Концепція тв
Постачальники матеріалів
Обробка деталей
Збір частин та вузлів
Кінцевий збір
Система «зробив-передай»
Вироби, які очікують використання
Вироби, які очікують використання
Вироби, які очікують використання
Вироби, які очікують використання
Обробка деталей
Кінцевий збір
Постачальники матеріалів
Збір частин та вузлів
Рисунок 5.10 – Системи ТВ та «зробив-передай»
В практиці господарювання ефективним інструментом оптимізації поточних запасів вважається «Модель економічно обґрунтованого заказу» (EOQ – model). Механізм цей моделі ґрунтується на мінімізації сукупних витрат на закупівлю й збереження запасів. Чим більше партія замовлення й рідше здійснюється завіз матеріалів, тим нижче сума витрат на завіз матеріалів. Вона (сума) визначається за формулою:
, (5.17)
де Zзм – витрати,
пов’язані з завозом матеріалів;
- річний обсяг виробничої потреби у
даному матеріалі;
- середній розмір однієї партії поставки;
- середня вартість розміщення одного
замовлення.
З формули 5.17 витікає, що за незмінних
та
,
збільшення
призводить до зменшення суми витрат і
навпаки, але великий розмір однієї
партії стає причиною зростання витрат
на зберігання, бо при цьому збільшується
величина запасу в днях. Якщо, наприклад,
матеріал закуповується раз на місяць,
то середній період його зберігання
складатиме 15 днів, а якщо закуповувати
його 2 рази на місяць, то – 30. Виходячи
з цього, сума витрат на зберігання
матеріалів (
)
на складі можна визначити:
, (5.18)
де
- собівартість збереження одиниці
матеріалу за період.
Тобто, за незмінної сума витрат на збереження матеріалів на складі мінімізується за зниження середнього розміру однієї партії поставки. Модель EOQ дозволяє оптимізувати пропорції між витратами по завозу матеріалів та витратами на збереження таким чином, щоб загальна сума витрат була мінімальною:
, (5.19)
де
- оптимальний середній розмір партії
поставки.
Звідси оптимальний середній розмір виробничого запасу дорівнює:
(5.20)
Розглянута модель заснована на гіпотезі, що попит і термін поставки замовлення є постійними, але на практиці вони можуть коливатись, тому підприємству необхідно мати резервний запас. У цьому випадку витрати, пов’язані з завозом і збереженням визначаються за формулою:
(5.21)
де
- резервний запас.
У світовій практиці господарювання до найбільш популярних систем контролю за рухом запасів відносяться ABC - аналіз, XYZ - аналіз, логістика.
Перший використовується для визначення ключових моментів і пріоритетів у сфері управлінських задач, процесів, матеріалів, постачальників, груп продуктів, ринків збуту, категорій клієнтів.
В системі контролю за рухом запасів всі запаси поділяють на 3 групи (табл. 5.2).
Таблиця 5.2 – Категорії запасів для проведення ABC - аналізу
група |
вартість |
важливість для виробничого процесу |
Періодичність контролю |
A |
висока |
велика |
повсякденний моніторинг |
B |
середня |
середня |
раз на місяць |
C |
низька |
невелика |
раз у квартал |
При проведенні XYZ – аналізу матеріали розподіляють у відповідності до структури їх споживання:
Група Х – матеріали, споживання яких носить постійний характер.
Група Y - матеріали, споживання яких носить сезонний характер.
Група Z - матеріали, споживання яких носить нерегулярний характер.
Логістика координує рух товарів по всьому ланцюжку «постачальник - підприємство – споживач» і гарантує, що необхідні матеріали і продукти будуть доставлені своєчасно, в потрібному місці, в потрібній кількості та бажаної якості. В результаті скорочуються витрати на складування, зменшується тривалість знаходження капіталів у запасах, сприяє прискоренню його оберненості, а значить – підвищенню ефективності функціонування підприємства.
ЛЕКЦІЯ 6. Інвестиційні ресурси та інноваційні процеси у підприємстві
Анотація
Економічна сутність та класифікація інвестицій. Взаємозв’язок між реальними та фінансовими інвестиціями. Інвестиційний менеджмент. Сутність та зміст інвестиційної діяльності підприємства. Визначення необхідного обсягу і джерел фінансування виробничих інвестицій. Формування й регулювання фінансових інвестицій (цінних паперів). Залучення іноземних інвестицій для розвитку й посилення ефективності діяльності суб’єктів господарювання. Види ефективності проектів. Критерії оцінки якості проекту. Загальна характеристика інноваційних процесів. Інноваційна діяльність. Інноваційний продукт. Інноваційне підприємство. Інноваційна інфраструктура. Оцінка ефективності інновацій.
План лекції
6.1 Економічна сутність та класифікація інвестицій
6.2 Інвестиційна діяльність підприємства
6.3. Оцінка ефективності інвестиційної діяльності підприємства.
6.4. Загальна характеристика інноваційних процесів
6.5. Оцінка ефективності інновацій
1
У сучасних умовах інвестиційна діяльність з огляду на її місце і загальноекономічне значення у відновленні та розширенні виробничого потенціалу підприємств є одним з визначальних чинників відродження вітчизняної економіки.
Поняття «інвестиції» (від лат. invest – вкладати) виступає однією з фундаментальних категорій, яка відбиває найсуттєвіші закономірні зв’язки та відношення в економічній дійсності, має складну синтетичну та багатогранну за проявом суспільну природу.
Інвестування означає розстатися з грошима сьогодні, щоб отримати більшу їх суму в майбутньому.
Тлумачення поняття «інвестиції» різняться також і серед сфер економічної науки. Так, у макроекономіці під інвестиціями розуміється частина ВВП, яка не була спожита у поточному періоді та забезпечує приріст капіталу в економіці або частина доходу за певний період, що не була спрямована на споживання, тобто наявні в розпорядженні не використані заощадження. У мікроекономіці інвестиції – це процес утворення нового капіталу (включаючи як засоби виробництва, так і людський капітал). У фінансовій теорії інвестиції розглядаються як придбання реальних або фінансових активів, тобто це сьогоднішні витрати, метою яких є отримання майбутніх вигод, – обмін визначеної сьогоднішньої вартості на, можливо невизначену, майбутню вартість.
Законом України «Про інвестиційну діяльність», інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької й інших видів діяльності, в результаті якої передбачається отримання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту. Розмаїття трактувань терміну «інвестиції» значною мірою пояснюється багатоаспектністю сутнісних сторін цієї економічної категорії та її складністю.
У загальноприйнятій практиці розглядаються класифікації інвестицій за наступними ознаками: за формою власності на інвестиційні ресурси – приватні, державні, змішані; за регіональною ознакою – вітчизняні, іноземні; стосовно підприємства-інвестора – внутрішні, зовнішні; за характером використання капіталу в інвестиційному процесі – первинні, реінвестиції, дезінвестиції; за джерелами фінансування – власні, залучені, позикові; за таксономічним рівнем – макрорівневі, мезорівневі, мікрорівневі; за галузевою спрямованістю – інвестиції в розрізі видів економічної діяльності відповідно до їх класифікатора; за періодом інвестування – короткострокові, середньострокові, довгострокові; за рівнем доходності – високодохідні, середньодохідні, низькодохідні, бездохідні; за рівнем інвестиційного ризику – безризикові, низькоризикові, середньоризикові, високоризикові; за рівнем ліквідності – високоліквідні, середньоліквідні, низьколіквідні, неліквідні; за масштабом інвестування – незначні, значні, масштабні; за ступенем передбачуваності – заплановані (передбачені), незаплановані (непередбачені); за характером впливу на досягнення поставленої мети – основні, допоміжні; за ступенем обов’язковості здійснення – обов’язкові, довільні.
За характером участі в інвестиційному процесі розрізняють прямі інвестиції, які припускають особисту участь інвестора у процесах вибору об’єктів і форм інвестування, вкладення капіталу й управління сформованим інвестиційним портфелем, і непрямі (портфельні) інвестиції, що здійснюються пасивними інвесторами через різного роду фінансових посередників.
За організаційною формою розрізняють інвестиційний проект та інвестиційний портфель.
Фінансові інвестиції можна розглядати як вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи) – цінні папери (фондові інструменти), банківські депозити (грошові інструменти), паї (фінансове майно) тощо.
Реальні інвестиції визначають як вкладення в основний капітал і приріст матеріально-виробничих запасів (оборотного капіталу).
Інноваційні інвестиції здійснюються з метою впровадження досягнень НТП у виробництво та соціальну сферу, які приводять до кількісних або якісних їх поліпшень, це вкладання у нововведення.
Інтелектуальні інвестиції здійснюються в об’єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського, винахідницького та патентного права, у вигляді придбання виняткових прав володіння або користування (патентів, ліцензій, товарних знаків, прав на промислові зразки та корисні моделі), у придбання науково-технічної продукції, як правило, у вигляді будь-яких носіїв інформації (інтелектуальних товарів у матеріальній формі – програм, методик, ноу-хау, проектно-кошторисної документації) та інформаційних послуг (експертиза, консультації), у людський капітал (витрати на освіту, програми навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу, програми та заходи соціального спрямування), у творчий потенціал суспільства.
Слід зазначити, що в економічних системах, що розвиваються, основна частка інвестицій відноситься до реальних, у той час як у розвинутій економіці велика частина капіталовкладень представлена фінансовими інвестиціями. Таке розуміння сутності реальних і фінансових інвестицій дає змогу зробити висновок, що:
1) вкладення капіталу у реальні об’єкти є характерною рисою індустріального суспільства, у фінансові – постіндустріального;
2) між цими видами інвестицій існує конвергенція (рис. 6.1).
Згідно із наведеною схемою інвестор, враховуючи власні пріоритети, самостійно обирає об’єкт інвестування (реальний чи фінансовий). Якщо пріоритетним для нього є здійснення реальних інвестицій, то відповідно він буде прагнути вкладати капітал у нове будівництво, придбання цілісних комплексів, приріст запасів матеріальних оборотних коштів тощо, для отримання (збільшення) прибутку для його подальшого вкладення в існуючі об’єкти інвестування.
Залучені: емісія цінних паперів
Зайомні - кредити
Власні: прибуток, амортизаційні відрахування
Джерела фінансування інвестиційної діяльності
Вибір об’єкта інвестування