Струцюк Йосип Георгійович

Струцюк Йосип Сергійович – народився 17 липня 1934 року.  — український письменник-шістдесятник, перший лауреат літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського, заслужений діяч мистецтв України, почесний громадянин міста Луцька.

Життєпис

Народився 17 липня 1934 року в українському селі Стрільці на Холмщині.

1 листопада 1944 року разом із батьками депортований у село Новослобідка Верхнє-Хортицького району Запорізької області.

У червні 1946 року, рятуючись від голоду, разом із батьками переїхав на Волинь у село Глинище Рожищенського району. Навчався у Глинищенській початковій, Копачівській семирічній школах. Працюючи в тракторній бригаді, відвідував Рожищенську вечірню середню школу робітничої молоді. У 1958 році закінчив Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки, після чого вчителював у середній школі в Білостоці, що поблизу Торчина, був науковим співробітником Колодяжненського музею-садиби Лесі Українки та Волинського краєзнавчого музею. Працював у місцевих газетах. Обіймав посаду старшого редактора Волинського обласного будинку народної творчості, був режисером народної самодіяльної кіностудії «Джерела» Ківерцівського РБК, очолював обласну молодіжну літературну студію «Лесин кадуб».

Вірші друкує з 1956 року. Перша збірка поезій «Освідчення» вийшла 1965 році . Член Нацiональної Спiлки письменникiв України з1970 року.

Автор збірок «Засвідчення» (1969 рік), «Досвідчення» (1982), «Поезії» (1984) та інших. Всього понад 50 поетичних, прозових та драматичних книжок. Твори Йосипа Струцюка перекладалися польською, бiлоруською, росiйською мовами. Він -заслужений діяч мистецтв України, лауреат кількох міжнародних і всеукраїнських літературних премій. В пісенному жанрі співпрацював з такими відомими композиторами як Анатолій Кос-Анатольський, Олександр Білаш, Олександр Некрасов, Анатолій Пашкевич, Віктор Ліфанчук, Петро Свист, Віктор Тиможинський, Володимир Лич, Олександр Синютин та іншими. Зібрав і упорядкував до друку кілька сотень холмських і підляських народних пісень.

За сценаріями і режисурою Йосипа Струцюка створено до десятка кінофільмів. Зокрема, по телебаченню демонструвався кінофільм на тему Холмщини «Ти незгасна, зоре ясна». Ряд кінострічок Струцюка були відзначені на республіканських, всесоюзних і міжнародних кіноконкурсах.

Йосип Ґеорґійович Струцюк активно займається громадською діяльністю — він один із ініціаторів створення громадсько-культурного товариства «Холмщина», багато років був заступником голови цього об'єднання, очолював Волинську крайову організаціюВсеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

Творчість у жанрі поезії

Вже вихід першої поетичної збірки «Освідчення» схвально привітала критика, а на другу «Засвідчення» написала закриту видавничу рецензію Ліна Костенко, де зокрема відзначила:

«Головне, що перед нами справжній поет… в основі своїй він (Й.Струцюк) не ординарний, він чесний перед собою і перед людьми, він шукає свого фарватеру на глибинах».

Після такої оцінки тодішні «літературні цербери» почали пильно приглядатися до «глибинних пошуків» волинського автора і помітили в них те, що дозволило їм одразу ж «зарізати» третю книжку підозрілого поета попри те, що її підтримав лауреат Шевченківської преміїДмитро Павличко, котрий зокрема у закритій видавничій рецензії зазначив:

«Творчість Йосипа Струцюка часто поєднує фольклорні елементи з елементами поетичної школи, яку найкраще репрезентують Микола Вінграновський, Іван Драч… Йосип Струцюк — митець тендітний, мислячий півтонами, структури його поезій не завжди відкриті навстіж, але того, хто увійде в них, чекає справжня радість».

«Справжньої радості» у автора не було навіть після підтримки Миколи Вінграновського і Бориса Олійника, котрі переконували головного редактора «Радянського письменника» в доцільності видати непересічну книжку волинського автора, і її вихід було відкладено аж на 13 років. Тільки після появи в «Літературній Україні»  добірки віршів із переднім словом лауреата Ленінської преміїМихайла Стельмаха поетичну збірку «Досвідчення» поставили у видавничий план.

Ще пізніше, до свого 50-ти річчя Йосипу Струцюку вдалося у видавництві «Дніпро» випустити у світ томик свого вибраного «Поезії». Але збірник був значно «порізаним» і підредагованим цензурою. Згодом дещо з того, що було вилучено, автор помістив у збірках «Глибока живиця» і «Терпкі сторінки». Про них зокрема однокласник Йосипа, письменник Володимир Лучук пізніше написав:

«Хоч за «Освідченням» видав-таки обчикрижені «Засвідчення» і «Досвідчення» — своєрідний триптих, — проте більшість з написаного лишилось у сховах. Тільки тепер ті терпкі сторінки — найсокровенніше, чим хоче поет поділитися з людьми, — з'явилося перед допитливі очі. Але далеко не все, що створене в різних жанрах».

Саме за поетичні збірки «Глибока живиця», «Терпкі сторінки», п'єсу «Роман Мстиславич — великий князь Волинський і Галицький», поставлену на сцені Волинського обласного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка, та за національно-патріотичні пісні митець першим удостоєний 1992 року вже в незалежній Україні звання лауреата найпрестижнішої обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського.

Пізніше Йосип Струцюк видав декілька збірок із так званої «шухлядної» поезії. Прочитавши одну з них («Сторожові вежі») на той час молодий поет Василь Слапчук зазначив:

«Це своєрідні нотатки, які творилися не подорожнім, а історією на вразливій душі поета, а подекуди і на його шкірі. Як шрами на тілі вояка розповідають про бойове минуле, так само у віршах Й.Струцюка закодована біографія і самого митця, і всього українського народу».

Дуже широкий розголос із тими «шрамами» мала й наступна збірка «Потойбіч тиші».

Своєрідним ліричним одкровенням стала книга «Вогонь предків». Після її виходу зокрема академік М. Г. Жулинський звернувся до автора з такими словами:

«Ви — великий і особливий талант! Мені так прикро, гірко, що Ваша лірика, особливо й обов'язково з цим делікатним, чутливим до найменшого поруху сердечного подиву і захоплення магією кохання інтимом, не розпросторюється широко, на всю Україну! Такі поезії справжніх, високих поетів, таких, які торкаються почуттями найвищих піків інтимних переживань та духовності, не слід ні з ким порівнювати, проте Ваші поезії «загорнуті» любовно в досконалі шати образності, своєю оригінальною метафоричністю «туляться» до висоти безоглядного захоплення красою жінки, її коханням і власним зануренням у вир почуттів Миколи Вінграновського».

Твори Йосипа Струцюка перекладаються й на інші мови. Зокрема, в Польщі у видавництві «Prymat» вийшла «Po tamtej stronie ciszy» («Потойбіч тиші») польською мовою. Були підготовлені дві книжки для дітей і білоруською мовою (переклади зробив Василь Вітка), але на початку 90-х минулого століття в Білорусії видати їх вже не було можливості.

Знаковою у творчості поета є збірка «Десятий день тижня». Писалася вона в політично піднесені роки Помаранчевої революції. Поет, ніби зазирнувши у майбутнє, стримано застеріг:

«

Хай то буде і не в унісон, але мова все-таки про вірші. Захопившись возвеличенням персон, ми пропустим, мабуть, важливіше.

»

Цей вірш датований 27 січня 2005 року — саме в розпал народного протесту.

Нині вибрані поетичні твори Йосипа Струцюка (без драматичних поем) поміщено у двотомнику «Фарватер». Кожен із розділів двотомного видання – мов чисте джерело, що струменіє в ріку його поезії. У творчій палітрі поета з оригінальною та цікавою метафорикою - і вірші у формі традиційних катренів, і вишукані верлібри. У циклах «Погонич подорожника» та «Візія осені на фронтоні понеділка» - поліфонія буття з найнесподіванішими персоніфікаціями. Енергетика поетичного слова Йосипа Струцюка – життєдайно-молода, осонцена, світла, потужна, молитовно окрилена. Про неї дуже точно відгукнувся відомий поет і науковець Ігор Павлюк, зв'язаний з автором родинними узами, що як дехто відмічає, лише додає об'єктивності його словам:

«Правила співжиття на землі, перейняті від предків, прості, як біблійні заповіді, але жити з ними непросто. Особливо поетам. Особливо — коли стараєшся писати так, як живеш, а жити — як пишеш. У цьому суть благородства, без якого всяке мистецтво втрачає смисл, а значить — втрачає смисл саме життя-буття».