Тема 20. Виховання і віра

В особистому житті людини завжди присутні ті або інші елементи міфотворення. Одним із таких сталих та визначальних елементів с релігійні переконання. Людина обожнює предмети своїх особистих відношень, вірувань, бо вони викликають у її душі почуття глибокої віри, вносять у її життя певну поетичність, дарують натхнення, а у кризові періоди слугують духовною опорою для виживання. Тому релігійна віра не може не враховуватися, по-перше, як важливий складник виховного процесу, і, по-друге, як психологічний феномен самої людини. Звідси виникає ще принаймні два питання: чи можливе виховання сучасної людини поза релігією і чи релігія вміщує в собі педагогічно-виховний зміст? Іншими словами: чи релігія вміщує в собі педагогічне начало?

У нашій недавній історії релігія інтерпретувалася як соціальний обман (опіум народу). У марксистській теорії виховна функція релігійної віри категорично заперечувалася. Більше того, вона трактувалась виходячи із визначення Ф. Енгельса про «фантастичне відображення світу», оцінювалась як антинаукове, антикультурне і реакційне явище. Але релігія – це явище духовної культури, форма суспільної свідомості, яка своєрідно відображає дійсність, культивує людські почуття любові, терпимості, добра, милосердя, співчуття, обов’язку, справедливості, совісті. Тому сьогодні, незважаючи на наукові досягнення, які здавалось би заперечують її світоглядні положення, релігія продовжує бути великою соціальною організованою силою в світі. Однак, як показує практика, в релігійній вірі можуть відображатися і протилежні настрої та ідеї: фанатизм, вороже ставлення до людей іншої віри тощо. Крім цього, церковнослужителі, як правило, релігійну віру висувають на перший план, вважають її основним показником духовності людини. З їх точки зору, Бог є гарантом стабільності людського життя. Але кожна людина, керуючись принципом свободи совісті, повинна сама створювати для себе своєрідну еталонну модель життєдіяння, в якій синтетично були б відображені ідеї, ідеали, очікування вірування. В процесі виховання людина може сама обрати для себе взірцем життєдіяння певну релігію, релігійно-духовну систему, загальноприйнятий духовно-релігійний еталон, або не приймати жодного. Іноді людина вибудовує власну релігію, створює „свого Бога”, або пристає до тої чи іншої церковної конфесії. Проте завжди, відшукуючи опори власного буття, людина засвоює культурно-історичний та вибудовує власний досвід духовного творення, адже вона є істотою духовною — це одна з найсуттєвіших ознак людського способу існування як такого.

Кожне суспільство базується на вірі в певні ідеали. З цього приводу необхідно проаналізувати цілком протилежну концепцію виховання — марксистсько-ленінську, яка існувала у нашій країні упродовж 70 років. Тут була інша крайність. Войовниче заперечуючи релігійну віру. КПРС силою нав’язувала віру в комуністичні ідеали. Вони були відображені у так званому „Моральному кодексі будівника комунізму”. З двадцяти його пунктів тільки чотири мали відношення до моралі, решта носили ідеологічну комуністичну зорієнтованість.

Сьогодні Україна, а отже і українська педагогічна наука, шукає свої ідеали і орієнтири, створює нову концепцію виховання. В цьому процесі вибір системи цінностей повинен відповідати нашій історичній традиції виховання, українській ментальності, духовній культурі і педагогічній спадщині.

Віра людини – це об’єктивна потреба її духовної сутності. Вона є дуже важливим чинником людського життя, дозволяє переносити різні життєві негаразди і труднощі. Педагогічна функція віри полягає у вихованні духовної краси людини, формуванні у неї гуманістичних загальнолюдських цінностей.