2. Види страхування

Страхові компанії ставлять жорсткі вимоги до тих ризиків, які вони можуть перейняти на себе в рамках договору страхування. Це пов'язано з тим, що, як і будь-яке інше комерційне підприємство, страхова компанія прагне забезпечити себе від збитків і отримати прибуток. Зі всього набору ризиків, притаманних діяльності конкретного підприємства, вона відбирає лише ту їх частину, яка відповідає наступним критеріям:

• випадковий і непередбачуваний характер подій;

• вимірність ризику;

• обмеженість втрат;

• відносно невелика вірогідність настання страхового випадку.

Вимога випадковості і непередбачуваності подій випливає з самої природи ризику. Причому для страхової компанії важливіше дотримання цієї умови не стільки для самих подій, скільки для розміру збитків. Часті і відносно однорідні події, що призводять до збитків, які досить добре прогнозуються протягом року, є недоцільним об'єктом для страхування.

Вимірність ризиків означає можливість розрахувати на осно­ві статистики або теоретичних моделей його імовірнісні характеристики.

Обмеженість втрат означає накладення певних умов на максимальний розмір застрахованих збитків. Ця вимога знаходить своє вираження у визначеній за договором страховій сумі.

Вірогідність настання страхового випадку не має бути дуже великою по двох причинах. Перша пов'язана з тим, що реальна частота настання страхових подій схильна до флуктуацій відносно своїх середніх значень. Відповідно, для страхової компанії в цьому випадку реальне настання максимальних збитків. Друга причина пов'язана з тим, що висока вірогідність настання страхових випадків відповідає великому розміру страхової премії, яку повинен сплатити страхувальник. Премія, яка складає 20—30% страхової суми, вочевидь, невигідна страхувальникові.

Як правило, в кожному виді страхування є свої усталені комплекси ризиків, що приймаються на страхування. При цьому страхувальники можуть вибирати з декількох варіантів. Наприклад, для майнових ризиків існують варіанти страхування «лише від вогню», «від вогню і затоплення» або «від всіх ризиків» (пере­раховані лише деякі можливості). Перелік цих ризиків обмежений і не враховує всі можливі випадки. Наприклад, досить часто із страхування виключаються випадки збитків, пов'язаних із зловмисними діями третіх осіб. Як правило, із страхування фінансових і інвестиційних ризиків виключаються випадки, події унаслідок форс-мажорних обставин.

Перелік обмежень по ризиках, що приймаються на страхува­ння, досить широкий і індивідуальний для різних договорів страхування. Можливість прийняття ризиків залежить також від спе­ціалізації, об'єму операцій і фінансового стану страхової компанії.

Класифікація видів страхування може бути заснована на різних ознаках, що характеризують страхові ризики і умови їх передачі.

Особисте страхування, де як об'єкт страхування виступає життя, здоров'я і працездатність людини, розподіляється на страхування життя, страхування від нещасних випадків і медичне страхування. Різні види страхування життя, такі, як страхування ренти, пенсій, страхування на випадок навчання дитини у вищому навчальному закладі, називаються накопичуваними, оскільки забезпечують здобуття всієї суми внеску плюс накопичені відсотки при настанні встановленого в догово­рі терміну.

Майнове страхування трактується як галузь страху­вання, в якій об'єктом захисту виступають різні види майна. Застрахованим може бути майно, що є власністю страхувальника, а також що знаходиться в його власності, користуванні, розпорядженні. Страхувальниками при цьому можуть виступати не лише власники майна, але і інші юриди­чні і фізичні особи, що несуть відповідальність за його збереження.

Страхування відповідальності — галузь страхування, де об'єктом захисту є цивільна відповідальність страхової (застрахованого) особи перед третіми особами, яким мо­же бути заподіяний збиток з вини страхувальника (застрахованого). Поширені наступні його види: автоцивільне страхува­ння, страхування професійної відповідальності лікарів, митних перевізників, аудиторів і інших професій, страхування небезпечних виробничих об'єктів.

За способом залучення до страхових стосунків страхування поділяється на обов'язкове і добровільне. Ініціатором обов'язкового страхування є держава, яка у формі закону зобов'язав юридичних і фізичних осіб вносити засоби для забезпечення суспільних інтересів. Ініціатором добро­вільного страхування виступають господарюючі суб'єкти, фізичні і юридичні особи.

Держава встановлює обов'язкову форму страхування, коли забезпечення страхового захисту тих або інших об'єктів є соціально значимим завданням. Проводиться воно на основі відповідних законодавчих актів, в яких передбачені: перелік об'єктів, що підлягають страхуванню; об'єм стра­хової відповідальності; рівень (норми) страхового забезпечення; основні права і обов'язки сторін, що беруть участь в стра­хуванні; порядок встановлення тарифних ставок платежів і деякі інші питання. Закон визначає коло страхових організацій, яким доручається проведення обов'язкового страхування.

Обов'язкова форма страхування виключає вибірку окремих об'єктів. Тим самим створюється можливість за рахунок максимального обхвату об'єктів страхування застосовувати мінімальні тарифні ставки, досягати високої фінансової стійкості страхових операцій.

Добровільне страхування є набагато гнучкішим ін­струментом, ніж обов'язкове страхування, що дозволяє в мак­симальній мірі врахувати інтереси страховика і страхувальника у кожному конкретному випадку.