Психологія групової динаміки

План.

1. Поняття та види груп.

2. Взаємодія та комунікація в групі.

Група — об'єднання людей, створене на основі певної спільної для них ознаки, що проявляється в їх спільній діяльності, зокрема у спілкуванні.

Класифікують групи на основі різних ознак.

За способом утворення групи наявні:

1.Формальна (офіційна) група — створюється та існує лише у рамках офіційно визнаних організацій, має зовнішньо задані соціально значущі цілі діяльності.

2.Неформальна (неофіційна) група- не має на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації: симпатії, зближення поглядів, переконань, визнання авторитетності, компетентності.

3.Умовна група — об'єднання людей, умовно створене дослідником на основі наявності у них спільної ознаки ( стать, вік, професія, етнічна належність, тощо). Члени такої групи можуть бути незнайомі між собою і ніколи не зустрічатися.

4.Реальна група — контактне об'єднання людей, яке створилося на основі спільної для них просторово-часової ознаки.

2. За характером об'єднання людей:

• первинні групи — об'єднання людей, пов'язаних між собою родинними зв'язками, дружбою чи спільними інтересами

• вторинні групи — це об'єднання кількох первинних груп (приміром, громада, яка об'єднує декілька сімей).

Педагог А.Макаренко також пропонував поділяти групи на первинні та вторинні колективи:

а) первинний колектив — це не просто група індивідів, які взаємодіють між собою, а цілеспрямований союз особистостей, мають постійні ділові та дружні стосунки

б)вторинний колектив — група, що складається з декількох первинних колективів (підприємство, школа)

3.За чисельністю групи бувають:

1)Великі групи — представлені державами, націями, народностями, класами, іншими, що виокремлює за професійними, економічними, статевими ознаками.

2)Середні групи — вони мають певні ознаки великих соціальних груп, проте вирізняються територіальною локацією, можливістю безпосереднього спілкування.

3)Малими групами — це відносно стійке об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт індивідів, пов'язаних між собою спільними цілями. Чисельність такої групи від 2 до 30-40осіб. Прикладом малих груп є: сім'я, студентська група, виробнича бригада, спортивна команда.

4.За особистісною значимістю виділяють:

• Референтну (еталонну) групу - реальна чи уявна група, погляди, норми якої є зразком для особистості.

• Нереферентну групу — це така група,психологія та поведінка якої чужі або байдужі індивідові.

• Антиреферентну групу — поведінку та психологію її членів людина зовсім не сприймає, засуджує та заперечує.

5.За рівнем розвитку:

• Дифузні групи — нестійке короткотривале об'єднання людей, що виникає лише на основі особистісно-значущої діяльності.

• Асоціації — групи, в яких міжособистісні стосунки опосередковує особистісно-значуща для кожного сутність спільної діяльності.

• Корпорації — групи, в яких міжособистісні стосунки визначає особистісно-значуща для її членів, але асоціальна, суть групової діяльності.

• Колективи — це групи, в яких міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінною та особистісно значущою суттю спільної діяльності.

Взаємодія та комунікація в групі.

Американські, психологи вважають, що показниками сформованості групи є:

4. Тривалість її існування;

5. Кількість комунікацій між її членами;

6. Наявність відносин влади і підпорядкування.

Вітчизняні психологи довели, що найхарактернішою особливістю колективу є колективістське самовизначення.

Міжособистісні стосунки — це сукупність об'єктивних зв'язків і взаємодій між особами, які належать до певної групи. Вони завжди мають емоційне забарвлення. Міжособистісні стосунки набувають ділового чи особистісного характеру. На основі цього їх поділяють на такі типи: знайомство, приятелювання, товаришування, дружба, любов, подружжя, родина.

Становище членів групи.

Для більш точної характеристики місця кожної людини в структурі внутрішньо групової взаємодії використовують поняття “позиція”, “статус”, ”внутрішня установка” та “роль”.

1. Позиція — поняття, що означає офіційне становище людини в тій чи тій підсистемі відносин.

2. Статус індивіда в групі — це реальна соціально-психологічна характеристика його становища у системі внутрішньо-групових відносин, ступінь справжньої авторитетності для інших учасників (неформальний вплив).

3. Внутрішня установка людина у системі внутрішньо-групових відносин — суб'єктивне сприйняття нею власного статусу, те як вона оцінює власне становище, власний авторитет.

4. Роль — це нормативно встановлений та колективно схвалений зразок поведінки, що очікують від людини, яка посідає в групі певне становище.

Управління групою, її самоуправління, вплив на психіку та поведінку інших членів групи, зазвичай, здійснюється і через офіційно призначених осіб (керівників) і за допомогою неофіційних осіб, що мають авторитет поміж членів цієї групи, мають у ній високий статус — статус лідерів.

Лідерство — є складним соціально-психологічним явищем, в якому поєднується і проявляється найважливіші характеристики групового розвитку, що мають соціальну природу та сутність.

Сутність лідерства проявляється у здатності впливати на інших людей, не застосовуючи адміністративних важелів.

Лідер — особистість, якій усі інші члени групи дають право брати на себе найвідповідальніші рішення, що стосуються їх інтересів і визначають напрям та характер діяльності всієї групи.

Керівник — особа, що керує трудовою діяльністю групи на основі адміністративно-правових повноважень і узвичаєних норм співжиття.

Теорії лідерства.

Теорія рис лідерства, стверджує, що лідерами народжуються (сила і рухливість нервових процесів, екстравертність, здатність до емпатії тощо), від природи мають певні риси, які дають змогу посісти за будь-якої життєвої ситуації позицію лідера.

Теорія лідерства як функції групи і теорія лідерства як функції ситуації. Представниками теорії лідерства як функції групи вважають, що лідерство є наслідком внутрішньо-групового розвитку лідера.

Нині найбільше прихильників має теорія лідерства як функції ситуації, відповідно до якої лідерство є результатом складного та багатогранного впливу різних факторів і ситуацій, за якого постійно відбувається зміна ролей. Лідер — це член групи, який за певної ситуації бере на себе більшу відповідальність за виконання групових завдань, ніж усі інші. Р. Бейліс виділяє два типи лідерів: емоційний та інструментальний:

1. Емоційний лідер регулює міжособистісні стосунки і створює належний психологічний клімат у групі. Він завжди є порадником і арбітром.

2. Інструментальний лідер на основі власних компетенцій бере на себе ініціативу і відповідальність при організації та здійсненні певних видів діяльності.

У вітчизняній психології проблему лідерства вивчали В.Шпалінський і Б.Паригін. Б.Паригін вважає, що лідер — це член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника під час важливої ситуації, щоб організувати спільну колективну діяльність людей і найшвидше та успішно досягти поставленої мети. Пропонує класифікувати лідерів:

• за суттю діяльності: натхненник, виконавець;

• за характером діяльності: універсальні, ситуативні;

• за стилем керівництва: авторитарні, демократичні, одночасно поєднують обидва стилі.