3. Структура витрат при використанні різних методів управління ризиком

Заходи щодо управління ризиком розрізняються між собою по співвідношенню окремих видів фінансування в загальній струк­турі витрат.

Зниження ризику може фінансуватися з власних засобів або собівартості підприємства. Існує також можливість залучити для цих цілей засоби з резервів попереджувальних заходів страхових компаній, якщо дана допомога пов’язана з укладенням договору страхування. Грошові кошти при цьому витрачаються на установку систем контролю і безпеки для машин і устаткування, захисний одяг, навчання персоналу, сигналізацію, сейфи, обгороджування, вогнегасники, дублювання установок і так далі.

Фінансування заходів щодо зниження ризику зменшує вірогідність несприятливих ситуацій або обмежує збиток в разі їх настання, проте, якщо така ситуація виникла, всі збитки підприємство знову вимушене компенсувати зі своїх засобів.

Рівень адміністративних витрат на проведення досліджень по аналізу ризиків та підтримку роботи відділу ризик-менеджменту при даному методі є середнім.

Збереження ризику зазвичай має на меті формування спе­ціальних фондів самострахування підприємства (в основному з прибутку). У окремих передбачених законодавством випадках витрати на створення таких фондів можуть бути віднесені на собівартість, що, безумовно, вигідніше. Оскільки засоби при цьому залишаються під контролем підприємства, то доподійне фі­нансування ризику зводиться, до зменшення розміру майбутніх прибутків, оскільки засоби, що направляються до фонду ризику, вилучаються з виробничого обороту і забезпечують меншу ( але ненульову) прибутковість.

При настанні несприятливих ситуацій компенсація збитків здійснюється з накопичених фондів самострахува­ння. Проте розмір цих фондів визначається з розрахунку на деякий розумний рівень ризику, яка в більшості випадків не буде перевищена. Якщо ж збитки перевищать запланований рівень, то підприємству доведеться знаходити додаткові засоби для їх компенсації. Тому при самострахуванні не­обхідно дуже ретельно проводити первинну роботу по виявленню і оцінці ризику, а також по розподілу фінан­сування між альтернативними варіантами збереження, зниження і передачі ризику, що, безумовно, збільшує адміністративні витрати на роботу ризик-менеджерів, експертизу і інші витрати.

При використанні варіанту накопичення фонду самострахува­ння через кептивну компанію адміністративні витрати збільшуються.

Таким чином, поточні витрати по збереженню ризику і само­страхуванню для підприємства є найбільшими серед досліджуваних методів по управлінню ризиком.

Передача ризику відбувається у вигляді страхування, яке потребує сплати певних внесків в страхову компанію. Розмір внесків зазвичай не перевищує декількох відсотків від вартості страхованого майна. По добровільному страхуванню страхо­ві внески сплачуються, як правило, з власних засобів підприємства, а по обов'язковому — відносяться на собівартість. Виняток становлять деякі види добровільного страхува­ння, по яких дозволено частину суми страхових премій відносити на собівартість в розмірі, що не перевищує 1% об'єму реалізації продукції.

Збитки по ризиках, переданих на страхування, відшкодовуються з фондів страхової компанії. При цьому розмір збитків може бути як менше, так і більше, ніж сплачена страхова премія, але в межах обумовленої суми. Всі збитки, що перевищують обумовлені межі, а також збережені ризики покриваються за рахунок особистих засобів підприємства або спеціальних позик.

Адміністративні витрати при передачі ризику за допомогою страхування мінімальні, оскільки основна робота за оцінкою припадає на страховика. У роботі відділів по управлінню ризиком залишаються функції по підтримці і періодичній реві­зії договорів страхування.