Характер Національно-визвольної війни

Виходячи із причин, складу учасників і цілей Національно-визвольної війни, її характер визначають як:

• національно-визвольний; релігійний; соціальний.

Періодизація Національно-визвольної війни

Національно-визвольна боротьба продовжувалася тривалий час, розвивалася поступово і суперечливо. У зв’язку з цим, питання про її хронологічні межі і періодизацію до сьогоднішнього дня залишається дискусійним. В історичній літературі висловлюється думка про наявність у подіях 1648-1676 рр. в Україні елементів революції, оскільки соціальна боротьба була спрямована на встановлення нової за своєю суттю моделі соціально-економічних відносин.

Спираючись на широку джерельну базу, на дослідження вітчизняних і зарубіжних істориків, доцільно виділити п’ять періодів перебігу національно-визвольної війни.

Перший (лютий 1648 – червень 1652 рр.) – період найбільшого розмаху та інтенсивності національно-визвольної боротьби. Основні завоювання: виборення державної незалежності у червні 1652 року і успішне завершення Селянської війни.

Другий (червень 1652 – серпень 1657 рр.) – період погіршення економічного і геополітичного становища козацької України.

Третій (вересень 1657 – червень 1663 рр.) – період різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну і призвела до розколу козацької України на два

гетьманства – Правобережне і Лівобережне.

Четвертий ( липень 1663 – червень 1668 рр.) – період відчайдушної боротьби національно-патріотичних сил за возз’єднання України в умовах прагнення польського і московського урядів поділити Українську державу.

П’ятий (липень 1668 – вересень 1676 рр.) – період кризи і поразки визвольної війни. Ліквідація державності на Правобережжі.

Виходячи саме з цієї періодизації, простежимо далі розвиток Національно-визвольної війни, розглянемо її досягнення і прорахунки.

Розвиток Національно-визвольної війни. Перший період (1648-1652 рр.) Підготовка повстання

2. На початку визвольної боротьби діяль­ність Богдана Хмельницького і його сподвижників була спрямована на вирішення трьох основ­них завдань:

♦ формування власних збройних сил і залучення на свій бік реєстрових козаків;

♦ залучення до боротьби широких верств українського суспільства. Б. Хмельницький звертається з універсалами до населення, за­кликаючи до спільної боротьби проти Польщі. Повстанський рух дуже швидко набуває всенародного характеру і охоплює всю Україну;

♦ укладення військово-політичного союзу з Кримським ханством (укладено в березні 1648 р.).

На цей непопулярний союз гетьман пі­шов, щоб позбавити себе війни на два фронти, а також, щоб зміцнити своє вій­сько за рахунок татар (відразу зауважи­мо, що як союзник татари були ненадійни­ми і неодноразово зраджували українську сторону. Вони переслідували власну мету – максимально послабити Річ Посполиту, але й не дати можливості постати сильній козацькій державі).

Визвольний похід 1648 року

Позитивне розв’язання трьох вищеназва­них завдань стало запорукою успішного визвольного походу війська Богдана

Хмельниць­кого у 1648 році:

* У квітні – травні 1648 р. – козацько-татарське військо розгромило польську армію на р. Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили у полон. Частина реєстрових козаків на чолі з Філоном Джеджалієм пере­йшла на бік повстанців.

У травні 1648 р. – козаки й татари завдали нищівної поразки польській армії під Корсунем: у полон потрапили 8,5 тис. Чоловік, у тому числі командувач польським військом гетьман Потоцький. Розгром польського війська сприяв активізації на­родно-повстанського руху. Дві підряд блискучі перемоги збу­дили всю Україну. Піднялись селянські повстання на Київщині, Поділлі, Волині, Лівобережній Україні. Улітку 1648 р. Визвольна боротьба охопила майже всі українські землі Речі Посполитої. Стрімко наростала соціальна боротьба: селяни, міщани й козаки розправлялися з па­нами й орендарями, захоплювали їхнє май­но, звільнялися від різноманітних форм ек­сплуатації. Було ліквідовано кріпацтво, землеволодіння польських та полонізова­них українських магнатів, католицької цер­кви. Свої володіння зберегли лише право­славні монастирі, а також та українська і польська шляхта, яка стала на бік повста­лих. Утверджувалася дрібна власність на землю селян, міщан, козаків.

Армія Б. Хмельницького зросла до 100 тис. чоловік. На чолі полків стали Іван Богун, Матвій Гладкий, Мартин Пушкар, Філон Джеджалій та інші полководці. На кінець червня повстанці звільнили від польських магнатів і шляхти всю Ліво­бережну Україну, а на середину вересня були звільнені Правобережжя, Поділля, частина Волині. На звільненій території українці створювали власні органи влади, формували нову модель соціально-еконо­мічних відносин.

Разом із тим, на початку війни Хмельницький і наближена до нього козацька старшина прагнули в основному лише до поновлення втрачених козацьких привілеїв і захисту православної віри. Тому після перших блискучих успіхів гетьман припинив військові дії і погодився на мирні переговори з поляками. Однак дуже скоро вияви­лось, що під прикриттям переговорів польська влада готується взяти реванш у війні. Двомісячне перемир’я влітку 1648 р. Було розір­ване Б. Хмельницьким, і він рушив зі своїм військом на Волинь. Проти козаків виступила нова польська армія, якою командували троє бездарних воєначальників: схильний до надмірних розкошів Домінік Заславський, вчений-латиніст Микола Осторог і 19-річний Олександр Конецпольський. Цих „полководців” Хмельницький влуч­но назвав „периною”, „латиною” і „дитиною”. У вересні 1648 р. Під Пилявцями польське військо зазнало ще однієї нищівної поразки. Перемога українців створила сприятливі умови для визволення Західної України. У жовтні 1648 р. – Б.Хмельницький взяв в облогу Львів, а згодом – фортецю Замостя.