Як передбачає ст. 3 Закону України “Про оборону України” підготовка держави до оборони в мирний час включає:

• прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і воєнної загрози;

• здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії;

• формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики держави;

• удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, забезпечення необхідної чисельності їх особового складу, а також їх розвиток, підготовку і підтримання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави, планування їх застосування;

• розвиток військово-промислового комплексу, створення сприятливих умов для мобілізаційного розгортання галузей національної економіки з метою виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах;

• забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами;

• розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні;

• підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період;

• створення державного матеріального резерву та резервних фондів грошових коштів;

• забезпечення охорони державного кордону України;

• військово-патріотичне виховання громадян України, підготовку молоді до служби в Збройних Силах України, забезпечення престижу військової служби;

• забезпечення розвитку воєнної науки, формування науково-технічного і технологічного набутку для створення високоефективних засобів збройної боротьби;

• захист інформаційного простору України та її входження у світовий інформаційний простір, створення розвинутої інфраструктури в інформаційній сфері;

• забезпечення відкритого та демократичного цивільного контролю у сфері оборони в порядку, визначеному законодавством, та дотримання вимог щодо збереження державної таємниці;

• інші заходи, що впливають на стан обороноздатності держави.

Формування і проведення воєнної політики держави, законодавче регулювання сфери оборони і військового будівництва, здійснюється виключно Верховною Радою України.

Згідно ст. 85 Конституції України, Закону України «Про оборону України» Верховна Рада України має повноваження щодо регулювання військової сфери правовідносин.

• затверджує загальну структуру, чисельність визначає функції Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

• схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про перебування підрозділів Збройних Сил інших держав на території України;

• затверджує протягом двох днів з моменту звернення Президента України укази про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

• оголошує за поданням Президента України стан війни й укладає мир, схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Питаннями військового будівництва в рамках своєї компетенції займається Президент України. Згідно зі ст.ст. 106 та 107 Конституції України Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України. Він

• призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;

• здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

• очолює Раду національної безпеки і оборони України;

• вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;

• приймає відповідно до законів рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом із питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом України “Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 .03.1998 р.

Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 116 Конституції України та ст. 9 Закону України “Про оборону України” здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України.

• визначає потреби в оборонних витратах, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України щодо фінансування заходів у сфері оборони у визначених обсягах;

• організовує розроблення і виконання державних програм розвитку Збройних Сил України, інших військових формувань та розвитку озброєння і військової техніки, інших програм (планів) з питань оборони;

• здійснює передбачені законодавством заходи щодо формування, розміщення, фінансування та виконання державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;

• установлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів, фондів, майна і послуг, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів зв’язку і радіочастотного ресурсу, комунікацій, інших об’єктів інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної, метеорологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення геодезичних і картографічних робіт, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань, як на платній, так і безоплатній основі, у грошовій та інших формах розрахунків;

• забезпечує комплектування особовим складом Збройних Сил України та інших військових формувань, здійснює заходи, пов’язані з підготовкою та проведенням призову громадян України на строкову військову службу;

• здійснює згідно із законодавством України заходи з мобілізаційної підготовки та мобілізації, створення державного матеріального резерву, резервного фонду грошових коштів, інших резервів для забезпечення потреб оборони держави;

• здійснює інші заходи.

У ст. 10 Закону України “Про оборону України “визначені основні функції Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонуванні, бойовій та мобілізаційній готовності, боєздатності і підготовки Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань, а в ст. 11 визначаються функції Генерального Штабу Збройних Сил України. Генеральний штаб Збройних Сил України є головним військовим органом із планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами у межах, визначених цим Законом, іншими законами України і нормативно-правовими актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Важливою правовою основою військового будівництва є Воєнна доктрина України. Її остання редакція була затверджена Указом Президента України від 15 червня 2004 року зі змінами, внесеними Указом від 15.07.2004 р. Воєнна доктрина України — це сукупність керівних принципів, воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави. Воєнна доктрина має оборонний характер. Це означає, що Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але разом з тим вважатиме потенційним воєнним противником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

У воєнно-політичних засадах воєнної доктрини Воєнна безпека України визначається як стан захищеності національних інтересів, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності від посягань із застосуванням воєнної сили, складова національної безпеки України.

Головною метою забезпечення воєнної безпеки України є усунення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці України у воєнній сфері та створення сприятливих умов для гарантованого захисту національних інтересів.

• Забезпечення воєнної безпеки України ґрунтується на принципах:

• верховенства права;

• оборонної достатності;

• невисування територіальних претензій до сусідніх держав і невизнання Україною територіальних претензій до неї; пріоритету договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;

• своєчасності та адекватності заходів захисту національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз у воєнній сфері;

• демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами;

• відповідності бойових можливостей, рівня боєздатності, підготовки та всебічного забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань потребам оборони України та підвищення взаємосумісності із збройними силами держав - членів НАТО і ЄС;

• взаємодії органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування і органів військового управління та чіткого розмежування їх повноважень;

• використання в національних інтересах міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Основними суб’єктами забезпечення воєнної безпеки України є Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Ставка Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України (у разі її створення), Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, Збройні Сили України, інші військові формування, правоохоронні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, які виконують завдання у сфері воєнної безпеки.

Повноваження, основні функції та завдання суб’єктів забезпечення воєнної безпеки України визначаються Конституцією України, Законами України «Про основи національної безпеки України», «Про оборону України» та іншими законами, актами Президента України і Кабінету Міністрів України.

Керівництво у сфері воєнної безпеки здійснює Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України.

У Воєнно-стратегічній складовій Воєнної доктрини закріплено положення, що У рамках удосконалення системи забезпечення національної безпеки у воєнній сфері Україна здійснюватиме реформу власних Збройних Сил, які за своїм характером, складом, системою управління, навчання і підготовки мають наближатися до стандартів збройних сил держав — членів НАТО. У даному розділі вказується на функціональну структуру Збройних Сил, основні завдання, форми і методи їх застосування у збройному конфлікті або у війні.

У Воєнно-економічічній та військово-технічній складовій Воєнної доктрини вказано на Заходи щодо забезпечення діяльності Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів, які спрямовуються на створення умов їх ефективного функціонування, використання наявних матеріальних, фінансових, кадрових, інформаційних та інших ресурсів відповідно до законодавства.

Важливими складовими військового законодавства є:

Закон України «Про Збройні Сили України», який визначає призначення, функції Збройних Сил, принципи військового будівництва, порядок визначення структури ЗС України, порядок керівництва Збройними Силами, функції і повноваження органів військового управління, порядок комплектування ЗС України та інші питання життєдіяльності ЗС України.

Закон України «Про загальний військовий обов‘язок і військову службу», характеристику якому буде надано на наступній лекції, у темі т.2.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» із змінами та доповненнями. В цьому законі викладені права військовослужбовців: громадянські та їх забезпечення; свобода совісті; недоторканість військовослужбовців; основні прав, пов‘язані з проходженням військової служби; службовий час та час відпочинку військовослужбовців, право на відпустку; державне особисте обов‘язкове страхування; соціальні гарантії прав і свобод членів сімей військовослужбовців. Більш детально розглянемо цій закон у темі №9.

Будівництво і розвиток інших військових формувань в Україні також регулюється відповідним законодавством, зокрема:

1. Закон України “Про державний кордон України” від 4.11.1991 р.

2. Закон України “Про Прикордонні війська України” від 4.11.1991 р., Закон України “Про Державну прикордонну службу України”.

3. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25.03.1992 р.

4. Закон України “Про Цивільну оборону України” від 3.02.1993 р. в редакції від 24.03.1999 р.

5. Закон України “Про війська Цивільної оборони України” від 24.03.1999 р.

6. Закон України “Про внутрішні війська Міністерство внутрішніх справ України” від 26.03.1992 р.

7. Закон України “Про чисельність Збройних Сил України на 2000 – 2005 роки” від 7.12.2000 р.

Важливим нормативно-правовим актом, що регулює процес реформування ЗС України є також Державна програма розвитку ЗС України на 2006-2011роки, ухвалена Указом Президента України від грудня 2005 р.

Таким чином, увесь процес будівництва та життєдіяльності ЗС України відбувається у системному правовому полі, в основі якого покрадено військове законодавство. Оволодіння основами змісту військового законодавства є дуже важливим для майбутнього офіцера запасу. Це дасть можливість розвивати правову культуру офіцера, сформує теоретичні та методичні навички проведення правової роботи у військах, правового виховання та навчання підлеглих.