США – високорозвинена постіндустріальна країна; держава-гігант, провідна економічна і військова держава світу; займає 3-є місце в світі за площею і чисельністю населення. США мають високорозвинену і диверсифіковану промисловість, основними галузями якої є загальне, транспортне і електротехн. машинобудування, видобуток корисних копалин, хімічна та харчова промисловість, виробництво металовиробів тощо.

Країна стала найбільшою економічною державою після Другої світової війни. Протягом декількох десятиріч США займали лідируюче положення в світі за темпами економічного зростання, продуктивності праці і обсягах виробництва. Долар був і основною валютою в міжнародній фінансовій системі. Американські виробники забезпечували весь світ товарами масового споживання і обладнанням. Нині США втратили неподільне панування в світовій економіці. Починаючи з 1970-х років в світі стався зсув до триполюсної структури - нарівні з США центрами глобальної економічної діяльності стали Європа (на чолі з Німеччиною) і Азіатсько-Тихоокеанський регіон (на чолі з Японією). У 1994 в США вартість імпорту на 166 млрд. дол. перевищила вартість експорту. Частка валового внутрішнього продукту США в світовому ВВП знизилася з 35,4% в 1966 до 26,5% в 1993. Німеччина і Японія наздогнали і навіть перевершили США по ряду ключових показників економічного розвитку. У середині 1990-х років величина ВВП на душу населення в Німеччині приблизно порівнялася з США, а в Японії була на 20% вище. У таких найважливіших галузях промисловості, як автомобілебудування, металообробка, сталеливарне виробництво і споживча електроніка, Японія випереджає США по продуктивності праці на 15-45%. У металообробній і сталеливарній промисловості продуктивність праці в Німеччині стала такою ж, як в США. Частка ВВП, реінвестована в економіку, - ключова детермінанта майбутнього процвітання, - в США становила 15%, в той час як в Німеччині - 22%, а в Японії - 31%. У високотехнологічних галузях промисловості витрати на науково-технічні дослідження і розробки в США становлять 1,9% ВВП, в Німеччині - 2,7%, в Японії - 3%.

У 90-ті роки США пережили період сталого економічного зростання. Темпи зростання економіки країни становили 2,9 %, тоді як у Німеччині — 2, Великій Британії — 1,9, Франції — 1,5, Японії — 0,8 %. В результаті економічного зростання вперше з 1951 р. федеральний бюджет став профіцитним (у 1998 фінансовому році профіцит становив 70 млрд дол., у 2000 — 237 млрд дол.). У цей період різко підвищились темпи зростання продуктивності праці, збільшились реальні доходи всіх станів суспільства, знизились темпи інфляції. Уряд Буша-молодшого намітив зростання витрат бюджету на соціальне забезпечення з 22,9 % витратної частини бюджету в 2000 фінансовому році до 25,6 % — в 2006 р. США випереджали всі інші країни за обсягом виробництва та експорту наукомісткої продукції й послуг. У 2000 р. загальний обсяг витрат на НДДКР у США перевищив 264 млрд дол. і досяг 2,7 % ВВП. Це майже половина загальних витрат на НДДКР у всіх розвинутих країнах світу[9].

Якісно новим зрушенням в економіці США наприкінці XX ст. став випереджаючий розвиток інформаційної інфраструктури, основу якої становить комплексна індустрія обробки інформації за допомогою новітньої комп'ютерної техніки і програмного забезпечення, а також засоби електрозв'язку. Обсяг обороту в галузі комп'ютерних спеціалізованих послуг США в середині 90-х років становив майже 200 млрд дол. щорічно. На початку XXI ст. із 300 млн користувачів Інтернету 50 % проживає у США, 40 % — в Європі, 5 % — в Японії і Кореї, і лише 5 % — в решті світу.

Добувні галузі господарства грають життєво важливу роль в забезпеченні економічного зростання. США належить до тих небагатьох країн, які мають в своєму розпорядженні достатньо природних ресурсів, необхідних для розвитку сучасної економіки. Ці ресурси включають основні види мінеральної сировини (залізняк, свинець і мідь). Найважливіше значення мають енергоресурси - вугілля, нафта, природний газ, якими так багаті США. Для потреб виробництва і будівельних робіт використовуються величезні лісові ресурси. Нарешті, сільськогосподарське виробництво США традиційно одне з найефективніших у світі. Загалом частка ресурсних галузей в ВВП в 1994 становила 7%.

США є найбільшим в світі виробником промислових товарів, щорічний обсяг виробництва яких для внутрішнього і світового ринку - понад 1,3 трлн дол. Ця галузь одна з ключових в національній економіці, однак її значення в порівнянні з індустрією послуг після Другої світової війни неухильно знижувалася. У 1996 на частку обробної промисловості припадало менше 19% ВВП (проти 22% в 1980). Бл. 1/3 товарів довготривалого користування складає продукція машинобудування, промислового, електронного і електротехнічного обладнання, по 1/5 - автомобілебудування і металообробка. Хімічна і харчова промисловість виробляють більш ніж по 1/5 товарів короткострокового користування, частка продукції поліграфічної промисловості - 15%.

США - найбільший експортер наукомісткої продукції, за їхніми межами тільки 9% ринку в 2000 р. Мережа міжнародного виробництва, створена за допомогою прямих закордонних інвестицій - "друга економіка". Вона займає особливе місце у світовій системі. Загальний обсяг продажів підприємств і фірм другої економіки склав 32% ВВП США.

Фактори розвитку: природні ресурси (близько 20% у національному багатстві США, що є високою роллю для промислово розвитих країн); високий розвиток науково-технічної сфери: витрати на наукові дослідження складають близько 40% усіх світових, що більше кожної з країн окремо. Частка наукомісткої продукції у виробництві складає близько 35-365, в експорті - 40%, що вище, ніж в інших країнах. США - єдиний чистий експортер науково-технічної продукції (2 місце займає Швейцарія). Рівень капіталовкладень: по масі перевищують усі країни, однак відстають по частці. Рівень підприємництва: гнучкість управління, прагнення до нововведень - одна з найефективніших  у світі.

Для США є характерною ліберальна модель економіки розвинутих країн.

Особливості ліберальної моделі тісно пов’язані з регульованим ринком. Його передумовою є перевага приватної власності над державним сектором і переважання приватних (підприємницьких) рішень у сфері виробництва, інвестування, використання людського капіталу, розподілу та збуту продукції. Держава (урядові структури) відіграє активну роль у макро- і мікроекономічних процесах, у певних випадках діючи через національні й місцеві органи влади. Вона регулює приватний сектор, пропорції та напрями його розвитку через законодавство або адміністративними заходами з метою сприяння конкуренції, протидії монополізму, пом’якшення провалів ринку та для захисту інтересів певних соціальних груп. Така модель господарської практики особливо притаманна США останніх десятиліть. Для неї характерні низький рівень об’єднання найманих робітників, децентралізована структура профспілкового руху, укладення трудових угод на рівні підприємств, малорозвинена політика зайнятості, децентралізовані переговори щодо заробітної плати тощо. США є членом НАФТА.

Сучасна ринкова економіка США є не стихійною, а регульованою державою.

У США механізм державного регулювання пройшов декілька етапів. На початку 70-х років у режимі жорсткого адміністративного регулювання перебувало багато галузей економіки США. Основними причинами введення жо­рсткого регулювання галузей економіки були обмеження монополії і обмеження конкуренції. В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце зайняло державне програмування економіки, яке охопило розробку як загаль­нонаціональних, так і регіональних програм.

У 80-і роки США відмовились від традиційної системи регулювання, яка грун­тувалась на кейнсіанській моделі і замінили її системою, ос­нованою на проведені політики монетаризму і економічної теорії «пропозиції». Держава регулює відносини сторін, за­безпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і ка­рає тих, хто ігнорує право та інтереси суб'єктів ринку. В умовах сучасної ринкової економіки, яка характеризу­ється наявністю великої кількості не тільки малих і середніх підприємств, але й монополізованих комплексів, ринкове саморегулювання доповнюється і формується в механізм ці­леспрямованого макроекономічного регулювання.

При цьому зусилля держави концентруються на недопу­щенні монополізму, контролі за реалізацією антимонополь­ного законодавства, стимулюванні передових технологій.

В практиці державного регулювання економіки США широко використовується система державних замовлень (атомна, аерокосмічна промисловість, електро­технічна )

Важливе місце в регулюванні ринку США відводиться фіскальній політиці. Суть їїполягає у встановленні держав­ного оподаткування і державних витрат з таким розрахун­ком, щоб вони допомагали гасити коливання економічного циклу, сприяли, високому рівню зайнятості, обмежували ін­фляцію або пом'якшували дефляцію (застій).

1993 – 2001 – президентство У.Клінтона. Уїльям (Білл) Клінтон – 42-й президент США, від Демократичної партії.

Клінтон створив імідж “людини з натовпу”, яка живе інтересами пересічного американця.

Ставши президентом, Клінтон виступив із внутріполітичною програмою інвестування 700 млр. дол. на освіту, боротьбу з безробіттям і інші соціальні потреби за рахунок скорочення військових витрат, збільшення податків. Але дуже часто його соціальні програми були блоковані республіканською більшістю конгресу. У зв'язку з тим, що республіканці вимагають скорочення державних витрат, Клінтону насилу вдавалося узгоджувати в конгресі щорічний бюджет країни. Йшло постійне протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади. Протистояння дійшло до того, що Клінтон став другим президентом США, проти якого офіційно був розпочатий процес імпічменту (1999) – “справа Моніки Левинські”. Але результати економічного розвитку Америки протягом правління Клінтона (економічне піднесення, низька інфляція, скорочення дефіциту бюджету) привели до того, що симпатії більшості американців були на боці президента та йому, на відміну від Ніксона, вдалося протриматися на президентській посаді до кінця строку.

У зовнішній політиці Клінтон продовжив лінію попередників на закріплення за США ролі світового арбітра при розв’язанні міжнародних конфліктів.

1989 – 1993 – президентство Дж.Буша. Джордж Буш – 41-й президент США, від Республіканської партії.

У 1991 році за його ініціативою була здійснена операція «Буревій у пустелі». «Буревій у пустелі» - військова операція США і їх союзників проти Іраку, що окупував Кувейт у 1990 році. Воєнні дії проти Іраку були санкціоновані ООН. СРСР, що традиційно підтримував Ірак, цього разу встав на бік визволителів Кувейту.

Саме на його правління, внаслідок переговорів з СРСР, підписання угод про скорочення озброєнь, припало закінчення “холодної війни”.

У внутрішній політиці продовжував “рейганоміку”, але на кінець його правління стали помітними недоліки економічної політики республіканців.

Джордж Уокер Буш – 43-й президент США, сын 41-го президента США. Буш младший родился 6 июля 1946 года в Нью-Хэйвен.

В 1998 году повторил попытку и его снова избрали губернатором. Во время пребывания на высоком посту показал себя как эффектный политик, выступал за активную роль церкви в жизни штата.

2001 - ... – президентство Д.Буша-молодшого. Джордж Буш- молодший – 43-й президент США, від Республіканської партії. Син колишнього президента США.

Первый срок на посту президента

Буш победил в 1999 году на самых спорных выборах президента за всю историю США. Вступив на пост, он в2001 г. он запустил программу по сокращению налогов.

В 2003 г. войска США по указанию Джорджа Буша напали на Ирак с целью свергнуть режим Саддама Хусейна.

У 2000 став основним кандидатом на пост президента США від Республіканської партії. Основне гасло кампанії Буша — «Наша країна повинна бути процвітаючою» було адресоване, перш за все, консервативним виборцям, носіям традиційних американських цінностей. Його головним суперником став Альберт Гор, діючий на той момент віце-президент, кандидат від Демократичної партії.

Президентська кампанія по напруженню пристрастей виявилася найскандальнішою в історії США. Напередодні голосування всі опитування говорили про приблизно рівні шанси учасників. Кульмінацією виборів стало рішення Окружного суду штату Флорида про ручний перерахунок голосів, оскільки розрив в кількості голосів, набраних кандидатами, виявився менше 1 %. Остаточну крапку в суперечці між кандидатами поставив Верховний суд США, що ухвалив завершити ручний перерахунок в штаті Флорида. І хоча в масштабах всієї країни Гор при прямому голосуванні виборців набрав більшу кількість голосів, президентом США, завдяки двоступеневій виборчій системі, став Буш.

Після терористичних актів в Нью-Йорку і Вашингтоні 11 вересня 2001 Буш призвав світову спільноту до боротьби з міжнародним тероризмом. В організації терактів 11 вересня був звинувачений міжнародний терорист Усама Бен Ладен та його організація “Аль-Каїда”. Оскільки, по даним США, він перебував на території Афганістану під захистом правлячого там режиму талібів, США (разом зі своїми союзниками по НАТО) у жовтні 2001 року почали військову операцію «Відплата» в Афганістані. Режим талібів було повалено, але США продовжили боротьбу проти міжнародного тероризму.

Розпочалася кампанія звинувачень режиму Саддама Хусейна в Іраку у протизаконному створенні зброї масового знищення та у намірах застосувати її проти США. Незважаючи на відсутність доказів (вони так і не знайдені), не отримавши санкції ООН, у березні 2003 року США, Великобританія (та деякі їх союзники по НАТО) здійснили вторгнення в Ірак. Операція завершилася поваленням режиму Саддама Хусейна та встановленням американського контролю над Іраком. Частина країн світу (в т.ч. Росія ) засудили дії США та їх союзників. Україна відіслала свій військовий контингент в Ірак (тільки у 2005 році було прийняте рішення про його вивід протягом року).

У 2004 – Дж. Буш - молодший був переобраний на другий президентський строк.

В 2005 году он снова совершает ошибку и, когда на Новый Орлеан стал надвигаться ураган Катрина, он не предпринял нужных мер. В результате его халатности погибло несколько сотен человек.

Буша неоднократно критиковали за войну в Ираке, результатами которой стали смерти 1 500 000 мирных жителей.

Бара́к Хусе́йн Оба́ма (англ. Barack Hussein Obama; нар. 4 серпня 1961) — американський політик, 44-ий президент США, колишній сенатор від штату Іллінойс у конгресі США. Вперше був обраний до сенату штату Іллінойс у 1996. У листопаді 2004 з великим відривом Барак Обама випередив політичних супротивників на виборах — і став сенатором Конгресу Сполучених Штатів Америки, після невдалої спроби обратися вПалату Представників США в 2000. У Демократичній партії отримав номінацію на посаду президента і 23 серпня 2008 р. оголосив про вибір кандидатури Джо Байдена на посаду віце-президента. За результатами виборів 4 листопада 2008 р. здобув перемогу над республіканськимкандидатом Джоном Маккейном і 20 січня 2009 року став першим в історії країни темношкірим президентом США.

Президентська кампанія

Зміни в політиці «боротьби з тероризмом»

Одним з перших своїх указів на посаді президента США Барак Обама розпорядився закрити в'язницю Дельта на військовій базі Гуантанамо^[3], де полонені утримувалися поза дією норм американського та міжнародного законодавства. Указом передбачено також закрити всі в'язниці ЦРУ в інших країнах, де тримають і допитують осіб, причетних, як вважають, до міжнародного тероризму. Забороняється також суворе поводження з тими в'язнями й тортури.

Барак Обама визначив, що Афганістан та Пакистан стають центральним фронтом боротьби Сполучених Штатів проти міжнародного тероризму ^[4] та призначив спецпредставників по Близькому Сходу та Афганістану — Пакистану. Спеціальним послом США на Близькому Сході призначено екс-сенатораДжорджа Мітчелла, а на посаду спецпредставника в Афганістані та Пакистані призначений колишній постійний представник США при ООН Річард Голбрук.

Джордж Мітчелл та Річард Голбрук мають багатий миротворчий досвід. У середині 1990-х років Голбрук заслужив славу одного з найвпливовіших дипломатів в світі, ставши головним архітектором Дейтонських угод, які поклали край кровопролиттю в Боснії і Герцеговині. В свою чергу Джордж Мітчелл був посередником у процесі мирного врегулювання у Північній Ірландіїза часів президентства Білла Клінтона.

[Ред.]Економічна політика

17 лютого 2009 року Обама підписав закон (англ. The American Recovery and Reinvestment Act) про виділення 787 млрд. доларів США для пом'якшення наслідків рецесії, викликаної іпотечною кризою, також результатом кредитної кризи. За словами Обами завдяки цьому плану в США буде створено або збережено 3½ мільйони робочих місць протягом наступних двох років^[5].

[Ред.]Нобелівська премія миру

9 жовтня 2009 нобелівський комітет оголосив, що президент США Барак Обама став лауреатом Нобелівської премії миру за 2009 рік. Нагорода присуджена йому з формулюванням "за величезні зусилля зі зміцнення міжнародної дипломатії і співпраці між народами". Очоливши Сполучені Штати, Обама пообіцяв відмовитися від колишньої односторонньої зовнішньої політики і виразив готовність піклуватися про інтереси не тільки США, але і всіх країн світу. Він, крім того, заявив, що готовий до переговорів з такими країнами як Іран, з яким США вже тридцять років не підтримують дипломатичні відносини. Одним з найважливіших пунктів його передвиборної програми було завершення військової кампанії в Іраку і вивід звідти американських військ.

Обама став четвертим американським президентом, удостоєним найпрестижнішої гуманітарної нагороди світу, після Теодора Рузвельта, Вудро Вільсона і Джиммі Картера.

[Ред.]Реформа охорони здоров'я

Одною з головних обіцянок, з якою Обама прийшов у Білий дім, було питання масштабної реформи сфери охорони здоров'я і медичного страхування. Питання про реформу назріло давно: при платній медицині понад 30 мільйонів людей в США живуть без медичної страховки. Як запевняє американський президент, реформа охорони здоров'я зробить медстрахування доступнішим, заборонить страховим компаніями роздувати ціни у зв'язку з погіршенням стану здоров'я клієнтів, а також ліквідує низку збиткових статей.

Закон після запеклих обговорень і жорсткої опозиції республіканців був прийнятий Конгресом 25 березня 2010, Барак Обама підписав зміни до законодавства 30 березня.

Ряд положень реформи набрав чинності вже в 2010 році. Страхові компанії відтоді не малиь права відмовляти хворим людям в страховці, вводились обмеження на вартість страховки для людей з серйозними захворюваннями. Страховики також не могли відмовлятися надавати поліс хворим дітям. Батьки змогли вписувати в свої страхові плани дітей, поки тим не виповниться 26 років. Для людей, які живуть без страховки і страждають різними захворюваннями, створена спеціальна програма, в рамках якої вони можуть на пільгових умовах отримати страховку. Встановлені ліміти на вартість страховки, а також на вартість візитів до лікаря (в США страховка, як правило, покриває лише частину витрат, наприклад, дві третини, решта пацієнт виплачує сам).

Податкові пільги передбачені для підприємств малого і середнього бізнесу, які надають страховку своїм співробітникам.

Солярії, що використовують ультрафіолетові лампи, від 1 липня повинні платити 10-відсотковий податок з прибутку.

У 2011 році зміни торкнуться системи соціального страхування Medicaire. Терапевти і педіатри, що працюють з незаможними групами населення, отримують надбавку у зарплаті, а ті, хто користується їхніми послугами, зможуть щорічно проходити безкоштовну диспансеризацію. Для них також передбачено ряд додаткових послуг. Незаможні, які потребують постійного догляду, отримують можливість жити в спеціалізованих медичних центрах.

Фармацевтичні компанії повинні щорічно сплачувати податок, який буде розраховуватися виходячи з їхньої частки на ринку. Нововведення не торкнеться тільки компаній, чий річний дохід становить менше 5 мільйонів доларів.

У 2012 році повинні почати працювати програми з підвищення ефективності та контролю за лікарнями, дитячими поліклініками та будинками для літніх людей.

У 2013 році слід очікувати збільшення податків, що направляються на підтримку системи Medicaire. Також буде введено 2,9-відсотковий акцизний збір на продаж медичного обладнання.

У 2014 році наявність страховки стане обов'язковою умовою для більшості людей, що проживають у США. В іншому випадку їм доведеться платити штраф. З 2014 року багато хто зможе обміняти свої страхові плани на нові, які обіцяють бути більш економічними і повними. Великі організації, що не надають своїм співробітникам страховки, будуть штрафувати.

У наступні роки реформа, як передбачаються, продовжиться. Будуть підвищуватися вимоги до страховиків і роботодавців. Під загрозою штрафів їм доведеться вишукувати можливості надавати клієнтам і співробітникам якомога більші економічні плани з максимальним покриттям.