КРИВОРІЗЬКИЙ КОКСОХІМІЧНИЙ ТЕХНІКУМ
НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕТАЛУРГІЙНОЇ АКАДЕМІЇ УКРАЇНИ
МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
з української мови
для студентів ІІ курсу
(
денне
відділення)
ККХТ НМетАУ 2011
Криворізький коксохімічний технікум
Національної металургійної академії України
Циклова комісія філологічних дисциплін
МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
з української мови
для студентів ІІ курсу
(денне відділення)
Укладач:
викладач-методист Зіброва Т.І.
Розглянуто і схвалено Затверджено
на засіданні циклової комісії на засіданні методичної ради
Протокол № _ від _______ Протокол № __ від _______
Голова циклової комісії
____________/Зіброва Т.В./
Кривий Ріг
Методичний посібник з предмета «Українська мова» для студентів ІІ курсу всіх спеціальностей/ Уклад.: Зіброва Т.В., Кривий Ріг: ККХТ НМетАУ, 2011 - 50 с.
Рецензент: доцент, кандидат педагогічних наук В.М. Онопа
Методичний посібник призначений для роботи над темами з української мови, які винесені на самостійне опрацювання («Риторика», «Діалогічне мовлення», «Монологічне мовлення», «Ораторська промова»)
ЗМІСТ
Тема 1. Риторика, її проблематика та роль у суспільстві 5
Тема 2. Публічна промова 21 Тема 3 Діалогічне мовлення 31
Тема 4 Мистецтво публічного виступу. Доповідь 39
Перелік посилань 50
Тема 1
Риторика, її проблематика та роль у суспільстві
План
1 Енциклопедичні визначення риторики.
2 Риторичні дискурси.
3 Найдавніші жанри красномовства.
4 Інноваційні жанри риторики.
Риторика – одна з найдавніших наук в історії людства, офіційний вік якої сягає за дві з половиною тисячі років. В античності, яка вважається епохою народження риторики, її називали царицею наук, основою багатьох інших сфер знань. Проте до цих пір існує безліч тлумачень риторики. Пересічне її визнання й досі буває зневажливим: інколи слово «риторика» використовується як синонім демагогії, популізму. Дійсно, усім відомо, що не завжди варто довіряти словам, особливо, коли красномовні обіцянки не підкреслюються відповідними діями. Проте маніпулятивні технології – це тільки один з вимірів практичної риторики. Зводити риторику суто до маніпуляцій чи до прикрас мови – ознака невігластва. Тим більше у науковому світі з другої половини XX століття відбувається справжніх риторичних ренесанс. Вчені різних країн не просто відроджують інтерес до риторики, а підіймають її на висоту, яку вона історично гідна займати. Отже, зробимо огляд тлумачень риторики.
Один з «батьків» риторики Аристотель називав її способом знаходження можливих засобів переконання щодо кожного даного предмету. Античний софіст – ритор Григорій в своїй школі проголошував риторику майстром переконання. В діалогах Платона ми знаходимо визначення риторики як найпрекраснішого з мистецтв: мистецтво риторики тлумачиться як мистецтво промов. Давньоримське бачення риторики як богині мистецтв додає ідею гармонії та етично – естетичного багатства риторики, адже риторика сприймається як мистецтво говорити добре (bene dicendi scientia).
В епоху Середньовіччя риторика була обов’язковою навчальною дисципліною у ряді наук, викладалася як технологія переконання (у схоластичних диспутах), як мистецтво красномовства (в жанрі духовної проповіді), як мистецтво прикрашення мови (в поетиці). В часи українського Відродження – барокко поняття риторики згідно християнській етиці отримало сакральні риси, сприймалося як божий дар Слова, як мистецтво говорити істинно, сердечно й переконливо - від душі. У подальші роки розвитку риторики у східних слов′ян з′являються такі визначення риторики: наука добре, красно о всяких вещах прилично глаголати, наука зародження тексту, наука промовляти фігурами, техніка мовленнєвої дії, філологічна дисципліна, що вивчає способи створення переконливої аргументації, наука про умови та форми ефективної комунікації, наука про ефективну мову, здатність виражати свої думки словами. Помітно, що ці визначення в основному апелюють до психологічних та філологічних аспектів риторики, серед яких пріоритетне місце займає функція переконання. Філософський підхід дещо обмежений.
Звернемося до деяких енциклопедичних визначень риторики. «Грецьке Rhetorike techne – мистецтво мови, теорія і практика публічної мови як комунікації, що направленні на переконання», «Риторика – це мистецтво ефективного використання слів та переважно мистецтво переконання», «Риторика – це наука чи мистецтво розташування слів», «Риторика – наука про ораторське мистецтво, яка була спочатку теорією прози, а потім – поезії»
«Риторика –
1) наука красномовства, ораторське мистецтво;
2) навчальний предмет, в якому викладено теорію красномовства, ораторського мистецтва;
3) підручник з цього предмета;
4) позірне, зовнішньо красиве, але позбавлене змісту красномовство;
5) назва молодшого класу в навчальних закладах України XVI – XVIII ст. Відомий європейський мислитель й письменник Умберто Еко вважає, що риторика – це наука про зародження висловлювань. А. Річардсон називає риторику дійовим інструментом вивчення випадків неправильного розуміння та його наслідків. Російський вчений І. Пєшков вважає, що риторика – це наука про дію словом.
Ми бачимо, що тлумачення досить різноманітніале вони об′єднані розумінням риторики і як процесу мовлення, і як мовленнєвої технології. Тому ми пропонуємо розглядати риторику у широкому сенсі як науку про людське мовлення. Зазначимо принципову різницю між мовою та риторикою. Мова – система знаків, яка не залежить від автора, вона є готовою структурою, робочим матеріалом, передумовою вербального осягнення світу. Риторика є промовою або розмовою, живим процесом мовлення, що корегується духовним й душевним розвитком людини, яка діє словом. Риторика не тільки детермінує світобачення, але й конституює його. У філософському форматі мова - об′єкт філософії мови, а мовлення - об′єкт філософії риторики. Предметом філософії мови можуть бути мовленнєві явища поза суб′єктом, їх носієм. Предметом філософії риторики є людина, що діє словом, її буття, відображене в певних риторичних моделях. Ще у давньому Римі було вказана на цей головний об′єкт риторики: Homo verbo agens – людина, яка діє словом.
Визначимо форми практичної риторики, які існують у бутті людини. Використаємо для цього термін «дискурс», який в нашому контексті означає ситуацію мовлення, спілкування. Практика життя нам показує, що риторика існує у наступних комунікативних дискурсах:
Внутрішнє спілкування людини, внутрішній діалог
Зовнішній діалог
Монолог
Полілог
Дискусія (суперечка, диспут, полеміка, дебати)
Конфлікт (агональнакомунікація)
Внутрінє спілкування, внутрішній діалог- це процес розмови людини із своїм так званим внутрішнім голосом. Кожен знає з власного досвіду, що словесний рівень обмірковування проблем зазвичай має діалогічну форму. Особистість начебто родиться, сперечається із своїм «Я». Цей «Другий голос» філософи і психологи тлумачать по – різному: як інтуїцію, як підсвідоме, як субособистість у внутрішньому світі людини, що виконує роль «батька», «наглядача» або навіть «біса протиріч».
В. Франкл вважав, що внутрішній голос – це не те що інше, ніж совість, так би мовити, голос Бога всередині кожного з нас. Сьогодні існують психологічні школи, які закликають свідомо організовувати внутрішній діалог, будувати його через суто позитивні фрази – афірмації. У той же час східні практики налаштовують людину періодично відмикати внутрішній діалог шляхом медитації та концентрації, тим самим вдосконалюючи свідомість. Кожен має свободу раціонально налаштовувати внутрішній діалог чи вести його інерційно. Проте безперечним фактом є наявність цього дискурсу внутрішньої комунікації (філософи називають його авторефлексією ), який грає значну роль у самопізнанні та формуванні свідомості.
Зовнішній діалог – це розмова двох людей (буквальний переклад слова «dia» - «два»). Є принципова різниця між діа – логом двох особистостей та розмовою декількох людей, що потребує вже іншого терміну – полі – лог. Риторика діалогу, яка виноситься окремою темою курсу, являє собою важливий комунікативний аспект життя кожної людини. Саме у зовнішньому діалозі тет а тет особистість має змогу висловитися й зустріти розуміння. Цей дискурс здатний породити сповідальність і максимальну щирість співрозмовників. Дякуючи відвертим діалогам, душевним розмовам, богато хто відчуває те, що Сент Екзюпері називав «розкішю людського спілкування». У діалозі важливо не тільки вміти висловлювати власні думки , а вкрай необхідно повноцінно слухати іншу людину. Низька культура слухання – проблема багатьох сучасних діалогів. Тому виховання активного слухання є однією з задач даного курсу.
Монолог – виступ промовця у режимі «соло» перед іншими людьми, слухачами, публікою, аудиторією. Якщо оратор поважає своїх слухачів і бачить в них не об’єктивлванний натовп, а повноцінних автономних особистостей, його монолог буде екзистенційно діалогічним, хоча сам процес мовлення відбувається в односторонньому порядку. Риторика монологу виноситься в окрему тему даного курсу і являє собою огляд класичних підходів до проблеми публічного виступу та сучасні рекомендації щодо даного дискурсу. Для ефективної публічної промови оратору необхідно перш за все докладно підготуватися, подолати аудиторний шок, засвоїти логічні, психологічні, емоційні параметри промови, чітко усвідомлювати ЩО, ЯК, КОМУ і НАВІЩО він промовляє.
Полілог – такий дискурс риторики, в якому приймають участь декілька співрозмовників. Полілог може бути організованим, конвенційним, наприклад, у навчальній аудиторії, в залі переговорів, під час публічних дискусій, У повсякденному житті полілоги відбуваються стихійно, як, наприклад, у неформальних компаніях, в ситуаціях знайомства, колективного дозвілля. Полілог – один з самих поширених дискурсів у засобах ЗМІ - наприклад, телевізійний полілог у форматі ток-шоу чи реалті-шоу. Хоч полілоги зазвичай розгортаються спонтанно, людське спілкування і в цій сфері підкоряється певним алгоритмам. Зазвичай учасники полілогів у будь-якій соціальній групі несвідомо розігрують комунікативні ролі: «лідер», «дезорганізатор», «ерудит», «гуморист», «мовчун» тощо. Тому однією з задач повноцінного спілкування в полі- лозі є подолання рольових стереотипів, встановлення симетрії у висловлюваннях учасників. Полілоги є комунікативною формою існування мікрогруп, вони виступають провідним дискурсом у ділових переговорах, під час обговорень широким загалом наукових та суспільно значущих тем.
Суперечка та її різновиди ( дискусія, диспут, дебати) – ситуації психологічного протистояння співрозмовників, що полягають в обміні аргументами заради перемоги власної точки зору комуні кантів або заради знайдення компромісу серед учасників дискурсу. З античних часів мистецтво суперечки має окрему назву - еристика. Цяназва пішла від слова «ерида», яким називали у давньогрецькій міфології богинь, що опікувалися суперечками. Згадуючи видатний афоризм Сократа, що у суперечці народжується істина, зазначимо велику роль цього дискурсу у процесі особистісного пізнання, формування свідомості, інтелектуального розвитку людини , вміння переконувати. Очевидним фактом є велике значення публічних суперечок для суспільно – політичного життя країни. В нашому суспільстві відчувається дефіцит стичних суперечок. Переважають суперечки агональні, побудовані на конфлікті, на протистоянні, іноді без особливого вибору засобів для перемоги. Тому дуже важливо, приймаючи участи у суперечці, зрозуміти рівень її модальності, усвідомити власні цілі та вислуховувати співрозмовників без претензій на істину у останній інстанції. Риторика суперечки, еристика викладається в окремій темі курсу.
Риторика конфлікту – дискурс спілкування, в якому відбувається конфронтація, пряме зштовхування думок, точок зору, переконань та емоцій людей. На відміну від вище зазначених дискурсів, в яких переважає прагнення розуміння, динаміка конфліктної суперечки - це нарощення не-порозуміння. Конфлікти досить поширені в нашому суспільстві – від суто побутових до ділових, суспільних, соціальних, політичних.
Жанри сучасної риторики.