4. Фінансування ризику і аналіз ефективності методів управління

Різні рішення по управлінню ризиком приводять до перерозподілу грошових потоків усередині організації. Перерозподіл грошових потоків відбувається і на сьогодні, і на майбутнє, до і після настання несприятливих подій. При виборі методу управління ризиком необхідно враховувати всі три види фінансування — доподійне, післяподійне і поточне, з врахуванням розподілу платежів в часі.

Доподійне фінансування має найбільшу питому вагу в загальній структурі витрат. В цьому випадку відбувається відрахування частини коштів підприємства на заходи по зниженню ризику, сплату страхових премій і формування фонду на випадок ризику.

Післяподійне фінансування полягає в отриманні коштів на компенсацію збитків. Якщо засоби поступають із страхових фондів або фонду на випадок ризику підприємства, то напрям їх руху протилежний до напряму при доподійному фінансуванні. Приплив засобів із зовнішніх фондів компенсує їх відтік у вигляді збитків при настанні несприятливих випадків.

Збитки по ризиках, не захищених страхуванням або тих, що перевищують запланований розмір при самострахуванні, повинні компенсуватися з власних засобів підприємства або з додаткових джерел. Як варіант можна розглянути отримання підприємством кредитів або позик, погашення яких відсовується на ще більш віддалені терміни.

Згідно з теорією дисконтування грошових потоків, засоби, приплив або відтік яких віддалений за часом від моменту прийняття рішення, мають меншу вагу, ніж засоби, залучені (вилучені) на початку процесу фінансування ризику. Дану обставину необхідно брати до уваги при аналізі порівняльної ефективності рішень по управлінню ризиком.

Поточне фінансування доцільне при рівномірному розподілі по фінансових періодах і враховується при аналізі ефективності з врахуванням коефіцієнтів дисконтування.

Сума всіх трьох видів витрат на ризик з врахуванням отриманих із зовнішніх джерел компенсацій і відстрочених платежів, розраховані з використанням методів дисконтування, дає нам хороший показник ефективності заходів щодо управління ризиком, якщо їх порівняльний аналіз виробляється при однаковому рівні зниження або компенсації збитків підприємства.

Тема 7: Страхування та самострахування ризику підприємством

1. Зміст страхування та страхових ризиків

2. Види та методи страхування

3. Переваги та недоліки самострахування

4. Кептивні страхові компанії

1. Зміст страхування та страхових ризиків

Розглянемо основні поняття і закономірності, властиві страхуванню.

Суть страхування полягає в переда­чі ризиків від їх носія — організації або фізичної особи — до страхової компанії. Особа, що передає ризик, називається страхувальником, а особа, що приймає ризик, — страховиком. Пере­дача ризиків здійснюється за певну плату, яка називається страховим внеском, або страховою премією.

З юридичної точки зору передача ризиків означає прийня­ття на себе страховиком зобов'язання виплатити страхувальникові грошову (а інколи і натуральну) компенсацію понесених їм в певних ситуаціях збитків. Сукупність ситуацій, при яких настає вищезазначена відповідальність страховика носить назву «Страхові випадки».

Стосунки страхувальника і страховика оформляються шляхом укладення страхового договору, в якому мають бути вказані основні умови страхування, юридичні основи взаємин сторін, їх обов'язки, порядок взаєморозрахунків, порядок врегулювання збитків і інші моменти. Звичайною практикою є винесення типових умов для кожного виду страхування в особливий документ, що називається пра­вилами страхування, і фіксація в договорі лише специфічних особливостей об'єкту страхування, його вартості, ціни страхування і додаткових умов, що залежать від конкретних ситуацій.

Необхідною умовою укладення договору є досягнення сторонами угоди про фінансові умови передачі ризиків. До фінансових параметрів страхування відносяться страхова сума, страховий внесок, страховий тариф, франшиза і ін.

Страхова сума є максимально можливим об'ємом відповідальності страховика по даному ризику. Так, вираз «страхова сума за договором складає десять мільйо­нів рублів» означає, що ні за яких умов страхова компанія не виплатить страхувальникові протягом терміну дії до­говору суму, що в сукупності перевищує 10 млн рублів. Розміри виплат у кожному конкретному випадку визначаються виходячи з визначеної страхової суми. Наприклад, в договорі може бути обумовлено, що при повному руйнуванні об'єкту страхувальник отримає 100% страхової суми, при частковому — компенсацію у розмірі реального збитку, але не більше страхової суми, а при збитку менше 5% страхової суми не отримає нічого (остання умова називається франшизою) і так далі.

Страхова сума визначається виходячи з кваліфікованої оцінки вартості об'єкту страхування, і називається страховою вартістю. Процедура встановлення страхової вартості враховує особливості страхування і вірогідність настання страхових випадків. Як правило, вона не є більшою ринкової ціни об'єкту, а страхова сума не може перевищувати його страхову вартість.

Сукупність умов по відшкодуванню збитків в результаті настання страхових випадків називається страховим покриттям. Виплати страховика по страхових випадках називаються страховим відшкодуванням (для майнового страхування) або страховим забезпеченням (для особистого).

Плата за страхування обчислюється на підставі системи коефіцієнтів – страховими тарифами. Страхові та­рифи зазвичай встановлюються у відсотках до страхової суми. Страховий внесок, або страхова премія, розраховується як похідні від страхового тарифу і страхової суми.

Застрахована особа — юридична або фізична особа, ризики якої виступають об'єктом страхового захисту. На прак­тиці застрахований може бути одночасне страхувальником, якщо сплачує страхові внески самостійно.

Вигодоотримувач — особа, призначена на здобуття страхової суми за умовами договору, наприклад в разі смерті заповідача — фізичної особи. Призначається страхувальником або застрахованою особою.

Страховий поліс — документ, що видається страхувальникові або застрахованому і засвідчує факт укладення договору страхування.

Страховий платіж — одноразово сплачена частина страхової премії. Система таких платежів використовується для того, щоб розподілити в часі сплату страхувальником страхової премії і тим самим понизити його фінансові витрати. При цьому відповідальність страховика починається з моменту сплати першого страхового платежу.

Термін страхування це — часовий інтервал, протягом якого діє страховий захист.

Страховий акт — документ, підтверджуючий факт настання страхового випадку. Підставою для складання страхового акту є письмова заява страхувальника про факт настання збитків – заявлена претензія.