Рушійні сили визвольної боротьби

♦ Козацтво - стало керівною і провідною силою визвольної боротьби, ядром української армії.

♦ Селянство - взяло надзвичайно активну участь у військових подіях. Воно висту­пало проти національного, релігійного та, насамперед, проти соціального гноблення - проти земельної власності як польських, так і українських феодалів, проти існуючих форм експлуатації, кріпацтва. Вони ви­магали особисту свободу і право володіння землею.

♦ Міщани - відіграли важливу, а в окре­мих регіонах (Західне Поділля, Волинь, Га­личина) — провідну роль у національно-ви­звольній і соціальній боротьбі.

♦ Частина української шляхти – відіграла досить помітну роль у розвитку визвольної боротьби, у першу чергу - у формуванні української еліти, політичної програми, розбудові державності. Але більшість панівного стану суспільства зрадила національні інтереси і придушувала визвольну боротьбу.

♦ Представники православного духовен­ства (особливо його низи) - взяли безпосеред­ню участь у подіях революції, у державо­творчій діяльності.

Отже, у визвольній боротьбі взяли участь представники всіх верств україн­ського суспільства, та головною її рушій­ною силою були козаки, селяни і міщани. За національним складом абсолютну більшість учасників цієї боротьби станови­ли православні українці. Разом з тим, се­ред повсталих перебували представники інших національностей, які проживали в Україні,

у тому числі поляки і євреї.

Цілі боротьби

► Ліквідація польського і будь-якого іншого панування.

► Звільнення від національно-релігійиого гноблення.

► Ліквідація магнатського землеволодін­ня, фільварково-панщинної системи господарства,­ кріпацтва, завоювання особистої свободи і права власності селян, міщан,­ козаків на землю.

► Утворення незалежної соборної укра­їнської держави. При цьому слід за­уважити, що ідея створення національної держави визрівала поступово. Піднімаючи козаків на повстання, Богдан Хмельницький і його соратники прагнули, насамперед, до збереження козацьких вольностей. Але в ході боротьби Б. Хмельницький висуває ідею створення української автономії у складі Речі Посполитої, а згодом і Української суверенної держави. Вперше принципи розбудови незалежної держави Б. Хмель­ницький сформулював у лютому 1649 р. під час переговорів з королівськими послами в Переяславі.

Форми боротьби

Мали місце найрізноманітніші форми боротьби - непослух, відмова від виконан­ня обов'язків, військові дії. Та все ж таки, переважали насильницькі, збройні форми боротьби. Досить часто траплялися такі ексцеси, як погроми мирного населення, грабежі, спустошення міст і сіл. До цих руйнівних акцій вдавалися усі сторони: і поляки, і московити, і татари, і турки, і українці.

Зрозуміло, що вибух жорстокості з боку українців став наслідком жорстокості польського режиму в Україні, жорстокості існу­ючого соціального гноблення. І чим нестерпнішим ставало становище українців, тим більш жорстоких форм набувала їх бо­ротьба.

Ніким не замовчується той факт, що українці вдавалися до надзвичайно жорстоких дій, аж до масового винищення, проти євреїв, католиків (українців, литовців,

білорусів та інших), уніатів. Антиєвропейська спрямованість боротьби зумовлювалася і ще й соціальним становищем євреїв в Україні: вони були переважно орендарями земельних маєтків, власниками млинів, броварень, ґуралень, корчмарями, лихварями і при цьому вдавалися до досить суворих форм визиску місцевого населення.