ВОЛЯ
1. Загальна характеристика вольових дій
2. Виникнення і розвиток вольових дій.
3. Фізіологічні механізми вольових дій.
4. Роль мовлення у розвитку вольових дій.
5. Загальна характеристика вольових дій дошкільника.
6. Особливості вольових дій дошкільників.
Загальна характеристика вольових дій
Людина, на відміну від тварин, діє розумно, тобто виконує дії, спрямовані на досягнення свідомо поставленої мети. Такі дії називають вольовими.
Вольові дії людини принципово відмінні від так званих розумних дій тварин. Підкоряючись інстинкту, багато тварин (бобри, білки, вовки), комахи (оси, бджоли, жуки) виконують іноді цілі ланцюги найскладніших дій, проте жодна тварина не знає, чого вона хоче і чому діє саме так, а не інакше. Поведінка тварини зумовлена її біологічними потребами.
Воля людини обов'язково виявляється в її дії, тобто в роботі її м'язів, у м'язовому і нервовому напруженні, тому що на шляху до бажаної мети людина змушена долати різні перешкоди: зовнішні (дальність відстані, трудність шляху) або внутрішні (фізична слабкість, апатія). Чим більше перешкод і чим сильніше в людини бажання досягти мети, тим більшого м'язового і нервового напруження потребує вольова дія. Це напруження людина переживає як вольове зусилля.
Стану вольового напруження людина зазнає і тоді, коли треба гальмувати свої дії та інші зовнішні вияви своїх переживань або бажань. Витримка, самовладання, відмова від того, що відповідає бажанням, але суперечить вищим за своєю громадською значущістю мотивам, також неможливі без вольового напруження, зусиль, тобто без справді вольової дії.
Людина уявляє собі можливі шляхи і засоби досягнення мети, продумує рух на кожному шляху, уявляє собі можливі перешкоди, з якими може зустрітися, продумує способи їх подолання. Вона заздалегідь оцінює кожний спосіб, його ефективність і відповідність власним можливостям.
Отже, вольової дії не може бути без використання словесного мислення, пам'яті, уявлення і вихованих почуттів, бо мета, яку ставить собі людина (або приймає підказану іншими), повинна бути бажаною, привабливою, інакше вона не спонукатиме людину до вольового зусилля.
Великі цілі породжують і сильну волю. Почуття відіграють величезну роль і при виборі шляхів та засобів для досягнення поставленої мети.
Закінчення вольової дії також завжди супроводиться якимсь почуттям, переживанням. Досягнення поставленої мети, особливо великої і далекої, викликає в людини почуття радості, задоволення, гордості. Зрив, невдача в досягненні бажаної мети породжують у людини почуття невіри в себе, біль і прикрість, завдають удар по самолюбству. Людина може стати обережною і нерішучою.
Вибір мети дії, спрямованість на її досягнення зумовлені загальною спрямованістю особистості: інтересами, нахилами, системою поглядів і переконань.
В иникнення і розвиток вольових дій
Воля не формується відокремлено від процесу загального розвитку особистості. Праці І.М. Сєченова, І.П. Павлова, М.І. Красноярського і багатьох інших показали, що розвиток волі в дитини — це процес утворення умовних рефлексів. Ґрунтуючись на вченні І.М. Сєченова про співвідношення почуттів і рухів, О.В. Запорожець докладно охарактеризував процес виникнення довільних рухів і вольових дій, які формуються на основі мимовільних рухів і дій.
В основі довільного руху, який формується, тобто виконується «за бажанням» самої тварини, лежить утворення певної рухової реакції, що мала позитивне підкріплення. Внаслідок цього самий рух, або м'язова реакція, набула для тварини значення умовного подразника, за яким йшло позитивне підкріплення. Так, якщо після згинання лапи, яке викликав експериментатор у собаки, тварина одержувала харчове підкріплення, то після повторень вона починала сама, без зовнішньої дії, згинати лапу, чекаючи звичного підкріплення. Тепер рух став довільним.
Отже, рух, що був спочатку реакцією на якусь дію зовні і дістав «ділове» підкріплення, стає засобом досягнення бажаного твариною підкріплення.
Аналіз розвитку довільних рухів у дитини (М.Л. Фігурін, М.П. Денисова, М.М. Щелованов, Н.М. Аксарина, М.І. Красногорський та ін.) показує, що перехід від виконання дитиною мимовільних рухів до довільних безпосередньо пов'язаний із розвитком диференційованих кінестетичних відчуттів. Відчуття рухів, які підкріплюються позитивно, зміцнюються. Бажання одержати те, що було підкріпленням (іграшку, цукерку), спонукає річну дитину зробити завчений рух. Воно спрямоване не безпосередньо до привабливого предмета, але є умовою його одержання.
Для виникнення довільного руху, рух, що його виконує дитина, повинен набути сигнального значення. Тільки за цих умов рухи, яких раніше не відчували, стають відчутними. Вони готують появу довільних рухів.
Введення слова-сигналу, яке позначає дію, що вже знайома дитині і збереглася у вигляді певної системи рухових або кінестетичних відчуттів, веде до узагальнення, а з ним і до швидкого й успішного перенесення дитиною знайомого руху і дії в різні життєві ситуації. Дитина дедалі самостійніше починає позначати свою дію та її мету словом («дати», «вилізу», «піду», «принесу»). Така дія набуває цілеспрямованого характеру, стає свідомою, розумною і далі формується як дія вольова.
При матеріалістичному поясненні волі, яке дає рефлекторна теорія, вольові дії при всій складності і значущості розглядаються як такі, що мають спільну для всіх психічних процесів рефлекторну природу. Таким чином, відкриваються реальні можливості вивчення і виховання волі дітей.
Відомо, що нервові процеси в маленьких дітей характеризуються різкою неврівноваженістю, причому процес збудження переважає процес гальмування. Гальмування формується протягом усього дитинства і залежить від функцій, а отже, й дозрівання кори мозку.
Морфологічне і функціональне оформлення кори, її рухової і спеціально мовної зон відбувається особливо інтенсивно в перші роки життя дитини, створюючи сприятливі передумови для врівноважування нервових процесів.
Відразу після народження немовляті треба звикнути до режиму харчування, сну, терпіти незручність від сповивання. Пізніше дитина вчиться проситися, маніпулювати іграшками, повторювати звуки й слова людської мови, відтворювати дії, виконувані дорослими. Так вправляється нервова діяльність дитини, виробляються початкові норми врівноважування збуджувальних і гальмівних процесів, без яких неможливий розвиток психічних процесів.
І все-таки підвищена збудливість підкоркових утворень зберігається в дітей протягом усього раннього і дошкільного дитинства. Лише поступово вона починає підкорятися гальмівній функції кори.
Оскільки в основі вольових дій завжди лежить «мовна компонента» (М. І. Красногорський), а в маленьких дітей вона ще тільки формується, то природно, що дії немовляти не можуть бути такими ж розумними і цілеспрямованими, як вольові дії дорослої людини. Ці обмеження, спричинені віковими особливостями нервової діяльності маленьких дітей, підсилюються і практичною безпорадністю дитини. Ось чому формування розумної волі дитини безпосередньо пов'язано з усім процесом її фізичного і розумового розвитку.
РОЗВИТОК ВОЛІ В РІЗНІ ПЕРІОДИ ДИТИНСТВА
Раннє і переддошкільне дитинство
Фізіологічні механізми вольових дій
Дитина, яка ще не народилася, робить рухи руками, ногами, корпусом, головою. Ці рухи мають безумовно рефлекторне походження. Вони виникають у відповідь на різні, насамперед тактильні, подразнення. Незручна поза матері, яка чинить тиск на плід, спричинює в неї відповідну рухову, дуже безладну реакцію; такий характер рухів зберігається в дитини і в перші тижні після народження. На будь-які зовнішні і внутрішні подразнення немовля відповідає широко іррадійованим нервовим збудженням, яке виявляється в різних розкиданих рухах. Пальці, стиснуті в кулачки, розпрямляються і знову стискаються, руки сіпаються, згинаються в суглобах; такі самі рухи дитина робить ногами, згинаючи їх у колінних і тазобедрених суглобах; ворушаться пальці на ногах, по обличчю пробігають гримаси, лоб хмуриться, очі бігають у різні боки.
Такі мимовільні рухи мають хаотичний характер і зовсім не керовані.
Проте вже після 10 днів дитина починає зводити осі очей, дивлячись на світну точку (лампочку). До кінця першого місяця життя дитина може стежити поглядом за блискучим, яскравим предметом, який повільно рухається перед її очима.
Незабаром до координованих рухів обох очей (конвергенції) додаються й повороти голови, потім тулуба, а після 4 місяців — і рухи рук. Дитина вчиться хапати привабливий і доступний їй предмет і вже через два тижні досягає успіху. До кінця року рухи дитини ускладнюються: вона піднімається на ніжки, спираючись на бар'єр манежу, або, тримаючись за меблі, пересувається по кімнаті, йде туди, де лежить привабливий для неї предмет, нагинається, дістає з ящика свою ляльку, виймає її, трясе, колише.
Рухи дитини набувають певної спрямованості, точності і узгодженості. Однак такі рухи і дії ще не можна назвати вольовими, бо вони не спрямовані на досягнення свідомо поставленої мети. Адже дитина до року не володіє мовою. Проте рухи річної дитини, вироблені на основі м'язових відчуттів, які збереглися в неї, мають усі риси довільних рухів (О.В. Запорожець).
Дослідження (М.Л. Фігурін, М.П. Денисова, П.М. Щелованов, Н. М. Аксаріна, Р.Я. Лехтман-Абрамович, К.Г. Бібанова та ін.) показують, що найбільше значення для розвитку довільних рухів, а потім і вольових дій мають маніпуляції дитини речами, або предметні дії.
З опануванням ходьби коло предметів, якими дитина маніпулює, розширюється, а виконувані нею дії ускладнюються. Для виконання таких дій, як надівання кілець на стрижень і складання башти з порожнистих кубиків, потрібна значна точність і послідовність рухів. Ігри з вкладками, примітивне конструювання будиночків, воріт з кубиків вправляють дітей у послідовному виконанні цілого ланцюга точних і координованих рухів. Дитина дедалі частіше досягає успіху, який стає значним емоційним підкріпленням затрачених нею зусиль. Рухи і дії дитина повторює тепер з дедалі чіткішою спрямованістю.
Ударивши паличкою по залізному відерцю, дитина спричинила певний звук. Тепер вона викликає його вже спеціально, наполегливо повторюючи ті самі дії.
Дитина зіставляє результат дії, яку виконує, з очікуваним (явище зворотної аферентації, відкрите П.К. Анохіним). Таке передбачення майбутнього результату характеризує рухи і дії дитини як спрямовані, довільні.
На 2 році життя при виконанні дій з предметами значна роль належить наслідуванню. Відтворюючи за дорослими окремі дії, дитина колише ляльку, витирає їй рот хусточкою, підмітає підлогу. Отже, дитина виділила об'єкт (рух дорослого), який сприймає, і, підпорядковуючи свої рухи сприйманому зразкові, вчиться керувати ними. Відтворення дій за зразком найчіткіше виявляється в ранніх дитячих іграх (Ф.І. Фрадкіна, Т.В. Ендовицька, В.П. Зінченко, Г.О. Кислюк, А.Г. Полякова).
Опанування ходьби і зростаюча фізична самостійність дитини відіграють істотну роль у розвитку її довільних дій. Досягаючи бажаних результатів, дитина впевнюється в своїх можливостях, у своїх силах. Бажаючи узнати речі, які вона зустріла, дитина тягнеться до них, вилізає на стільці, лізе під стіл, відчиняє дверці шафи, ящики, кришки. Вона виконує безліч різноманітних рухів і дій з предметами: витягає, запихає, висмикує, тягне, штовхає, ламає, складає.