Макроекономіка

1. Визначити предмет, об’єкт та суб’єкти макроекономіки, основні види їх економічної діяльності. Навести та обґрунтувати логічну модель макроекономіки.

Макроекономіка – економічна наука, яка вивчає, досліджує результати і наслідки спільної економічної діяльності людей, явища і процеси, які відбуваються в економіці з погляду її цілесності.

Предмет – дослідження ефективності функціонування механізмів економічної системи.

Економічна система – упорядкована система зв’язків і відносин між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Типи: командно-адміністративна (державна власність на засоби виробництва, централізоване планування й управління виробництвом, централізований розподіл всіх ресурсів, державний монополізм), ринкова (приватна власність, відсутність монополізму, конкуренція, ринкове ціноутворення, корумпованість), змішана.

Об’єкт – національна економіка – сукупність домашніх господарств, підприємств, відповідних державних інституцій й установ, інфраструктури та різних активів в межах певного природного середовища і державної території.

Суб’єкти:

1. сектор домашніх господарств, який включає всі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб;

2. підприємницький сектор – сукупність усіх фірм, які зареєстровані і діють в межах країни.

Сукупність домашніх господарств і підприємницького сектору є приватний сектор.

3. державний сектор – державні підприємства, установи та інститути;

4. сектор закордон – всі економічні суб’єкти, які знаходяться за межами країни, а також іноземні державні інститути.

Функції: пізнання, аналіз, систематизація, узагальнення процесів і явищ, які відбуваються в народному господарстві в цілому, та визначення основних економічних заходів його розвитку.

Ринкова економіка може бути лише системою ринків. Із багатьох ринків Кейнс виділив 4 основні:

1. ринок благ (товарів і послуг). Виробник, продавець – фірми, покупці – домашні господарства, інші фірми і держава.

2. ринок грошей. Продавець – держава, покупці – всі інші.

3. ринок цінних паперів. Продавець – держава і фірма, покупець – всі інші.

4. ринок праці. Продавець – домашні господарства, покупці – всі інші.

Кожен з цих ринків посідає в структурі макроекономіки важливе місце та виконує особливі функції. Взаємодія між цими ринками забезпечує механізм руху макроекономіки та відображується в усіх макроекономічних моделях

Логічна модель макроекономіки:

1. Фірми та домашні господарства сплачують державі податки.

2. Держава здійснює дотації фірмам та трансфертні платежі домашнім господарствам.

3. Фірми частину отриманого прибутку перетворюють на інвестиції (майбутня пропозиція), а домашні господарства частину доходу на заощадження (майбутній попит).

4. Держава частину бюджету використовує на фінансування неринкового сектору економіки (наука, охорона здоров’я, державний апарат, оборона, освіта тощо).

5. Держава перебуває в кредитних відносинах із закордоном.

2\ Розкрити роль макроекономіки як теоретичної основи економічної політики держави. Проаналізувати основні види економічної політики.

макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення обумовлене тим, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема динамічної рівноваги, взаємодії різних її елементів. З огляду на це економіку можна уявити як систему взаємозв’язків. Тому той, хто хоче керувати всією системою, повинен розуміти сутність її головних внутрішніх зв’язків.

Таким чином, оскільки рівновага є справді центральною проблемою економіки, макроекономіку можна визначити як науку про умови загальної рівноваги в економіці, засоби її підтримання та наслідки порушення.

Економічна політика – це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення; цілеспрямована система заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Вона покликана відображати економічні інтереси суспільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки.

Економічна політика передбачає варіанти вирішення економічних проблем і приводить у дію їхні механізми. Здійснення завдань економічної політики може спричинити зміни економічної системи, її удосконалення, що знаходить відображення в наступному розвитку теоретичної економіки. Зауважимо, що економічна політика існує принаймні у таких проявах: як фіскальна (бюджетно-податкова), монетарна (грошово-кредитна), соціальна (політика доходів) та зовнішньоекономічна політика.

Фіскальна політика – це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних закупівель з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Монетарна політика – це розробка та здійснення системи заходів, з допомогою яких держава здійснює грошову пропозицію та регулювання грошової маси для стабілізації економіки. Монетарну політику проводить центральний банк країни (у нашій державі – Національний банк України, який застосовує такі методи: операції на відкритому ринку, зміна рівня мінімальної резервної норми та зміна облікової ставки).

Соціальна політика – політика, спрямована на боротьбу з інфляцією через обмеження зростання заробітної плати й цін. Цю політику інакше називають контролем за цінами й заробітною платою.

Зовнішньоекономічна політика – заходи уряду, які впливають на обсяги зовнішньої торгівлі. Розрізняють два основних види зовнішньоекономічної політики – протекціонізм (політика захисту національних виробників від іноземних товарів) та фритредерство (торгівля з незначними тарифними і нетарифними бар’єрами або взагалі без них).