Тема 17. Теорія виховання

Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічної і гармонійно розвиненої особистості. Основними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи та засоби виховання, його результати, корегування результатів виховання.

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях:

– у широкому соціальному, коли йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить у собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти і протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватись, або, навпаки, загартовуватись у «боротьбі з труднощами», «робити саму себе»;

– у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, гімназій, ліцеїв, інститутів, університетів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними, методичними рекомендаціями;

– у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою діяльністю педагога (наставника), щоб досягнути певної мети в колективі учнів;

– у гранично вузькому, коли педагоги або батьки розв’язують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання (наприклад, прагнуть виховати рішучість, ввічливість).

На формування особистості впливають суб’єктивні фактори, керовані і некеровані обставини:

1) вплив на особистість школи, сім’ї, вулиці, компаній;

2) наявність в особистості визначених, сформованих поглядів, міркувань, звичок, смаків;

3. труднощі розкриття внутрішнього стану особистості (іноді людина сама не знає, чого хоче);

4. діяльний характер особистості.

Звідси завдання педагогіки і педагогів (вихователів) – розкрити закономірності виховного процесу, виробити наукову теорію доцільного виховання, яке б, з одного боку, давало можливість розвиватися усім потенційним можливостям людини, і, з іншого, – формувати духовний розвиток особистості.

Виховання на всіх етапах розвитку має три функції:

по-перше, передача від покоління до покоління трудового і соціального досвіду;

по-друге, підготовка молодої людини до виконання певних суспільних функцій;

по-третє, передача ідеології, переконання, світогляду, звичаїв і традицій.

Першочергове значення у теорії виховання мають методи виховної роботи, які активно використовуються у практиці середньої та вищої школи.

Метод виховання – це спосіб педагогічного впливу на особистість з метою формування національної свідомості і етичної поведінки.

Подібно до методів навчання, метод виховання у живому педагогічному процесі розділяється на складові елементи, котрі називаються прийома­ми виховання. Так само як в навчанні, методи і прийоми виховання тісно між собою пов’язані, можуть здійснювати взаємопереходи, змінювати один одного в конкретних педагогічних ситуаціях. Психологічна бесіда, наприклад, може виступати у певний момент як метод, основний спосіб досягнення мети і як методичний прийом, коли бесіда тільки супроводжує діяльність учнів, стимулює її.

Методи виховання не зводяться лише до педагогічної дії вихователя. Виховання – двосторонній процес, який включас у себе діяльність наставника і вихованців. Тому поруч із засобами, методами і прийомами, існують організаційні форми вихований, як способи цілеспрямованої організації колективної та індивідуальної діяльності особистостей.

Традиційно виділяюїь три групи методів виховання:

І група: методи формування свідомості і самосвідомості особистості (поглядів, переконань, ідеалів);

II група: методи організації діяльності та спілкування;

Ш група: методи стимулювання і мотивації діяльності і поведінки.

Перша група методів включас у себе прийоми різносторонньої дії на свідомість, почуття і волю особистості з мстою формування у неї національної свідомості і самосвідомості.

Друга група методів у виховному процесі забезпечує наявність необхідних умов навчання і діяльності. До складу цієї групи методів виховання входять: 1) педагогічні вимоги; 2) суспільна думка; 3) привчання; 4) доручення; 5) створення виховних ситуацій.

Третя група методів відображає суть того, що кожен вчинок, дія повинні отримувати оцінку, котра повинна закріпити, зміцнити, або навпаки стримати, обмежити певні форми і мотиви поведінки чи діяльності. Цю групу методів складають: 1) змагання; 2) стимулювання; 3) покарання.

Удосконалення виховного процесу вимагає його постійного аналізу і об’єктивної оцінки.