Гвардійський ордена Червоної Зірки факультет військової підготовки

імені Верховної Ради України Національного технічного університету

«Харківський політехнічний інститут»

Кафедра військової підготовки офіцерів запасу

Затверджую

Завідувач кафедри

військової підготовки офіцерів запасу

к.т.н. О.В.Стаховський

« ____» ________ 2010 р.

Працівник ЗС України Внуков І.В.

ЛЕКЦІЯ

Тема № 1: “ Військове законодавство України.”

Обговорена на засіданні ПМК №5

від “___”__________2010 р.

Протокол № ___

Харків – 2010 р.

З М І С Т

Вступ.

1. Правові основи військового будівництва.

2. Законність і способи її забезпечення в ЗС України.

Висновок.

Література.

1. Конституція України. К., 1996.

2. Закон України “Про прокуратуру” від 05.11.1991р. з наступними змінами та доповненнями.

3. Закон України “ Про звернення громадян” від 02.10,1996р.

4. Закон України “ Про оборону України” від 05.10.2000р.

5. Закон України “ Про рахункову палату Верховної Ради України” від 11.07.1996р.

6. Закон України “ Про державну контрольно ревізійну службу в Україні” від 26.011993р.

7. Статути Збройних Сил України.

8. Правознавство. Навчальний посібник. К., 1999.

9. Основи законодавства України. Підручник. К., 2002, 207-229, 322-344.

Текст лекції

ВСТУП:

Будівництво правової держави в Україні передбачає з одного боку, виховання високої правової культури громадян, в тому числі, військовослужбовців, з другого, вимагають від усіх державних інститутів діяти суворо у правовому полі. Для Збройних Сил України правове поле формують Конституція України, інші Закони і нормативно-правові акти загального характеру, а також військове законодавство, як сукупність законів і інших нормативно-правових актів, регулюючих відносини у сфері будівництва, життя і діяльності Збройних Сил. Для військових дуже важливим є ознайомлення з його основами, щоб вони мали змогу кваліфіковано, на правовій основі вирішувати питання повсякденної та службової діяльності. Мета даної лекції – ознайомити із змістом та загальною характеристикою сучасного військового законодавства України.

Перше навчальне питання: “ Правові основи військового будівництва.”

Військове право – частина правової системи держави, що відноситься до області будівництва і діяльності Збройних Сил.

Військове законодавство – сукупність законів і інших нормативно-правових актів, регулюючих відносини у сфері будівництва, життя і діяльності Збройних Сил.

Під військовим будівництвом прийнято розуміти систему економічних, соціально-політичних, власне військових та інших заходів держави, що здійснюються в інтересах зміцнення її обороноздатності. Серцевиною військового будівництва в державі є створення військової організації, будівництво і зміцнення Збройних Сил.

В 1991 році при розпаді СРСР та проголошення України незалежною суверенною державою, перед державою постало питання про створення власних збройних сил, спроможних до захисту незалежності, територіальної цілісності та суверенітету Української держави. Тому у своїй постанові Верховна Рада від 24.08.1991 р. “Про військові формування на Україні” постановила підпорядкувати їй всі військові формування, дислоковані на території України, утворити Міністерство оборони України і доручити Урядові України приступити до створення Збройних Сил України та інших військових формувань.

Наприкінці 1991 р. – на початку 1992 р. Верховна Рада України прийняла пакет нормативно-правових актів про створення та правовий статус Збройних Сил України. До нього входять:

Закон України “Про Оборону України”;

Закон України “Про Збройні Сили України”;

Закон України “Про Прикордонні війська України”;

Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”;

Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;

Закон України “Про альтернативну (невійськову) службу”;

Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”.

Постанови Верховної Ради України:

“Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України”;

“Про Раду Оборони України”.

Ці та послідуючі прийняті документи стали фундаментом військової реформи, визначили структуру Збройних Сил, закріпили порядок утворення механізму безпеки держави й військового будівництва в Україні.

У ст. 1 Закону України “Про оборону України” визначено поняття оборони України, а саме : “оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту”.

Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, при необхідності, із мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. (ст. 2 Закону України “Про оборону України”.

Україна будує свої відносини з іншими державами на основі принципів рівноправності, взаємоповаги, невтручання у внутрішні справи та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Здійснюючи свій зовнішньополітичний курс згідно з національними інтересами, Україна дотримується певних воєнно-політичних принципів:

• не висовує територіальних претензій до інших держав і не визнає жодних територіальних претензій до себе;

• суворо дотримує принципу недоторканності існуючих державних кордонів;

• поважає державний суверенітет і політичну незалежність інших держав і визнає відповідно до своїх інтересів без нанесення шкоди безпеці інших держав;

• сприяє паритетному і збалансованому скороченню всіх Збройних Сил і озброєнь у регіоні та у світі, виходячи з умов забезпечення оборонної достатності кожної держави;

• відстоює вирішення всіх міждержавних суперечностей тільки політичними та іншими прийнятими згідно з нормами міжнародного права засобами і шляхом прийняття всіма державами зобов’язань про взаємний ненапад;

• будує свої відносини з іншими державами незалежно від їх суспільно-політичного ладу та воєнно-політичної орієнтації на взаємному врахуванні всіх питань національної безпеки сторін;

• забороняє застосування власних Збройних Сил для розв’язання політичних завдань на своїй території;

• виступає проти розміщення іноземних військ на своїй території та на території інших держав без їх на те згоди;

• виключає своє одностороннє повне роззброєння.