22. Тарифні методи регулювання

До тарифних методів відносять: імпортне і експортне мита.

Імпортне – це податок, що накладається на кожну одиницю товару, що завозиться до країни.

Види митних податків:

1. адвалерне мито – запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару;

2. специфічне мито – це фіксована сума;

3. комбіноване – це поєднання адвалерного і специфічного мит.

Таким чином, запровадження імпортного мита і пов’язане з ним підвищення цін призводить до того, що:

1. вітчизняне виробництво цукру зростає;

2. внутрішнє споживання скорочується;

3. імпорт скорочується.

Від запровадження мита в першу чергу страждають споживачі.

Запровадження митного податку на імпорт відповідає інтересам вітчизняних виробників. З одного боку вони можуть розділяти обсяг реалізації, оскільки ціни зростають, з іншого, зростання цін дають змогу вітчизняним виробникам теж підвищувати ціну.

Експортне мито. Запровадження вивізного мита може бути доцільним, у тому випадку, коли ціна на якийсь продукт перебуває під адміністративним контролем держави і утримується на рівні нижчому, ніж світовий, завдяки тому, що виплачуються відповідні субсидії виробникам.

В такому випадку обмеження експорту є необхідним заходом. Це мито запроваджується лише слаборозвиненим країнами.

23. Нетарифні методи регулювання

Основні нетарифні методи:

1. імпортні квоти;

2. добровільні обмеження експорту;

3. антидемпінгові заходи.

Квотування – це обмеження в кількісному чи вартісному вираженні обсягу продукції, яку дозволено ввозити до країни.

Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється шляхом її ліцензування, коли держава видає ліцензії на експорт чи імпорт.

Практика автоматичного регулювання – коли для ввозу чи вивозу певних товарів, необхідно одержати ліцензію, що дає змогу державі здійснювати спостереження за торгівельними потоками і в разі необхідності запровадити необхідні заходи.

Нетарифні методи:

1) квота:

• квота – це гарант того, що обсяг імпорту буде обмеженим;

• квотування є гнучким та оперативним інструментом політики;

• використання квот робить зовнішню торгівельну політику більш селективною;

2) добровільні обмеження експорту;

3) експортні субсидії;

4) демпінг;

5) ембарго (заборона державою ввозу чи вивозу до якої-небудь країни товарів);

6) технічні бар’єри (функція адміністративного регулювання);

7) протекціонізм.

24. Валютні курси і котирування, фактори, що впливають на його зміну

Валютний ринок – це ринок обміну валют. Рівновага на валютному ринку встановлюється за допомогою курсу, коли попит дорівнює пропозиції.

Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших.

Пропозиція кожної з валют на зовнішньому і внутрішньому ринках залежать від загального обсягу пропозиції грошей на даний момент часу.

Обсяг пропозиції грошей не залежить від обмінного курсу і визначається політикою центрального банку. Попит на іноземну валюту залежить від відсоткових ставок і не залежить від обмінного курсу.