. Він створив метод логатерапії, який являє собою особливий діалог психолога та його клієнта, де спілкування підкоряється одній провідній меті: ініціювати в людині пошук і творення сенсу життя.

У будь – якій сфері життя спілкування переважно відбувається діалогічно, і дуже часто співрозвоники, обговорюючи певний предмет, мають на увазі істинну знання про нього. Знайомства, дружба, кохання, навчання, ділові зв′язки, самореалізація – усе це комунікативно здійснюється через дискурс діалогу. Проте діалоги бувають різні за своєю інформативною насиченістю й рівнем порозуміння. Інколи – це просто черговий обмін інформацією, інколи – суперечка , а трапляється й неприхований конфлікт, ворожість.

Проте по – справжньому душевні розмови здатні глибоко вплинути на внутрішній світ людини, взагалі - на життя. Це залежить від екзистенційної динаміки особистості, якій ми присвятили окрему тему.

Актуальною справою є опанування правил етничного діалогу, активного слухання та поміркованого мовлення в діалозі. Це не тільки підвищує загальну комунікативну культуру, а й сприяє гармонійному співіснуванню людей.

Характер діалогу перш за все пов′язаний з мотивацією комуні кантів. Згідно цьому фактору визначаються такі рівні діалогічного спілкування: про мотивний, конвенційний, маніпулятивний, ігровий, духовний.

Примітивний

Примітивний рівень діалогу виявляє поверхове формальне слухання. Формальний діалог відбувається у буденності просто заради підтримки ритуалу спілкування. У такому діалозі люди духовно й душевно не розкриваються. Відсутні співпереживання, спів розуміння, інколи взагалі відсутні візуальний контакт. Плітки, розмови про погоду, переказ загальновідомого, багато разів повторені сеперечки на одну й ту ж саму тему – вияви беденного примітивного діалогу.

Часто виникає запитання, чи можна вважати виявами формального діалогу обмін черговими фразами «привіт- привіт», «до побачення – до побачення», «як справи? – добре». У даному разі це скоріш не діалог, а ритуал ввічливості, обов′язковий етап мовного етикету, який хоч і не несе інформативного навантаження, є виявом культури, дозволяє грати соціальні ролі, залишатися потенційно чемним.

Конвенційний

Цей тип діалогу багато у чому також формальний, але ця формальність продиктована об′єктивними обставинами спілкування. Подібні діалоги ведуться у соціальних тандемах згідно соціальним ролям: «керівник – підлеглий», «вчитель – учень», «лікар – пацієнт», «продавець – покупець», «водій- пасажир» тощо. Соціальний етикет спонукає витримувати рольові амплуа перехожих, попутників, будь – яких учасників повсякденної соціальної взаємодії. Це так званий «контакт масок».

У конвекційному діалозі важливо дотримуватися чітких етикетних правил, бо їх порушень може зіпсувати етичну атмосферу діалогу. При цьому стримана душевність і взаємоповага співрозмовників робить такий діалог приємним, щирим.

Маніпулятивний

Маніпулятивні діалоги засновані на раціональному розрахунку комуні кантів, або відбуваються підсвідомо, коли хтось з учасників спілкування нав′язує свою волю, думку, щоб викликати бажані реакції іншої людини. Це – тип діалогу, де один з учасників навмисного зловживає увагою і часом іншого, щоб здійснити прагнення, як правило, меркантильне. Маніпулятор становить до співрозмовника як до речі, але може це вдало маскувати удаваною турботою, увагою. Він експлуатує чужий час, почуття та розум, будує свій вплив на неетичних риторичних засобах. Психологічним підґрунтям риторики у маніпулятивному діалозі є боротьба за владу, прагнення самостверджуватися за чужий рахунок, або за чужий рахунок збагатитися.

Ігровий

Ігровий тип діалогу притаманний спілкуванню друзів та співрозмовників, в яких народжується симпатія одне до одного. Добрий гумор, жарти, кепкування – ознаки цього діалогу. Знайомство, флірт, дружня бесіда, розмова закоханих – типові ситуації ігрового діалогу. Ігровий настрій придає спілкуванню святковість, піднесеність.

Духовний

Це – найвищий рівень спілкування людей, в якому активізується душевно – духовний, інтектуальний потенціал особистості. Співбесіда сприяє відкритості, вільному обміну думками й почуттям, породжує щастя справжнього порозуміння, веде до осягнення вищих цінностей буття у переживанні екзистенційного катарсису, інсайту.

У діалогічному спілкуванні досить поширина риторика маніпуляцій. Від актуалізованої риторики вона відрізняється докорінно: маніпулятор – комуні кант спілкується не відкрито, а приховано, зловживає даром слова, щоб певним чином впливати на співрозмовника, на його свідомість , переслідуючи при цьому власні потреби. Маніпуляція може формуватися й підсвідомо коли людина просто зникає до певної компенсаторної стратегії спілкування.

Красномовним навчальним відображенням маніпулятивних типів є так званий рольовий трикутник маніпуляцій, що пропонується сучасною американською школою психології та риторики.

Це – триада глобальних маніпуляцій, в якій за трьома стратегіями комунікативної поведінки криються шари інших, більш дрібних маніпулятивних моделей:

Рольовий трикутник маніпуляцій

Переслідувач – учасник діалогу, що діє під девізом: «Я завжди правий». Він не сприймає критики, чужих заперечень, а сам шукає «слабкі міста» у риториці співрозмовника. Готовий викликати у іншого почуття сорому та провини, бо саме таким чином затверджує свою зверність. Як слухач він не здатний глибоко та щиро співчувати комусь, бо зайнятий насамперед власною персоною, він слухає на рівні логіки. Риторика переслідувача – це постанова питань у «жанрі» допитування, категоричні фрази типа: «Ні, це не так», «Ти кажеш дурниці», «Ви нічого не розумієте», «Так можна. Атак не можна…».

Рятівник грає роль завжди готового допомогти іншому, навіть, коли не просять. Він здатний й дійсно допомогти доброю порадою, але робить це нев′язливо . Його риторика: «Давай я тобі усе поясню», «Ось я на твоєму місці…», «послухай пораду розумної людини».

Насправді рятівник – замаскований ввічливий переслідувач, бо він також далеко не впевнений у гідності свого співрозмовника, відчуває власну зверхність.

Звичайно, у деяких ситуаціях друзі дійсно потребують поради, допомоги. Але тоді це робиться за згодою усіх учасників діалогу та не являється маніпулятивним, пресінговим засобом спілкування.

Жертва у своїй риториці завжди жаліється на обставини життя, на інших дюдей чи навіть на саму себе. Робить вона це задля того, щоб отримати від слухача «психологічне прогладжування», ілюзію співчуття, співпереживання: «Мені знову не щастить, «Усі проти мене», «Як усе обридло». Різниця між людиною, яка дійсно страждає від драматичної ситуації життя, і маніпулятором - жертвою полягає у тому, що маніпулятор завжди, незалежно від обставини знаходить будь – який матеріал для своєї ролі, бо звик тільки таким чином компенсувати власну неповноцінність.

Існує різниця між чоловічою і жіночою моделями спілкування у діалозі. Жінки – більш емоційні, рухливі, цінують насамперед ставлення співрозмовників, а потім зміст та логіку розмови. Вони легко переключаються з теми, достатньо толерантні, сенситивно відчувають настрій та стан співрозмовника, більш уважно слухають іншого, ніж чоловіки. Чоловіки більш логічні у розмові, менш емоційні, але можуть проявити неабияку агресію, якщо лінія розмови їм не до вподоби. Чоловіки більш здатні до нав′язування своїх думок, можуть пригнічувати статусом, силовим голосом, амбіційністю. При цьому чоловіча риторика у діалозі більш конкретна за змістом, бо чоловікам у більшості своїй не властива любов до балакучості, порожніх розмов. Чоловіки глибше занурюють у тему бесіди, важко переключаються з однієї теми чи стилю розмови на інші. При цьому у порівнянні з жінками чоловіки не такі терплячі слухачі, бо, коли їм здається , що вони дійшли до суті справи, вони часто перебивають співрозмовника, особливо, якщо це - жінка.

Щоб спілкування в діалозі було повноцінне, душевно й духовно насичене, необхідно більш свідомо ставитися до цього дискурсу, контролював негативні емоції та пам′яти, що діалог у вищому вимірі – це не просто гаяння часу, а сумісний пошук та затвердження цінностей життя у співтворчості з іншими.

Знання законів діалогу важливе у багатьох риторичних жанрах. Помилки у діалогічному спілкуванні на дипломатичному чи на діловому рівні можуть багато коштувати співрозмовникам. Маніпулятивні діалоги – звички у побуті витравляють смак життя, нівелюють особистість. Непорозуміння в діалозі породжує конфліктогенність спілкування. Проте вміння цінувати свій та чужий час, бути уважним співрозмовником - надійні гарантії співдружності людей у діалогічному спілкуванні.

Контрольні питання:

1 Чому саме діалог є провідним дискурсом людської комунікації?

2 Які існують типи діалогічного спілкування та рівні слухання?

3 Що заважає повноцінному діалогічному спілкуванню?

4 Як активно слухати?

5 Як протистояти маніпуляціям у діалозі?

6 Як робити аналітичну оцінку діалогічному дискурсу?

Увага!Культура мовлення.

Запам′ятайте значення термінів.

Катарсис – 1)випуск емоційної енергії, що допомагає зняти напругу;

2)сутність естетичного переживання: за Платеном – звільнення душі від тіла; За Арістотелем – очищення емоцій мистецтвом.

Діали – розмова між двома особами; переговори, вільний обмін думками між двома особами;

Маніпуляція – 1)будь – яка складна дія;

2)шахрайська витівка;

3) рухи однієї чи обох рук виконання певного завдання.

Тема 4

МИСТЕЦТВО ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ. ДОПОВІДЬ

План

1 Визначення та види доповідей.

2 Практичні поради доповідачеві.

3 Зв′язок з аудиторією.

4 Жести та використання голосу.

5 Бесіда.

Усне спілкування

Доповідь

Доповідь - одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові проблеми, що ще потребують вирішення, має характер гострої злободенності. Доповідь є дуже важливим елементом системи зв′зків із громадськістю (приміром, повідомлення своєї точки зору на проблему, наукової та громадянської позиції тощо). Розрізняються політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.

1 Представлення доповідача

Представлення доповідача передбачає надання стислої інформації про нього: його прізвище, ім′я та посада. Не потрібно викладати зміст цого повідомлення, адже це його власне завдання, але голова зібрання може пояснити, чому саме цю людину запрошено виступити. Якщо вже з моменту представлення доповідач прагне справити враження, він має дати якомога більше інформації про себе тому, хто його представлятиме.

2 Попередня інформація для доповідача

Доповідач повинен знати заздалегідь:

1)тему засідання, конференції, круглого столу, зустрічі тощо;

2)склад аудиторії;

3)хто ще виступатиме на зібранні;

4)де й коли відбудеться засідання, конференція, круглий стіл, зустріч тощо.

Доповідь

Проголошення доповіді вимагає серйозної підготовки. Перший крок у підготовці – накреслити мету та завдання виступу, визначити коло питань, що їх він має охопити. Насамперед, заздалегідь слід сформувати предмет та тему останнього (можливо, все це вже було визначено організаторами зібрання). Другий крок – добір допоміжної інформації. Остання ж може бути отримана х двох джерел 1)теоретичні джерела – це можуть бути статті в періодичних виданнях, книги та окремі публікації, що стосується теми, енциклопедичні, термінологічні та галузеві словники; 2)усні розмови з обізнаними з проблемою людьми. Висвітлюванні питання мають ґрунтуватися на найновіших дослідженнях та наукових публікаціях (якщо це науковий виступ), на останніх виступах у пресі, на радіо та телебаченні, як прихильників, так і опонентів (якщо це політичний виступ), на аналізі та посиланні на протоколи попередніх засідань (якщо це громадські збори). Добираючи інформацію, необхідно пам′ятати, що повідомлення буде торитично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності промовистих прикладів.

Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити та сформулювати власне бачення проблеми. Доповідь слід будувати, дотримуючи таких вимог: теоретична обґрунтованість, опора та фактичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми.

Наступний крок – написання плану доповіді на папері, що містить:

• вступ,

• основний текст(серцевина доповіді),

• висновки.

Початок доповіді є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містить докази. Першочерговим завданням доповідача на цьому етапі є привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, або не дозволити думкам слухачів розпорошитися, вже після перших речень доповіді необхідно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Відповідно, речення мають бути короткими й стосуватися виключно суті питання, варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.

Практичні поради доповідачеві:

1. подякуйте тому, хто представив вас аудиторії (наприклад, голові);

2. чітко назвіть тему вашої доповіді та проблему, що їй присвячина остання;

3. стисло поясніть, у якій спосіб ви аналізуватимете проблему, на що, насамперед, звернете увагу. Обмежте кількість аналізованих у доповіді питань. Зазначте, яку візуальну допомогу ви задієте (відеофільм, графіки,діаграми, таблиці та інші ілюстративні матеріали).

3 Основний текст

В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування, дотримуючись попередньо визначеної структури доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою – нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв′язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; усі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов′язково кожному з них приділяти однакову кількість часу). Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприймається. Приміром у політичних доповідях доцільно розповісти анекдот чи якусь кумедну історію. Анекдот - випробуваний і перевірений спосіб утримати увагу. Останній дає можливість дещо розрядити напруження, а слухачам – перепочити. При цьому не слід забувати, що подібні відступи обов′язково мають бути короткими і, певна річ, мають ілюструвати повідомлення. Одного анекдоту цілком достатньо, розповідаючи більше, промовець ризикує зробити зміст доповіді фрагментарним.

Висновки

Підсумуйте все сказане.

Висновки певним чином мають узгоджуватися із виступом і не випадати з загального стилю викладу.

У тому разі, якщо, готуючись до виступу, доповідач вирішить записати доповідь на папері, йому слід врахувати, що розмовна мова значною мірою відрізняється від писемної. Тому не варто готовити так, як пишемо, навпаки, потрібно писати так, як говоримо, адже розмовна мова менш формалізована, менш структурована, вільніша, сприймається легше (для порівняння зверніть увагу на мову оглядача новин на ТБ). При цьому не можна нехтувати дотриманням загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними й стилістичними засобами мови, адже важливо умовою успіху є бездоганна грамотність. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним.

Варто записати промову на касету й прослухати, оцінюючи її критично. Виступаючи, можна користуватися нотатками. Зважаючи на це, було б доречно записати найважливіші речення, щоб під час виступу відтворити їх дослівно. Останнє може бути особливо корисним у прцесі виголошення завершальної частини доповіді.

4 Страх перед аудиторією

Страх перед аудиторією – явище досить поширене серед промовців. Він дається взнак по – різному: може тремтіти голос, мов під час першого освідчення у коханні, може вкриватися червоними плямами обличчя, ніби доповідач щойно вчинив щось ганебне, може супроводжуватися повільним блокуванням будь – яких проявів волі. Ці ознаки – справжня напасть для доповідача. Найгірше ж те, що вони лише посилюють страх і доповідач зазвичай думає вже не про логічний виклад думок, а про якомога швидше завершення цієї екзекуції. Він усвідомлює, що прояви страху є очевидними для слухачів і, як наслідок, поспішає, ще більше плутається, що часом призводить до завчасного завершення виступу.

Страх перед аудиторією відрізняється від емоційного напруження, що може виникати під час публічних виступів; останнє є навіть необхідним – ненатягнутий лук не може випустити стрілу. Емоційно врівноважений доповідач значно «небезпечніший» у своїй нудній промові, аніж той, у чиєму настрої присутня здорова доза нервового збудження.

Хоча боротьба зі страхом і є досить складною, все ж не можна дати кілька порад.

По – перше, потрібно гарно підготуватися;найкраще записати усю доповідь на папері, викликавши її розмовною мовою, а потім прочитати в уголос. З часом текст виступу можна прочитати ще раз – перед дзеркалом (варто зробити це двічі або тричі).

По – друге, слід уявити себе на місці слухача, оцінити свій виступ критично. Чи хотілось б вам спостерігати за тим, як доповідач не може уникнути поразки? Ви – звичайна людина, як і решта, котрі прийшли на зустріч, щоб почути щось нове, цікаве, а для того щоб марнувати час.

По – третє, переконайтеся, що в разі потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, зазирнувши у записи. Нотатки варто зручно розмістити, щою ними одразу можна було скористатися.

По – четверте, варто шукати підтримки в аудиторії. Завжди є люди, котрі усміхнуться, кивнуть чи якось інакше схвально відреагують на наш виступ.

Отже, щоб позбутися нерішучості, несміливості, використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні.

5 Зв′язок з аудиторією

Подумки варто постійно спілкуватися з аудиторією. Доброзичливість, відвертість, продемонстровані доповідачем, спрацьовують найефективніше лише в тому разі, якщо вони ґрунтуються на щирому не підборному інтересі. Доповідач випромінюватимете довіру якщо сам віритиме в себе, не применшувати своїх можливостей, але й перебільшуватиме їх, залишатиметься діловитим, не ображаючи при цьому інших. У жодному разі не можна зверхньо ставитись до слухачів та співдоповідачів, адже потрібна поведінка викликає антипатію та неповагу.

Процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, важливу роль при цьому відіграють невербальні засоби інформування. Важливе значення для утримання уваги аудиторії має здоровий контакт. Варто дивитися безпосередньо в очі слухачам, використовуючи питання типу : «Ви розумієте…», «Ви також помітили, що…», «Як ви знаєте…». Це подобається людям, скільки свідчить про те, що промовець бачить їх.

6 Жести

Дійовими є також жести, які являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести посилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота жестикуляції залежить передусім від культури поведінки культури.

Практичні поради:

1)жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест, відчуваючи необхідність у ньому;

2)жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюй те руками протягом усієї доповіді;

3)керуйте жестами – жест не повинен відставати від слова;

4)урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтесь одним і тим самим жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності;

5)жести мають відповідати своєму призначенню.

7 Використання голосу

Невербальна комунікація супроводжується словами з певною інтонацією, тоном. Голос, тон, викладач, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про істинність думки й почуття промовця. Темп мовлення також має практичне значення.

Бесіда

На початку бесіди слід передусім заручитися прихильністю свого співбесідника: якщо ви зустрічаєтеся вперше, треба принаймні познайомитись, викликати до себе симпатію, а вже потім, добившись його уваги, можна викладати свої думки, аргументи, наміри, міркування. Читач, певно, пам′ятає, що бесіда як форма спілкування складається зі вступної, основної й завершальної частини. Так – от, саме початок розмови відіграє особливу роль у створенні сприятливої атмосфери спілкування, історично позначається на подальшому перебігу розмови і, безумовно, на її результатах. Проте найсильніший аргумент не варто оприлюднювати на початку розмови, бо ж ідеться не про письмове повідомлення, де найпереконливіші докази традиційно розміщують спочатку, щоб викликати інтерес у читача і бажання довідатися, що там далі. У бесіді віч – на – віч краще приберегти переконливі докази на кінець розмови, щоб «приголомшити» ними партнера зненацька, коли він трохи втратить пильність і буде переконаний, що нічого цікавого вже не буде. А ось про надзвичайну важливість невербальних форм взаємодії саме на початку бесіди не треба забувати, бо з виразу обличчя, пози, вітального жесту можна скласти певне враження про свого партнера – приязне, байдуже чи вороже – довідатися про рівень його культури і навіть про ставлення до мети зустрічі. Більшість дослідників погоджується, що словами передається в основному інформація, а ставлення до неї висловлюється за допомогою жестів, міміки тощо, до того ж вербальний компонент розмови займає 35%, а не вербальний – 65% часу. Іще одне: коли почнете бесіду з докладного викладу позиції свого співрозмовника, твердить Андре Маруа, тим самим виб′єте грунт у нього з – під ніг.

Щоб досягти мети бесіди, ви маєте з першого до останнього слова підтримувати психологічний контакт зі своїм співрозмовником, викликаючи й постійно стимулюючи в нього зацікавленість розмовою. Слід впливати на нього не тільки за допомогою логіки, розмовних міркувань, а й зачіпати його почуття. Адже сильні емоції завжди позначаються на думках, надовго залишаються в пам′яті. Та ви не повинні виходити за межі тактовної поведінки під час розмови – не слід влаштовувати своєрідного міні – шоу з голосними вигуками, зайвими запевненнями чи, навпаки, з гіркими сльозами (Ольга Корніяка).

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що таке доповідь?

2. Яку інформацію має знати доповідач заздалегідь?

3. З яких основних частин складається доповідь?

4. Як подолати страх перед аудиторією?

5. Назвіть невербальні засоби інформування.