22

Ківерцівський медичний коледж історія україни Утворення і розвиток ранньофеодальної держави Київська Русь

ТЕМА: Утворення і розвиток ранньофеодальної

держави Київська Русь.

Мета лекції:

навчальна: простежити походження та розселення слов’ян, їх заняття суспільний устрій, побут та звичаї, концепції походження держави Київська Русь та її назви, визначити хронологічні рамки періодів зародження та розвитку, географічне положення держави на карті.

виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та громадянської позиції студента.

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ:

Українці становлять етнічну гілку східного слов'янства і пройшли тривачий та складний шлях еволюції від найпростіших до висококультурних форм людської спільноти. Предками українців, як і білорусів та росіян, були праслов 'яни, походження і етногенез яких на сьогодні остаточно не з’ясовано.

На основі письмових археологічних, лінгвістичних, етнографічних, антропологічних та інших джерел вже протягом багатьох сторічч дослідники намагаються відшукати прабатьківщину слов'ян. Результатами цих пошуків стала поява дунайської, скіфо-сарматської, вісло-дніпровської, вісло-одерської, дніпро-одерської та ін. теорій. І хоча питання про прабатьківщину слов’ян залишається відкритим, все ж напрацьований у пошуках формули слов'янського етногенезу матеріал дає змогу з певною вірогідністю встановити не тільки ареал виникнення і формування слов'ян та напрямки його розселення, а й відтворити портрет середньовічного слов'янства.

Період Київської Русі - один із доленосних в історії України, адже саме в цей час відбулись кардинальні зміни у суспільному житті східних слов’ян (становлення власної давньоруської державності, остаточне хрещення, двохсотрічне монголо-татарське іго та ін.), які на багато сторіч визначили динаміку та напрям розвитку українських земель.

ПЛАН

1. Походження та розселення слов'ян.

2. Заняття, суспільний устрій, побут і звичаї.

3. Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу.

3.1. Концепції походження держави Київська Русь та її назви;

2. Передумови виникнення Київської Русі;

3. Етапи розвитку Давньоруської держави.

Східні слов'яни

ЗНАТИ: наукові концепції, походження та розселення слов’ян, відомості про рід їх занять, суспільний устрій, побут, звичаї, вірування, відомості про свій край в даний історичний період.

ВМІТИ: обгрунтувати наукові концепції, формулювати свої оціночні судження, висновки, визначати історичне значення слов’янської культури.

Київська Русь

ЗНАТИ: наукові концепції походження держави Київська Русь, хронологічні раліки періодів зародження та розвитку, мати відомості про перших князів, господарство, державний лад, внутрішню та зовнішню політику, відомості про свій край. Географічне положення держави на карті.

ВМІТИ: самостійно обгрунтувати наукові концепції, оцінювати їх, визначати принципи і умови розвитку державотворчого процесу, його особливості. Вміти підготувати повідомлення про наш край в даний період. Визначати місце Київської Русі в історичній долі людства.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бойко О.Л - Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр «Академія», 1999. Ст. 25-45.

2. Борисенко В. Й. Курс української історії: з найдавніших часів до XX ст. 2-е вид.: Навч. посібник. - К.: Либідь. 1998. Лекція 2-3.

3. Історія України: Курс лекцій:У 2 кн. - Віб найдавніших часів до

кінця XX ст. Мельник Л.Г., Гуржвій О.І., Демченко М.В. та ін.- К.. Либідь, 1991, Лекція 2-3.

4. Субтельний Орест. Україна: історія пер. англ. Ю.І.Шевчука: Вст. сл. С. В. Кульчицького. - К. Либідь. 1991-1993.

5. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. Ред. Я.Грицюк, О.Романів. Львів, Вид-во Наукового товариства імені Т.Шевченка у Львові. 1992. Ст. 10-26.

6. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків. Довідник з історії України. - К. Україна.1993. Ст. 5-11.

Українці становлять етнічну гілку східного слов'янства і пройшли тривалий та складний шлях еволюції від найпростіших до висококультурних форм людської спільноти. Предками українців, як і білорусів та росіян, були праслов'яни, походження і етногенез яких на сьогодні остаточно не з'ясовано.

На основі письмових археологічних, лінгвістичних, етнографічних, антропологічних та інших джерел вже протягом багатьох сторіч дослідники намагаються відшукати прабатьківщину слов'ян. Результатами цих пошуків стала поява дунайської, скіфо-сарматської, вісло-дніпровської, вісло-одерської, дніпро-одерської та ін. теорій. І хоча питання про прабатьківщину слов'ян залишається відкритим, все ж напрацьований у пошуках формули слов'янського етногенезу матеріал дає змогу з певною вірогідністю встановити не тільки ареал виникнення і формування слов'ян та напрямки його розселення, а й відтворити портрет середньовічного слов'янства.

В історичній науці однією із центральних є проблема походження народу (етногенез). Її вирішення дає можливість з'ясувати територію зародження етносу, джерела його культури, мови, особливості свідомості.

Визначення місця історичної прабатьківщини слов'ян - ключ для розуміння вітчизняної історії. Одну з перших спроб вирішити питання етногенезу слов'ян зробив літописець Нестор. У своїй «Повісті минулих літ» він писав: «По довгих же часах сіли слов'яни на Дунаю, де єсть нині Угорська земля та Болгарська. От тих слов'ян розійшлися вони по землі і прозвалися іменами своїми, - от того, де сіли, на котрому місці». Фактично цією фразою і було започатковано дунайську теорію походження слов'ян, яка протягом XIII - ХУ ст. була домінуючою у працях польських і чеських хроністів. Прихильниками цієї теорії в подальшому^- стали відомі російські історики XIX ст. С.Соловйов. М.Погодін. В.Ключсвський.

У добу середньовіччя з'явилася ще одна версія слов'янського етногенезу - скіфо-сарматська, або азійська теорія, викладена на сторінках Баварської хроніки (ІХ ст). Ця теорія базується на визнанні предками слов'ян скіфів і сарматів, які, пройшовши маршем з Передньої Азії узбережжям Чорного моря, врешті-решт осіли у південній частині Східної Європи. Саме тут і сформувався той центр, звідки з часом вони розселились на північ і захід.

До кінця ХУШ ст. усі варіанти вирішення проблеми етногенезу слов'ян, як правило, грунтувались на ототожненні слов'ян з народами, про які є згадка у творах античних і ранньосередньовічних авторів. У результаті пращурами слов'ян вважалися алани, роксолани, даки, кельти, фракійці, ілірійці... Однак усі ці гіпотези не були науково обгрунтовані.

Новий етап у вирішенні проблеми етногенезу слов'ян розпочався на початку XIX ст. Вчені починають помітно розширювати базу своїх досліджень, використовують письмові, археологічні, лінгвістичні, етнографічні, антропологічні та інші джерела. Поступово фахівцями було локалізовано місцезнаходження давніх слов'ян У просторових координатах вони знаходилися десь між балтами, германцями та іранцями. Праця відомого чеського славіста Л Нідерле «Слов'ян старожитності» (1902 р.) започаткувала вісло-дніпровську теорію походження слов'ян. Відовідно до неї ще у II тис. до н.е. існувала балтослов'янська спільність. Саме в результаті її розпаду в ході розселення і з'явилися слов'яни, прабатьківщиною яких Л. Нідерле вважав широкий ареал між Віслою і Дніпром, а центром правічних слов'янських земель - Волинь. Прихильниками, модифікаторами та розробниками цієї теорії у різний час були М.Фасмер. Н.Шахматов. В.Петров та ін.

Ще одним варіантом вирішення проблеми слов'янського етногенезу стала вісло-одерська концепція, обгрунтована польськими вченими Ю.Косташевським. Я.Чекановським. Т.Лер-Сплавинським у 30-40-х рр. XX ст. Ця теорія пов'язує слов'янські старожитності з лужицькою культурою, що була поширена в період пізньої бронзи та раннього заліза, що локалізує слов'янську прабатьківщину природними кордонами - річками Віслою і Одером.

У 50-60-х рр. виникає дніпро-одерська теорія (В.Гензель. П.Третьяков. М.Артамонов. Б.Рибаков), яка органічно увібрала в себе ідеї і висновки багатьох попередніх теорій (насамперед вісло-одерської) і помістила слов'янську прабатьківщину між Дніпром і Одером. Логіка цієї теорії така: на рубежі III-ІІ тис. до н.е. індоєвропейська спільнота розпалась на ряд етнокультурних і мовних гілок, однією з яких були германо-балто-слов'яни. Подальший поділ цієї гілки і привів до появи протослов'ян як самостійної етнічної спільності. Цей якісний стрибок прихильники дніпро-одерської теорії пов'язують з комарівсько-тшинецькою культурою, яка сформувалася на території Правобережної України та Польщі.

Сучасні українські археологи В.Баран, Д.Козак, Р.Терпиловський суттєво збагатили і розвинули дніпро-одерську теорію, точно визначивши етнічну основу східного слов'янства та ареал його формування. На думку київських вчених, формування слов'янського етносу – це досить тривалий процес, який пройшов у своєму розвитку ряд етапів. На початковому етапі до рубежу ІІІ-ІІ ст. до н.е. він розгортається головним чином у межиріччі між Віслою і Одером, частково поширюючись на Волинь. З появою зарубинецької культри ІІ -І ст. до н.е. починається якісно новий етап формування слов'янського етносу, під час якого центр активної слов'янської життєдіяльності переміщується на територію між Віслою і Одером.

Вирішальну роль у формуванні українського етносу відіграли міграційні процеси ІІ-VІІ ст. У ході великого переселення народів було інтегровано чимало етнічних утворень, які в подальшому лягли в основу багатьох сучасних народів. Україна не виняток у цьому процесі. Вони прямі етно-культурні спадкоємці склавінів і частково антів.

Українці ведуть свій родовід від слов'янського кореня. Перші згадки про ранньослов'янські племена зустрічаються у творах римських вчених І-ІІ ст н.е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов'яни фігурують під назвою венеди (венети). Етнонім «слов'яни» вперше вжили візантійські автори Госевдо-Кесарій, Іоан Ефеський, Менандр. Найповніше ранньослов'янська історія викладена у творах візантійських хроністів: Йордана «Про походження та діяння гетів», або «Гетика» (551 р.) і Прокопя Кесарійського «Історія війн» (550-554 рр.). Саме «Гетика» і містить надзвичайно важливу інформацію про розпад єдиної венедської ранньословянської спільноти, якій відповідала зарубиненька культура. Йордан сповіщає, що у VІ столітті існувало три гілки слов'ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров'я) і слов'яни, або склавіни (Подунав'я). Поява на півдні Європи антів і склавінів зафіксована й іншими істориками цієї доби, хоча більшість із них вказує на мовну та етнічну єдність цих слов'янських груп.

Отже, слов'янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичт арену десь на початку І тис. н.е. Це був динамічний і драматичний час великого переселення народів (ІІ-УІІ ст.). Одним з початкових імпульсів цього процесу стало переміщення готів з Прибалтики у Причорномор'я. Готські племена, що осіли в пониззі Дніпра, отримали назву остготи, а ті, що зосередилися між Дністром і Дунаєм, - вестготи. У 375 р. готів перемогли гуни, частково їх підкоривши, частково витіснивши з Причорномор'я. Гуни створили між Доном і Карпатами могутню державу, на чолі якої став Аттіла. Про силу цього утворення свідчать вдалі походи у Галлію та на Східну Римську імперію. Але після кількох поразок від римлян та їх союзників, смерті у 451 р. Аттіли гунська держава поступово розпадається.

Ці історичні колізії суттєво вплинули на долю слов'янства. Відчувши, що гуни вже не становлять серйозної загрози, не закривають шляху для міграції, слов'яни в V ст. могутнім потоком рушили у візантійські землі. Починаючи з 527 р. походи на Константинополь антів і склавінів разом з іншими варварськими народами стають регулярними. Нестримне нашестя привело до того, що вже в 557 р. слов'яни контролювали землі на території Фракії та Македонії, а на початку VІІ ст. вони захопили Далмацію та Істрію. Наприкінці VІІ ст. ними був захоплений майже весь Балканський півострів; також вони проникли до Малої Азії.

Більшість сучасних вчених, які займаються проблемою етногенезу слов'ян, вважають, що початок формування окремих слов'янських народів і, зокрема, праукраїнського етносу було покладено процесом розселення антів та склавінів.

Так хто ж?? анти чи склавіни є пращурами сучасних українців?

Відомий вітчизняний історик М.Грушевський вважав антів предками українського народу. Широко відома гіпотеза про тс. що етнонім «анти» - своєрідний пращур етноніма «українці», оскільки іранське ім'я народу «анти» у перекладі означає «край», «кінець» Отже, анти - жителі пограниччя. окраїни, тобто українці. Але. на жаль, лінгвістика не може дати відповіді на всі питання слов'янського етногенезу. Енергійні анти, які проникли на Балкани Верхній Дніпро. Донець та Дон врешті-решт зазнали поразки від нової хвилі варварів, яка принесла з собою аварів із Центральної Азії. Невщухаючі аваро-слов'янські війни (568-635 рр.) призвели до розпаду антського союзу Фактично, починаючи з 602 р.. анти в історичних джерелах не згадуються. Разом і тим склавіни фігурують у творах більшості європейських та східних авторів, що ведуть мову про етнічні угруповання, які проживали на території України у УІ-ІХ ст. Тому цілком закономірно, що етнонім «склавіни» трансформувався у «слов'яни».

За даними сучасної археології, утворення праукраїнського етносу бачиться так: у V -VII ст. носії пеньківської культури - анти та празької - склавши вирушили у південному напрямку. Антська хвиля покотилася на Балкани, а згодом на Ельбу, поступово інтегруючись із західними слов'янами. Склавіни ж не пішли так далеко їх нащадки утворили між Дніпром. Дністром і Західним Бугом нові етнічні угруповання, в основі яких була культура Луки-Райковецької (сьогодні відомо понад 200 пам'яток). Ця культура сформувалася на базі празької (склавіни) із залученням певних елементів пеньківської (анти) культур. З культурою Луки-Райковецької фахівці пов'язують племена древлян, бужан, волинян, уличів, тиверців. які і були безпосередніми пращурами українців.

Розселення слов'ян було зумовлене історично об'єктивними й досить прозаїчними процесами у їхньому середовищі, що особливо активізувалися з У-У І ст. У надрах загальнослов'янської етнокультурної спільності наростав розклад первіснообщинного ладу, викликаний еволюцією продуктивних сил і виробничих відносин. Демографічний вибух, викликаний соціально-економічним розвитком і поліпшенням умов життя, також призвів до розселення: слов'янам стало тісно на"? землях прабатьківщини.

Значну роль у розселенні слов'ян відіграли й зовнішньополітичні фактори У ІІ-ІУ ст. внаслідок просування на південь германських племен, зокрема готів, цілісність слов'янської території була порушена, що сприяло виособленню слов'ян. поділу їх на східних і західних. На схилі У ст.. завдяки падінню протодержави гуннів. слов'яни змогли просунутися на південь, до Дунаю, до Північно-Західного Причорномор'я, що призвело до виділення їх південної групи.