! Сподівання гетьмана на турецьку про­текцію не виправдалися.

У 1673 р. П. Дорошенко пішов на пере­говори з Москвою. Він погодився повер­нутися під її протекцію за умов збереження цілісності козацької України, її прав і вольностей, надання надійної допомоги для бо­ротьби з Туреччиною. Оскільки позиції сторін не співпали, переговори припинилися.

На початку 1674 р. московські війська ра­зом з військом І. Самойловича оволоділи ос­новними містами Правобережжя. І Самойлович обирається гетьманом усієї України.

Москва усвідомлювала, що її спроба по­вернути Правобережжя під свою протекцію приведе до неминучої війни з Туреччиною. Та коли влітку 1674 р. турки і татари всту­пили на правобережні землі, московсько-ук­раїнське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобережжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П.Дорошенка у всіх бідах і нещастях, які принесли з собою татари і турки.

Після відходу турецько-татарських сил активізував воєнні дії на Правобережжі польський король Ян Собеський.

У грудні 1674 р. П. Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та на основі статей Гадяцького договору (згадайте його умови). Переговори зазна­ли невдачі. Марно шукаючи протекції різних союз­ників, П. Доро-шенко опинився у глухому куті. Його чекала неминуча поразка.

Капітуляція п.Дорошенка. Поразка визвольної боротьби

Починаючи з 1674 р. становище П. Доро­шенка погіршується: правобережне насе­лення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратни­ки, родичі. Підвладна Дорошенкові тери­торія скоротилася до Чигирина і його округ. У жовтні 1676 р., коли до Чигирина під­ступили полки І. Самойловича і московські гарнізони, П. Дорошенко капітулював, при­сягнувши на вірність московському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати держав­ну ідею, за яку так наполегливо і послідов­но боровся Б.Хмельницький.

Висновок: Падіння гетьманства П. Дорошенка ознаменувало кінець Національно-виз­вольної війни та її поразку. Була ліквідо­вана українська державність на Право­бережжі, і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Мос­ковщини. Незалежну соборну державу в межах етнічних українських земель було створено лише на короткий період.

Від воєнних дій, голоду, епідемій, захо­плення в ясир, переселення втрати станови­ли 65 - 70% усього населення України, за­знали руйнувань міста і села, було завдано надзвичайно великої шкоди господарству.

Національно-визвольна війна 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення. Вона:

► зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави;

• призвела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії в складі Москов­щини до 80-х рр. XVIII століття;

• вплинула на розвиток національної само­свідомості українців;

• сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

• збагатила традиції боротьби українців за національне

соціальне визволення;

• сприяла розвитку української культури, перш за все, усної народної творчості, літе­ратури, літописання.