Метод аналогій в оцінюванні ризику

Метод аналогій використовують у тому разі, коли інші методи оцінки ризику неприйнятні. Часто до такого ме­тоду вдаються у страхуванні для розробки правил страху­вання нових ризиків. Аналогами є дані про ризик подіб­них проектів чи угод. Метод аналогів можна застосовува­ти при виявленні ступеня ризику нових напрямів підприємницької діяльності. Коли відсутня точна статистична інформація, екстраполяція інформації про минулі події дає змогу зорієнтуватися у виборі рішень щодо майбутнього.

Метод аналогій (при оцінюванні ризику) — система оцінюван­ня нових, невідомих ситуацій чи процесів, що передбачає засто­сування методик або показників інших методів кількісного ана­лізу з подальшим корегуванням (поправкою) результатів на по­дібність (відмінність) між досліджуваною ситуацією і базою оцінювання.

Рейтинговий метод оцінювання ризику

Одним з наслідків розвитку загального статистичного аналізу є розробка рейтингової системи оцінки діяльності підприємства (передусім фінансового стану і загрози бан­крутства), яка дає змогу узагальнити результати досліджен­ня за показниками або критеріями та отримати якісний вис­новок стосовно функціонування підприємства в цілому.

Рейтинговий метод оцінювання ризику — система оцінних кое­фіцієнтів певних напрямів діяльності кількох об'єктів ризику (або одного об'єкта у динаміці — за декілька періодів часу) з подаль­шим визначенням рангу (місця, рейтингу) кожного об'єкта оціню­вання стосовно рівня ризику.

Метод найпридатніший для оцінки ризику за становлення рин­кових відносин внаслідок таких його переваг:

1. не потрібен аналіз великих масивів даних, тому оцінка мінімально залежить від широти інформаційного контуру;

1. передбачається ранжування одержаного результату за певною шкалою;

3)для застосування методу потрібні математичні знан­ня тільки в межах елементарних фінансових розрахунків (оцінку ризику можуть здійснити кваліфіковані економіс­ти, а не математики).

2. Моделювання ризикових ситуацій для прийняття управлінських рішень Концепція корисності в системі прийняття рішень

Проблема раціонального вибору є однією з основних економічних задач, її постійно розв'язують усі суб'єкти економічних відносин: виробники намагаються найвигідніше вкласти капітал у виробництво продукції, яка прино­сить дохід, споживачі прагнуть придбати товари з високою споживчою цінністю за прийнятною ціною; інвестори на­магаються зробити вкладення, які б підвищили вартість капіталу фірми, тощо. Кожна з цих задач розв'язується в умовах ризику та невизначеності. Принцип оптимальності прийняття рішень для цих задач нерідко описується фун­кцією корисності.

Корисність — ступінь задоволення суб'єкта від споживання товару (отримання послуги) чи виконання будь-якої дії.

Раціональну поведінку дослідили американські економісти Джон фон Нейман (1903—1957) та Оскар фон Моргенштерн (1902—1977)¹. Вони вивели її основні ак­сіоми.

Аксіома 1 (повноти). Коли підприємець стикається з двома будь-якими низками подій, він завжди може визна­чити, чи якась із них йому більше до вподоби, або йому байдуже, яку послідовність подій вибрати: X > Y (X біль­ше до вподоби, ніж У); X > У (X більше до вподоби або бай­дуже X чи У); X > Y (X і У рівноцінні). Ця аксіома є осно­вою класифікації чи порівнювання послідовності подій, тобто дає змогу порівнювати всі альтернативи.

Аксіома 2 (транзитивності). Перевага різних низок подій послідовна, тобто, якщо X > У, Y > Z, то X > Z. Це дає змогу уникнути фактора мінливості смаків суб'єкта (правильний вибір можливий лише за наявності усталеного смаку).

Аксіома 3 (неперервності). За умов дотримання аксіоми транзитивності, якщо суб'єкт з імовірністю 1 може отрима­ти альтернативу X, імовірністю р і (1-р) — відповідно альтер­нативи У та Z, існує таке р, за якого набори X та У + Z рівно­цінні.

Аксіома 4 (незалежності). Нехай існують блага X та Y, які, за оцінкою суб'єкта, однакові, та дві лотереї, які від­різняються лише тим, що одна містить X, а друга — У, то­ді ці дві лотереї для суб'єкта однакові.

Аксіома 5 (нерівних ймовірностей). Якщо суб'єктові запропонувати дві лотереї, які дають однаковий виграш із різною ймовірністю, то він обирає ту, ймовірність виграшу якої більша.

Аксіома 6 (складеної лотереї). Коли виграшем однієї лотереї є білет іншої лотереї, то суб'єкт приймає рішення лише з міркувань ймовірності кінцевого виграшу.

За Нейманом корисність варіанта X визначається імовір­ністю р(Х), при якій особі байдуже, що обирати: X — гарантовано, чи лотерею L (Х_і„, р, Х).