Розділ 3 технічне регулювання в галузі сертифікації
3.1 Правові засади національної системи сертифікації продукції УкрСепро
Докорінне реформування і становлення вітчизняної економіки, розвиток ринкових відносин за умов соціально-економічної кризи спричинили необхідність створення нових механізмів державного та ринкового регулювання виробництва в Україні. В цих умовах принципово змінюється роль сертифікації продукції, процесів та послуг (далі - продукції), як засобу нетарифного регулювання, та її соціально-правові засади. Нині питання сертифікації продукції регулюються понад 500 законами, декретами і постановами Кабінету Міністрів України, указами Президента України та іншими нормативними актами.
Сертифікація в Україні організується і здійснюється відповідно до законів України "Про захист прав споживачів", "Про підтвердження відповідності", "Про акредитацію органів з оцінки відповідності", "Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення", "Про пожежну безпеку" та низки інших, а також Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію та сертифікацію".
Закон України "Про захист прав споживачів", прийнятий у 1992 році, встановив низку принципово нових положень: закріпив права споживачів, що визнаються в усіх цивілізованих країнах, - право на безпеку товарів, робіт, послуг; право на належну якість придбаного товару, виконаної роботи, наданої послуги; право на відшкодування збитків завданих товарами неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами та право на судовий захист прав споживачів; право на одержання необхідної, доступної та достовірної інформації про товари, роботи, послуги.
З метою забезпечення безпеки товарів (робіт, послуг) Закон "Про захист прав споживачів" вводить обов'язкову сертифікацію.
У статті 16 Закону вказано, що обов'язковій сертифікації підлягають товари (роботи, послуги), на які актами законодавства або іншими нормативними документами встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я споживачів, їх майна, навколишнього природного середовища.
Реалізація товарів (у тому числі імпортних), виконання робіт та надання послуг без сертифіката, який підтверджує їх відповідність обов'язковим вимогам стандартів, Законом забороняється.
У даній статті також зазначено, що підставою для дозволу на ввезення імпортних товарів на територію України є поданий до митних органів сертифікат відповідності, виданий або визнаний уповноваженими органами.
Відповідно до ст. 18 Закону "Про захист прав споживачів", споживач має право на інформацію про сертифікацію товарів (робіт, послуг), які підлягають обов'язковій сертифікації.
З 1992 р. до Закону "Про захист прав споживачів" декілька разів вносились зміни і його було викладено в новій редакції.
Так, уточнено суть поняття "споживач", яке трактується як громадянин, який придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.
Закон передбачає відповідальність за порушення вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг).
Якщо встановлено, що при додержанні споживачем правил використання, зберігання чи транспортування товарів (наслідків робіт) вони завдають або можуть завдати шкоди життю, здоров'ю, майну споживача чи навколишньому природному середовищу, виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний негайно припинити їх виробництво (реалізацію) до усунення причин шкоди, а в необхідних випадках – вжити заходів до вилучення їх з обороту і відкликання від споживачів.
Якщо причини, що завдають шкоди, усунути неможливо, виробник (виконавець) зобов'язаний зняти такі товари (роботи, послуги) з виробництва, вилучити з обороту, відкликати від споживачів. У разі невиконання цих обов'язків зняття товарів (робіт, послуг) з виробництва, вилучення з обороту і відкликання від споживачів провадиться за приписом органів державної виконавчої влади, що здійснюють контроль за безпекою товарів (робіт, послуг).
Виробник (виконавець) зобов'язаний відшкодувати у повному обсязі завдані споживачам збитки, пов'язані з відкликанням товарів (робіт, послуг).
Створюючи новий (модернізований) товар, розробник повинен подати технічну документацію відповідному органу для здійснення державної експертизи на його відповідність вимогам щодо безпеки життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища.
Виробник (виконавець) зобов'язаний інформувати споживача про можливий ризик і про безпечне використання товару (роботи, послуги) за допомогою прийнятих у міжнародній практиці позначень.
Щоб мати можливість захистити свої права у разі їх порушення, споживач обов'язково повинен володіти інформацією про виробника, тому Закон "Про захист прав споживачів" передбачає право споживача на інформацію про виробника (виконавця, продавця) і про підприємство, яке здійснює функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт, технічне обслуговування.
Інформація доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у технічній документації, що додається до товарів (наслідків робіт, послуг), на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом, прийнятим для окремих видів товарів (робіт, послуг) або в окремих сферах обслуговування.
Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні забезпечуватись інформацією про місце їх походження.
Громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність, на етикетці товару (роботи, послуги) повинен надати інформацію про номер документа, що засвідчує право на підприємницьку діяльність, та найменування органу, що його видав, а у разі необхідності – відомості про його сертифікацію.
Проблема захисту прав споживачів не може розв'язуватись сама по собі, а потребує постійного контролю та втручання з боку держави, громадських організацій, засобів масової інформації.
З метою підвищення ефективності державної політики у даній сфері Держспоживстандартом України розроблено низку заходів щодо зміцнення економічної та санітарної безпеки споживачів, спрощення їх доступу до інформації, досудового та судового захисту прав споживачів, створення правових та фінансових умов для розвитку руху споживачів, активізації органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Посилення боротьби з контрабандою, реалізацією на внутрішньому ринку незаконно ввезеної продукції, з фальсифікатами передбачено спеціальною міжвідомчою програмою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів. Вона містить низку заходів організаційного, оперативно-розшукового, правового та інформаційного характеру з метою створення системи захисту від контрабандного переміщення товарів через митний кордон та запобігання їх реалізації на внутрішньому ринку.
Забезпечити виконання завдань сертифікації й водночас запобігти реалізації продукції, небезпечної для життя і здоров'я громадян, навколишнього середовища, можливо лише за умов створення та функціонування правових засад національної Системи сертифікації.
Декрет Кабінету Міністрів “про стандартизацію сертифікацію” прийнятий в 1993р., зі змінами в 1997 р. Положення, що стосуються сертифікації продукції, викладені в розд.4.
Згідно зі ст. 13 Декрету сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну. Декрет визначає такі цілі сертифікації:
запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;
сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;
створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.
У Декреті визначено національний орган України з сертифікації – Держспоживстандарт України, а також напрямки його діяльності:
затверджує переліки продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, та визначає терміни її запровадження;
призначає органи з сертифікації продукції;
акредитує органи з сертифікації та випробувальні лабораторії (центри), атестує експертів-аудиторів;
встановлює правила визнання сертифікатів інших країн;
розглядає спірні питання з випробувань і дотримання правил сертифікації продукції;
веде Реєстр державної системи сертифікації;
організує інформаційне забезпечення з питань сертифікації.
Положення, що стосуються обов'язкової сертифікації, містяться в ст. 15 Декрету, у якій зазначено, що сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів здійснюється винятково в державній системі сертифікації. Обов'язкова сертифікація в усіх випадках включає перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший технічний нагляд за сертифікованою продукцією. Статтею 16 Декрету передбачено видачу сертифіката та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності заявникові під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації.
Декретом обумовлені обов'язки виробників, постачальників, виконавців, продавців продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації та реалізується на території України:
провести в установлені терміни і порядку сертифікацію продукції;
забезпечувати виготовлення продукції згідно з вимогами нормативного документа, на відповідність якому вона сертифікована;
реалізувати продукцію винятково за наявності сертифіката відповідності;
припиняти або зупиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено, що вона не відповідає вимогам нормативного документа, на відповідність якому вона сертифікована, або якщо термін дії сертифіката закінчився або дія сертифіката припинена або зупинена рішенням органу з сертифікації.
Згідно з Декретом, добровільна сертифікація може здійснюватись на відповідність продукції вимогам, що не віднесені актами законодавства та нормативними документами до обов'язкових вимог.
Добровільна сертифікація здійснюється на договірних умовах між замовником та органом з сертифікації з ініціативи виготівника, продавця, споживача, органів державної виконавчої влади, громадських організацій та окремих громадян. Добровільну сертифікацію мають право здійснювати підприємства, організації, інші юридичні особи, що взяли на себе функції органу з добровільної сертифікації, а також органи, що акредитовані в державній системі сертифікації.
Декретом передбачена обов'язкова сертифікація не лише вітчизняної, але й продукції, що імпортується. Встановлено, що відповідність продукції, яка ввозиться і реалізується на території України, обов'язковим вимогам норм і стандартів, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом або свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката. Сертифікат (свідоцтво про визнання) видається Держспоживстандартом України або уповноваженим (акредитованим) ним органом. Сертифікована імпортна продукція включається до єдиного реєстру сертифікованої в Україні продукції. Порядок митного оформлення імпортних товарів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Усі роботи, пов'язані з обов'язковою сертифікацією продукції, оплачує заявник. Кошти, витрачені заявником на обов'язкову сертифікацію продукції, відносяться на її собівартість.
Стаття 21 Декрету встановлює відповідальність за порушення правил обов'язкової сертифікації виробником (продавцем, виконавцем) згідно з чинним законодавством.
Розділом VI Декрету обумовлені міжнародні відносини у сфері сертифікації. Інтереси України у відносинах з відповідними органами інших країн у сфері сертифікації представляє національний орган України з сертифікації – Держспоживстандарт України, який також приймає рішення про приєднання до міжнародних і регіональних систем сертифікації, а також укладає угоди про взаємне визнання результатів сертифікації.
Таким чином, обов'язкову сертифікацію продукції в Україні на відповідність вимогам безпечності для життя, здоров'я і майна громадян, охорони навколишнього середовища було запроваджено з 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України. Без сумніву, вона відіграла і продовжує відігравати важливу роль в умовах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, певною мірою захищає внутрішній ринок від експансії іноземної продукції, причому часто досить сумнівної якості.
Докорінне реформування у сфері технічного регулювання забезпечують положення нового Закону України "Про підтвердження відповідності". Він передбачає модульний підхід підтвердження відповідності продукції встановленим вимогам щодо її безпеки, у тому числі через декларацію виробника. Це значно спрощує та зменшує вартість проведення обов'язкових процедур. Установлюються вимоги щодо підтвердження відповідності у законодавчо регульованій і нерегульованій сфері. Причому здійснювати діяльність у законодавчо регульованій сфері мають право уповноважені та акредитовані органи з сертифікації будь-якої форми власності. Порядок надання повноважень таким органам визначатиметься Кабінетом Міністрів України,
Введення Закону про акредитацію дозволило привести українську систему акредитації у відповідність до міжнародних і європейських правил та процедур. Він інституціонально розмежовує функції сертифікації та акредитації. Створення незалежного Національного органу з акредитації та його членство у Міжнародному форумі і акредитації у перспективі відкриває нашій країні шлях до визнання національної системи сертифікації та акредитації з боку країн ЄС та інших країн надає можливість Україні укладати угоди про взаємне визнання, спрощує доступ українських товарів на світові ринки.
Таким чином, стратегічними завданнями у сфері акредитації є ефективне функціонування Національного органу з акредитації, розроблення відповідних нормативно-правових актів для забезпечення його діяльності, підготовка фахівців у галузі акредитації та розширення практики акредитації українських органів з оцінки, відповідності до вимог міжнародних і європейських стандартів.
Розглянемо детальніше основні положення цих Законів
Закон України "Про підтвердження відповідності" визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналом та спрямований на забезпечення єдиної державної політики у сфері підтвердження відповідності.
Об'єктами підтвердження відповідності є продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям та персоналом.
У ст. 5 Закону викладено основні принципи державної політики у сфері підтвердження відповідності:
координація дій органів виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності, розмежування їх повноважень та уникнення дублювання;
неупередженість, прозорість та доступність процедур підтвердження відповідності;
застосування з урахуванням існуючої міжнародної практики способів підтвердження відповідності залежно від потенційного ризику;
забезпечення ідентичних процедур підтвердження відповідності продукції вітчизняного та іноземного походження;
гармонізація національних нормативно-правових актів з підтвердження відповідності до міжнародних та європейських;
сприяння розвитку сфери підтвердження відповідності в законодавчо не регульованій сфері;
дотримання вимог щодо конфіденційності інформації, отриманої в результаті робіт з підтвердження відповідності;
забезпечення повного та всебічного інформування з питань підтвердження відповідності всіх зацікавлених сторін.
Законом передбачено підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері та в законодавчо не регульованій сфері. Процедура підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері запроваджується технічними регламентами з підтвердження відповідності. Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифікації.
Підтвердження відповідності в законодавчо не регульованій сфері здійснюється на добровільних засадах.
Законом передбачена сертифікація в законодавчо регульованій сфері та в законодавчо не регульованій сфері. Перший вид сертифікації здійснюється згідно з вимогами технічних регламентів з підтвердження відповідності, а другий – на добровільних засадах у порядку, визначеному угодою між заявником (виробником, постачальником) та органом із сертифікації. При сертифікації в законодавчо не регульованій сфері підтверджується відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналом будь-яким заявленим вимогам.
У ст. 7 зазначено, що відповідність продукції вимогам, встановленим законодавством, засвідчується декларацією про відповідність або сертифікатом відповідності. Декларація про відповідність є документально оформлена в установленому порядку заява виробника, у якій надається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством. Тобто в теперішній час декларація про відповідність прийнята в установленому порядку, реєструється в органі з сертифікації і має юридичну силу нарівні з сертифікатом. Ця стаття відповідає вимогам з приєднання України до СОТ, положенням ГАТТ і зарубіжній практиці з підтвердження відповідності згідно з Керівництвом 2 ІSО/ІЕС.
Закон "Про підтвердження відповідності" чітко розмежовує джерела фінансування різних напрямків діяльності з підтвердження відповідності.
У розділі IV наведено перелік робіт, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України:
діяльність органів виконавчої влади, на які законодавством покладено функції технічного регулювання у визначених сферах діяльності;
державний нагляд за дотриманням вимог;
науково-дослідні роботи;
розроблення проектів технічних регламентів, міжнародних і національних нормативних документів, що встановлюють відповідні правила та вимоги;
участь у роботі міжнародних (регіональних) організацій.
Усі роботи, пов'язані з підтвердженням відповідності у законодавчо регульованій сфері оплачує заявник згідно з правилами визначення вартості цих робіт, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Оплата робіт з підтвердження відповідності у законодавчо не регульованій сфері здійснюється на договірних засадах.
Закон України "Про акредитацію органів з оцінки відповідності" визначає правові, організаційні та економічні засади акредитації органів з оцінки відповідності в Україні.
Згідно із Законом, в Україні акредитація здійснюється національним органом з акредитації, який створюється центральним органом виконавчої влади а питань економіки.
Метою акредитації є:
забезпечення єдиної технічної політики у сфері оцінки відповідності;
забезпечення довіри споживачів до діяльності з оцінки відповідності;
створення умов для взаємного визнання результатів діяльності акредитованих органів на міжнародному рівні;
усунення технічних бар'єрів у торгівлі.
Діяльність з акредитації базується на таких основних принципах:
забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх зацікавлених сторін;
загальнодоступності та неупередженості здійснення робіт з акредитації;
прозорості діяльності з акредитації;
професійної компетентності виконавців робіт;
добровільності акредитації;
забезпечення участі органів виконавчої влади та громадських організацій на паритетній основі;
застосування гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами вимог щодо акредитації;
дотримання суспільних інтересів;
конфіденційності інформації, отриманої в процесі акредитації.
Таким чином, Національна Система сертифікації УкрСЕПРО створена з метою захисту внутрішнього ринку від надходження неякісних, небезпечних товарів.