Мінімальна заробітна плата і колективні договори
У багатьох країнах знов набуває соціальної значущості питання про мінімальну заробітну плату. Це питання знов почало порушуватися останніми роками з тим, щоб понизити соціальну напруженість, що виникає через посилення нерівності в менш забезпеченій половині робочої сили. У період з 2001 по 2007 рік у світі в цілому мінімальна заробітна плата в реальному обчисленні підвищувалася в середньому на 5,7% на рік. Це відрізняється від ситуації колишніх років, коли реальний розмір мінімальної заробітної плати зменшувався. У вищезазначений період реальний приріст мінімальної заробітної плати виявився досить істотним як у розвинених країнах і державах ЄС (+3,8%), так і в країнах, що розвиваються (+6,5%). Мінімальна заробітна плата зросла також і щодо середньої заробітної плати – з 37% в 2000–2002 рр. до 39% в 2004–2007 рр.
Частка працівників, охоплених колективними договорами, зменшилася, але в деяких країнах продовжує залишатися досить великою. У тому, що стосується частки працівників, охоплених колективними договорами, між різними країнами спостерігаються вельми помітні відмінності. У багатьох країнах ця частка невелика і продовжує зменшуватися через найрізноманітніші чинники, включно з такими, як збільшення чисельності працівників дрібних фірм і працівників з нестандартними трудовими договорами. В той же час у деяких європейських країнах, наприклад, в Данії, Фінляндії, Португалії, Іспанії і Швеції, частка працівників, охоплених колективними договорами, залишається великою і іноді навіть зростає. Домогтися успіху в стимулюванні колективних переговорів вдалося також низці країн інших регіонів, зокрема Аргентині, Словенії та ПАР.
Поширення колективних договорів і підвищення рівня мінімальної заробітної плати можуть поліпшити загальну ситуацію із заробітною платою. При збільшенні частки працівників, охоплених колективними договорами, забезпечується чутливіше реагування заробітної плати на економічне зростання, а також скорочується нерівність у заробітній платі. У країнах з великою часткою таких працівників (понад 30% від усіх зайнятих) еластичність заробітної плати становить 0,87. Інакше кажучи, при зростанні ВВП на душу населення на 1% середня заробітна плата зростала там на 0,87%. Натомість у тих країнах, де частка працівників, охоплених колективними договорами, невелика, еластичність заробітної плати нижча – 0,65. Разом з тим зменшити нерівність у заробітній платі серед менш забезпеченої половини найнятих робітників і скоротити різницю в оплаті праці жінок і чоловіків можна за рахунок підвищення рівня мінімальної заробітної плати.
Необхідна розробка послідовної політики. Ефективні заходи в галузі розробки взаємодоповнюючих і послідовних заходів, що стосуються мінімальної заробітної плати і колективних договорів, включають:
• недопущення ситуацій, коли мінімальна заробітна плата використовується замість колективних договорів як інструмент соціального захисту;
• створення максимально простої і керованої системи встановлення мінімальної заробітної плати;
• визначення розміру допомог із соціального забезпечення, по можливості, без урахування рівня мінімальної заробітної плати, оскільки така практика нерідко спонукає державу не підвищувати мінімальну заробітну плату через побоювання, що це несприятливим чином відіб'ється на бюджеті програм соціального забезпечення;
• додаткові надійні механізми, які забезпечують дотримання вимог, встановлених відносно мінімальної заробітної плати, і передбачають участь інспекторів праці та представників соціальних партнерів;
• розширення кола працівників, охоплених колективними договорами, і включення в нього представників незахищених груп, наприклад, осіб, які працюють як домашня прислуга і часто не підпадають під дію законів про мінімальну заробітну плату; це необхідно, зокрема, для того, щоб дотримання вимог відносно мінімальної заробітної плати максимальною мірою сприяло встановленню гендерної рівності.